Оксана Панкеева – Перетинаючи кордони (страница 3)
- Розумію. А що робити?
- Можна трохи переінакшити. Припустимо, я людина, в цілому, непогана і справді тебе люблю, а ти погодилася вийти за мене заміж в надії, що притерпиться, то й пригорнеться. І ми чесно намагаємося притертися один до одного. Але ця версія зажадає від тебе трохи більше зусиль.
- А від тебе менше.
- Незрівнянно. Негативні ролі завжди важчі. Якщо хочеш, спробуємо попрацювати з першим і другим варіантом, потім порівняєш.
Дівчина кивнула і сказала:
- Знаєш, спочатку мені навіть не хотілося полювати на цю відьму. Я вважала, що її жертви повністю заслужили свою долю, але обов’язок є обов’язок, і наказ є наказ. Тепер же... коли я зрозуміла, що мені реально належить... я б її голими руками задушила.
- Похвальне прагнення. Тільки не забудь, що вбити її - справа друга. Перша - повернути гроші.
- Послухай, - образилася дівчина - Я теж знаю інструкції і не гірше від тебе вмію їх виконувати.
- Зрозуміло, - криво посміхнувся чоловік. - Тобі ж, напевно, вже розповіли, що інструкції - моє слабке місце. Я ніколи не мав до них поваги і порушую при кожній нагоді. Отже, виконувати інструкції ти, вже точно, вмієш краще...
***
Помітивши краєм ока сторонню хмарку посеред бібліотеки, Елмар підняв голову. З сірого туману виникла перелякана фізіономія зведеного брата Мафея і благально заблимала очима. «Знову накоїв щось», - невдоволено подумав Елмар, розуміючи, що зараз йому доведеться залишити своє затишне крісло і вирішувати чужі дитячі проблеми.
- Що в цей раз? - з усією можливою суворістю запитав він, коли Мафей матеріалізувався повністю. - Знову щось витяг і не знаєш, що з цим робити?
- Не щось, - жалібно відповів недолугий брат. – Когось.
- Так це від «когось» у тебе шишка на лобі? Розповідай.
- Ходімо, дорогою поговоримо, - тяжко зітхнув принц Мафей. - А то вона пів палацу побудить...
- Починай, - скомандував Елмар. - Не піду ж я в халаті і капцях.
Принц-бастард почав поволі натягувати чоботи, а братик знітився, не знаючи, як почати.
- Загалом, я виловив дівчину... - повідомив нарешті він.
- Живу-здорову? - уточнив Елмар.
Відповідно до законів світобудови з будь-якого світу можна було вилучити тільки те, що в найближчу хвилину і так припинить існування, тому люди, які потрапляли до рук Мафею мало не частіше, ніж речі, зазвичай вмирали на місці, і рятувати їх було вже пізно. Живими залишалися тільки ті, кому в найближчу хвилину траплялася смерть несподівана і миттєва.
- Здоровіше нікуди! Це вона мені гулю наварила! Я не встиг і рота розкрити, як вона крутнулась, вхопила перше, що під руку потрапило, і з криком: «Я тобі покажу, маніяку, збоченцю шмаркатий!» - засвітила мені межи очі так, що іскри посипалися. Я з переляку перемістився не дивлячись, куди, потрапив в чиюсь спальню... звідти вже до тебе.
- Що ж, вітаю... - посміхнувся Елмар. - А якби це була не дівчина, а воїн в запалі бою, який щойно гарненько замахнувся мечем?..
- Здається, вона і є войовниця. Вона так одягнена... ну, в штанях, в черевиках... Пішли швидше, там двері, звичайно, заклинанням запечатані, але раптом вона її виламає і побіжить палацом... Ще вб'є кого-небудь.
- М-да, - хмикнув принц-бастард. - Шкода, що не трапиться їй на шляху пан Хаббард, навіть прикро, що його віднедавна не пускають до палацу...
Елмар застебнув похідну куртку, яку накинув для швидкості - на камзолі було занадто багато застібок, - і повідомив, що готовий.
- Ага... - відразу занервував Мафей і став розминати пальці, перед тим як чаклувати. - А куди? Прямо в мою кімнату?
- Та ні, мабуть, краще в коридор. Я з нею через двері побалакаю. Не вистачало, щоб перший паладин його величності бився з розгніваним дівчиськом. Ну ходімо.
Елмар обійняв брата за плечі, той зробив кілька пасів, і навколо них згустилась пухнаста, сіра, як зайчик, хмарка. Коли вона розсіялася, брати вже стояли біля дверей в кімнату принца Мафея. Було чітко чутно, як зсередини хтось люто колупається в замку, лаючись стиха.
Елмар спочатку акуратно постукав. Скрегіт і лайка припинилися - мабуть, дівчина все ж була не настільки розгнівана, щоб зовсім забути про обережність.
- Пані, - якомога ввічливіше почав Елмар. - Я прошу мене вибачити за те, що порушив ваше усамітнення, але чи не будете ви такі люб'язні впустити мене?
- Бачите... Я не знаю, як відчинити двері, - розгублено відгукнулися з кімнати.
- Це не проблема, я зараз сам відкрию, тільки благаю вас не кидатися на нас з важкими предметами і вислухати мої пояснення. Вам тут абсолютно нічого не загрожує.
- А де я, власне?
- У королівському палаці, в кімнаті принца Мафея, вельми безладного юнака, який досить безвідповідально бавиться з Вищими Силами.
- Заходьте, - рішуче сказала дівчина. - Але врахуйте, у мене є газовий балончик.
Елмар кивнув на двері:
- Відкривай. І негайно йди повідом про все Шелларові і метрові Істранові.
- Як! - з жахом вигукнув Мафей. - Я думав, що ти їм сам скажеш!
- Будь чоловіком. За свої вчинки потрібно відповідати. Покарання від наставника ти заслужив. Або ти хочеш, щоб пані, яку ти на смерть перелякав, випробувала на тобі свою загадкову зброю? Тоді йди до неї, а я піду до короля. Тільки прочуханку від метра Істрана ти все одно отримаєш, правда, пізніше.
Мафей насупився, клацнув пальцями і ляснув долонею по замку. Потім він сумно поплентався геть, а Елмар статечно обсмикав куртку, поправив волосся і легенько штовхнув двері.
Здобич капостливого братика стояла біля дальньої стінки і насторожено зиркала на принца-бастарда з-під солом'яного чубчика. Дівчина видалася дійсно сильно схожа на воїна - в світло-блакитних штанях, важких черевиках і куртці з чорної шкіри, з коротко підрізаним волоссям, зібраним на потилиці в куций пучок. Однак войовницею вона не була, це Елмар визначив відразу - за манерою рухатися, за нездатністю вибрати стратегічно правильну позицію в кімнаті і по тому безмовно-захопленому інтересу, який миттєво виник в її очах тільки побачивши красеня чоловіка.
- Принц-бастард Елмар, перший спадкоємець корони Ортану, - церемонно представився він, кланяючись згідно з етикетом.
- Мене... мене звуть Ольга. - Було видно, що дівчина спантеличена і розгублена, але зомлівати не збирається. Ім'я у неї було саме що ні на є бойове, схоже на брязкіт металу. А титулів, мабуть, не було.
- Прошу вас, присядьте ось в це крісло, - запропонував Елмар, - і поговоримо. У вас, напевно, до мене маса питань.
***
Ледве звернувши за ріг, принц Мафей зіткнувся ніс до носа зі своїм наставником і з августійшим кузеном, які прогулювалися по палацу.
- Так-так, - суворо мовив метр Істран, насупивши сиві брови. - Що ми тут робимо посеред ночі, парубче?
- Я... я вас шукаю, - чесно видихнув учень і опустив очі, запекло колупаючи чобітком мармурову плитку підлоги. - Я... у мене там...
- Зрозуміло, - зітхнув король. - Знову труп посеред кімнати. Килим доведеться чистити знов... Що, на цей раз Елмар відмовився тягати і закопувати в саду результати твоїх експериментів?
- Ні... тобто... там жива дівчина. Елмар з нею розмовляє.
- Чому Елмар, а не служба адаптації? - підняв брову Шеллар III.
- Я забув... Я злякався... Вона мене стала бити, і я...
- Метре Істране, - насупився король. - Розберіться, будь ласка, з цим неподобством. Мене перемістить до... - Він покосився на принца і ухильно закінчив: - Самі знаєте куди. А принц нехай негайно відправляється в мою спальню і лягає в ліжко. З цим великим магом, побитим дівчиною, ми завтра розберемося.
Мафей, згораючи від сорому, кинувся в бік королівської опочивальні, а метр Істран витончено струснув кистями рук і запитав:
- А назад ви як доберетеся, ваша величносте?
- Не заблукаю же я у власній столиці! Тут недалеко.
- І думати не смійте ходити вночі містом без охорони, та ще в такий час...
- Добре, добре, - не став сперечатися король. - зв'яжіться зі мною хвилин через двадцять і заберете назад. Або надішлете когось з підлеглих.
Метр несхвально похитав головою і легким помахом руки окреслив навколо короля невидиме півколо.
***
Через п'ять секунд його величність матеріалізувався посеред вітальні свого блазня. У будинку було темно, але нагорі в спальні чулися невиразні здавлені звуки. «Знову у Жака коханка... Та ще неодмінно4 виявиться, що це моя нинішня фаворитка, чарівна Аліса... - невдоволено подумав король. - Що вони всі до нього липнуть? Зараз увійду, знову скандал буде. При дворі розмов на місяць. Та й свинство, звичайно, стягувати людину з подружки та змушувати працювати посеред ночі...» Робити, проте, не було чого, не дарма ж він, врешті-решт, прийшов. Король піднявся по сходах і голосно постукав у двері спальні, даючи невірній фаворитці час сховатися і уникнути скандалу, проте замість очікуваної панічної метушні зі спальні долинув несамовитий крик. Зрозумівши, що коханкою тут і не пахне, а з Жаком сталося щось серйозне, король швидко розстебнув верхні гачки камзола і дістав з пахвової кобури дуже дорогий і безвідмовний лондрійській пістолет - останнє диво техніки, популярне серед спецслужб усіх держав. Потім рішуче штовхнув ногою двері і увірвався в кімнату. Однак жодного ворога він не виявив. Тільки в дальньому кутку хтось невиразно вискнув і став повільно осідати на підлогу.
- Тьху! - Шеллар неквапливо прибрав пістолет в кобуру і включив освітлювальну кулю. - Жаку, що відбувається? Я вже вирішив, що тебе вбивають!