Оксана Панкеева – Перетинаючи кордони (страница 50)
Ольга зважила на руці пластинчату рукавичку, так як щось крупніше взяти не ризикнула, і тільки головою похитала. Потім негайно уявила такого собі людину-танка і поспівчувала потенційному противнику.
- Елмаре, - запитала вона, - а стільки заліза – це дійсно необхідно?
Принц сумно посміхнувся і, поманив її пальцем, попрямував у дальній кут приміщення, де було щось на зразок складу металобрухту. Там він підвівся навшпиньки і зняв з верхньої полиці високого стелажа бойовий шолом, точнісінько такий же, як той, що вона тільки що бачила, - важкий, з масивним забралом і щипаними залишками султана, зі скромним блакитно-золотим розписом, покритим бурими плямами. Тільки розколотий навпіл на потилиці.
- У деяких випадках, - зітхнув принц-бастард. - І цього буває мало. Можеш уявити силу удару?
- А чим це? - Здивувалася Ольга, не зводячи очей з понівеченого шолома.
- Хвостом дракона, - пояснив Елмар і поставив шолом на колишнє місце. - Я його на пам'ять залишив. Ти б бачила панцир, його взагалі в коржик зім'яло... Довелося розрізати на частини, щоб зняти. Уяви, що б від мене залишилося, коли б я був у чомусь, що легше.
- І уявляти не хочу! - Ольга обняла його за руку, так як вище дістати було важко, і потерлася щокою об могутній біцепс. - Елмаре, навіть подумати страшно, що б ми без тебе робили! Ой, а це що за дрючок такий здоровенний? Ось там, під стелею висить? Теж спис?
Елмар підняв очі до стелі.
- Штурмовий спис, - коротко пояснив він. - На дракона.
- Слухай, а як взагалі таку звірину можна вбити? Та ще списом?
- Можна, ми командою вбили чотири штуки, поки не попалися...
- Серйозно? Елмаре, а як виглядає дракон?
Принц-бастард сумно подивився на неї через плече і коротко відповів:
- Страшно.
- Ой, а це що? Павутинка сіла, чи що? - Ольга провела пальцем по плечу Елмара, намагаючись зняти павутину, і зрозуміла, що це зовсім не сторонній предмет, а просто тонка біла смужка на шкірі. А трохи далі ще одна, трохи ширше і коротше. І на спині, під лопаткою... - Ні, Елмаре, ай правда, що це за смужки?
- Як що? Шрами. Просто добре ліковані, ось їх і не видно, поки не придивишся.
- Правда? Дійсно, здаля навіть не видно... А тут, уздовж хребта, через всю спину дуже чіткий рубець. Це погано лікували, так? А хто ж це тебе так розпластав?
- Погано лікований шрам у мене є в іншому місці, вовк в дитинстві вкусив, - пробурчав Елмар. - Тільки це місце я тобі не покажу. А на спині... Це від операції на хребті. Придворні містики теж непогано лікували, але не так добре, як Шанкар. Ось і залишився рубець.
- Ой... ну хто мене за язика тягнув... Елмаре, пробач, будь ласка, я не хотіла нагадувати, саме вийшло... - Ольга знову стиснула його руку і потерлася щокою о біцепс. - Не сумуй. Не треба. Ти і так який день сам не свій ходиш, а Азіль переживає... Елмарчіку, миленький, ну як нам тебе розвеселити? Хочеш, ми з тобою знову нап'ємося і я тобі вірші почитаю? А хочеш, пісні поспіваємо? А може, тобі чогось смачненького хочеться? Хочеш, я тобі тортик спечу? Тільки не плач, будь ласка! Такі великі хлопчики не плачуть!
- Я й не плачу... - Елмар знову нахилив голову і подивився на неї через плече. - Я сміюся. Ольго, це просто неможливо, яка ти смішна! Я уявив собі, як ти возишся у мене на кухні, а моя кухарка пожирає тебе очима, щоб ти раптом чого не нашкодила в її господарстві...
- Наприклад, чавунне деко не розбила, - підхопила Ольга.
- А що тут дивного, ти і на таке цілком здатна, - посміхнувся Елмар. - Але, крім того, ти ще забрудниш весь посуд, повимазуєш тістом всю кухню і розіб'єш з десяток яєць на підлогу...
Ольга негайно згадала вітчизняне прислів'я щодо пирогів і воріт в тісті і тут же видала цей шедевр вголос. Прислів'я мало успіх. Елмар засміявся і по-дружньому стис її плече своєю величезною лапою, випручавши нарешті біцепс з обіймів дівчини. Ольга теж засміялася і притулилася головою до його грудей.
- Ой, який ти холодний! - сказала вона. - Не змерз? Підемо в будинок, а то застудишся.
- Ні. Я загартований. Можу взимку на снігу спати. Але в будинок, звичайно, підемо, треба вдягнутися. А то скоро прийде кузен Шеллар вчити тебе стріляти, а я з тобою в такому вигляді, що мене компрометує.
- Дуже навіть славний у тебе вигляд, дивилася б і дивилася. А хіба король може щось не те подумати? Здається, він мужик без забобонів.
- Та я жартую. Звичайно, король нічого не подумає, але все одно одягнутися треба. А ввечері дійсно давай знову нап'ємося і будемо читати вірші. А то мені щось так сумно останнім часом...
- Чому? Просто так?
- Ну яке може бути «просто так», коли я такого накоїв ... Досі згадувати страшно. Я ж її вбити міг... - Елмар знову спохмурнів, гірко заломивши брови, і став схожий на класичний диснеївський персонаж. - Я ж і тебе міг прибити, і навіть Шеллара, якби він промахнувся...
- Невже він став би в тебе стріляти? Адже він тебе любить.
- Тому й став би. Знаєш, що мені недавно сказав мій добрий і чесний кузен? Що заради порятунку мого життя він би не вагаючись прострілив мені ногу, а то і обидві. І це цілком в його дусі... Гаразд, підемо. Що ти сьогодні цікавого купила?
- Нові штани, чобітки, коробку патронів, пару аудіокристалів, книжку і ще картину.
- Яку картину? - поцікавився Елмар, піднімаючи сумку.
- Полотно, олія. Танцюючий гарний хлопець. У якогось бомжа купила задешево, просто хлопець сподобався.
- Послухай, Ольга, а що таке «бомж»? Жак теж постійно вживає це слово, але не може до пуття пояснити. Це щось на зразок бездомного волоцюги?
- Так. Це бездомний волоцюга, що геть опустився... А де Жак це слово підчепив?
- Гадки не маю. У нього запитай.
Вони вийшли зі зброярні та попрямували по вимощеній каменем доріжці до будинку.
- Ольго, - запитав раптом Елмар. - Тобі подобається Шеллар?
- Ще б пак! - захоплено відгукнулася та. - Класний мужик! Такий розумниця, такий молодець...
- Ти б вийшла за нього заміж?
Дівчина різко зупинилася.
- А ти в цьому сенсі?.. - розгублено перепитала вона.
Елмар теж зупинився і подивився на неї з якимсь докірливим розчаруванням.
- Що, в цьому сенсі він не такий вже й хороший? Звичайно, не красень, але... у нього маса інших переваг.
- Справа не в тому, що він не красень. Він мені все одно подобається. У негарних чоловіків є щось дуже зворушливе... Але у нього є один недолік, який для мене непереборний.
- Який?
- Він король. І тут хоч помри, я його як чоловіка не сприймаю. Елмаре, ти ж це не серйозно? Він же не збирається ...
- Не збирається, - зітхнув Елмар. - І не кажи йому, що я тебе питав. Він дуже ображається, коли його намагаються одружити. Особливо я.
- Так це ти відсебеньками займаєшся? - полегшено зітхнула Ольга. - Ти мене так не лякай. Я вже вирішила, що він в мене закохався.
- Та ні... А якби і так, чого тут лякатися? Ти що, думаєш, він буде тебе переслідувати і примушувати? Як ти могла про нього таке подумати?!
- Я про нього так не думаю, - образилася Ольга. - Я подумала зовсім про інше.
- Про що?
- Про те, що йому буде боляче... - тихо сказала дівчина. - А я знаю, як це боляче, коли...
Вона замовкла і відвернулася. Елмар засмучений поставив додолу сумку і винувато розвів руками.
- Прости дурня, я зовсім забув... Як я міг! Тільки про себе і думаю! Не плач, подруго... - Він знову обійняв її за плече і пригорнув до себе. Ольга вткнулася в нього носом і тихо захлюпала. - Нехай, не треба. Не єдиний він на світі, твій Жак. Знайдеш іншого, в сто разів краще. Я тебе з друзями познайомлю. У мене знаєш які друзі! Відмінні хлопці. Всі, як я.
Вони ще довго стояли посеред доріжки. Елмар гладив Ольгу по голові і говорив якусь втішну нісенітницю, а вона тихенько ревіла і думала про те, що все-таки добре, коли поруч є великий і сильний чоловік, у якого можна спокійно поплакати на грудях, не побоюючись, що тебе не так зрозуміють. Вона навіть не почула, як підійшов король, і схаменулася, тільки коли за її спиною знайомий тихий голос вимовив:
- Що трапилося?
- Нічого... - зітхнув Елмар. - Так... Любов, знаєш, така штука...
Ольга поспішно відірвалася від нього і втерла сльози.
- Зрозуміло, - відгукнувся король і простягнув їй носовичок. - Ходімо в дім. Ти чого це, дорогий кузене, в таку погоду напівголий красуєшся? Давно спина не боліла?
- Шелларе! - докірливо озвався загартований кузен. - Тут зовсім не холодно.
- Все одно підемо. Посидимо, покуримо, нехай дівчина заспокоїться. Для стрільби не годяться заплакані очі і руки, що тремтять.
Елмар знову підхопив сумку, і вони пішли в будинок. У вітальні король негайно гепнувся на диван і дістав люльку. Ольга теж поспішно запалила, намагаючись заспокоїтися. Їй вже було ніяково за свій дитячий рев і особливо за те, що її на цьому застав король. Елмар крикнув на кухню, щоб подали чай, і пішов нагору вдягатися.
Його величність проводив кузена поглядом і, як тільки той зник з полю зору, запитав: