Нил Шустерман – Шторм (страница 51)
— Ну, особисто
— Я це чув! — озвався Ксенократ, вторгаючись у їхню розмову, наче дирижабль. Жниця Ямаґуті була нажахана, а Ксенократ радів. — Не варто хвилюватися. Мене більше не треба вражати!
Чоловік просто шаленів від можливості нарешті розповісти про своє призначення в Цитаделі женців.
— То як нам тепер називати вас, ваша світлосте? — як завжди, підлизувався Моррісон.
— Оскільки я стану великим згубником, до мене тепер варто звертатися «ваше високопреосвященство», — він був схожий на дитину, яка повернулася додому з ідеальними оцінками в табелі. Можливо, його таки перетворили на малюка.
— А ви вже спілкувалися з женцем Костянтином? — спитала Анастасія, і він трохи здувся.
— Якщо вам так цікаво, то я тримався подалі від нього, — сказав він, наче розкриваючи таємницю лише Анастасії, але говорячи досить голосно, щоб інші теж почули. — Я певен, що він хоче обговорити останню інформацію про вашого старого друга Рована Даміша, але я не маю ніякого інтересу це обговорювати. Рован хай турбує нового верховного клинка.
Згадка про Рована була для Сітри наче ковзний удар, але вона швидко оговталася.
— Вам варто поспілкуватися з Костянтином, — сказала вона. — Це важливо.
На підтвердження своїх слів вона помахала Костянтинові, який одразу підійшов.
— Ваша світлосте, — мовив Костянтин, бо Ксенократа ще не підвищили. — Мені необхідно знати, кому ви розповіли про своє призначення.
Ксенократа такі інсинуації образили.
— Звісно ж, нікому. Коли когось обирають наступником великого згубника, це таємниця.
— Так — але чи міг хтось це підслухати?
Ксенократ якусь мить не відповідав, і саме так вони зрозуміли, що він чогось недоговорював.
— Ні. Ніхто.
Костянтин нічого не казав — просто чекав, поки той зізнається.
— Хоча, звісно, я отримав новини під час однієї з моїх святкових вечерь.
Верховний клинок уславився своїми святковими вечерями. Вони завжди були таємні, максимум для двох-трьох женців. Отримати запрошення на трапезу з верховним клинком — це честь, і частина його дипломатичної стратегії базувалася на тому, що він завжди запрошував женців, які одне одного зневажали, сподіваючись, що так вони стануть друзями чи принаймні зменшать рівень зневаги. Інколи це мало успіх, а інколи ні.
— Хто був там присутній? — хотів знати Костянтин.
— Я відповів на дзвінок в іншій кімнаті.
— Так, але хто був там присутній?
— Двоє женців, — мовив Ксенократ, — Твен і Брамс.
Анастасія досить добре знала Твена. Він стверджував, що незалежний, але під час прийняття важливих рішень майже завжди ставав на бік старої гвардії. А про Брамса вона знала лише з розмов.
«Його висвятили в Рік равлика, — розповіла їй колись жниця Кюрі. — Доречно, бо хай куди він поткнеться, завжди залишає по собі стежку зі слизу». Але вона також казала, що Брамс нешкідливий. Нудний лінивий жнець, який лише виконує свою роботу, і на тому майже все. Чи міг такий чоловік стояти за організацією змови проти них?
Щоб спробувати визначити, на чиєму він боці, Анастасія підійшла до женця Брамса до закінчення обіду, поки він вивчав десертний стіл.
— Не знаю, як у вас, — почала вона, — але під час обіду на конклаві в мене завжди не вистачає місця для десерту.
— Головне — їсти повільно, — озвався він. — Моя мама називала це «темп для пудингу».
Коли він взяв з буфетного столу шматок пирога, Анастасія чітко роздивилася, що в нього трусяться руки.
— Вам варто перевіритися, — сказала йому вона. — Можливо, слід підкрутити наніти.
— Це просто хвилювання. Ми не щодня обираємо верховного клинка.
— А жниця Кюрі може розраховувати на ваш голос?
На це він почав хихотіти.
— Ну, за Ніцше я точно не голосуватиму!
А тоді він перепросив і зник у натовпі разом зі своїм шматком яблучного пирога.
Продавцям зброї повідомили, що на цьому конклаві не вистачить часу вислухати їхні пропозиції, та відіслали з будівлі. Другу половину дня присвятили женцям Ніцше й Кюрі, кожен намагався переконати женців проголосувати за одного з них.
— Я знаю, що ви цього не хочете, — звернулася Анастасія до Марі, — але маєте вдавати протилежне.
Жниця Кюрі трохи спантеличено на неї глянула.
— Гадаєш, що можеш радити, як мені поводитися перед женцями?
— Ні… — озвалася Анастасія, а тоді пригадала, як до женців підступав жнець Моррісон. — Узагалі-то так. Уся ця штука схожа на шкільний конкурс на звання короля чи королеви — і я набагато ближча до цього, ніж ви.
Жниця Кюрі сумно засміялася.
— Анастасіє, ти поцілила в десятку. Саме цим і є Цитадель женців: школою, де вбивають.
Ксенократ оголосив пообіднє засідання відкритим — це було одне з його останніх діянь на посаді верховного клинка. Обидва кандидати виголосять імпровізовану промову, а далі розпочнуться дебати, які модеруватиме парламентар, що сидить праворуч від верховного клинка. Тоді, після ряду питань і таємного голосування, клерк Цитаделі женців, який сидить ліворуч від верховного клинка, порахує голоси.
Для визначення порядку виступів двоє кандидатів скористаються новітнім і надзвичайно складним методом: кинуть монетку. На жаль, оскільки на світі більше не поширене використання фізичних грошей, одного з учнів відіслали в штаб-квартиру Цитаделі женців шукати їх.
А поки всі чекали, події повернули в надзвичайно сюрреалістичному напрямку.
— Пробачте, ваша світлосте, — прозвучав тремтячий голос. А тоді заговорив трохи впевненіше. — Пробачте, ваша світлосте!
Це був жнець Брамс. І щось у ньому змінилося, але Анастасія не могла зрозуміти як.
— Конклав упізнає високоповажного женця Брамса, — сказав Ксенократ. — Але хай що ви хотіли сказати, прошу, робіть це швидко, щоб ми могли продовжувати.
— В мене є ще одна номінація.
— Перепрошую, Брамсе, але ви не можете номінувати себе — це має зробити хтось інший.
Кілька женців презирливо засміялося.
— Ваша світлосте, я номіную не себе, — він відкашлявся, і цієї миті Анастасія зрозуміла, що саме в ньому змінилося. Він одягнув іншу мантію! Вона й досі була оксамитова, персикового кольору з ніжно-блакитним оздобленням, але на цій, немов зорі, сяяли вшиті опали.
— Я бажаю номінувати на посаду верховного клинка Мідмерики високоповажного женця Роберта Ґоддарда.
Момент тиші… а тоді ще кілька смішків, хоча й не зневажливих. А нервових.
— Брамсе, — повільно заговорив Ксенократ, — якщо ви раптом забули, жнець Ґоддард загинув понад рік тому.
І тоді, почали повільно відчинятися важкі бронзові двері зали проведення конклаву.
34
Найгірший можливий світ
Я розумію біль. Можливо, не фізичний, а біль, коли знаєш, що на горизонті маячить щось жахливе, однак ти не в змозі цьому запобігти. Незважаючи на весь мій інтелект і на всю владу, якою наділило мене людство, я абсолютно не здатен змінити деякі речі.
Я не можу діяти з приводу будь-чого, що мені розповіли таємно.
Я не можу діяти з приводу будь-чого, що побачив у свої камери в приватних помешканнях.
І головне, я не можу діяти з приводу будь-чого, що хоч віддалено має стосунок до Цитаделі женців.
Я можу, максимум, лише туманно натякнути на те, що варто зробити, і дозволити діяти громадянам. І навіть тоді немає гарантії, що з мільйонів можливих дій вони оберуть необхідні для відвернення катастрофи.
І це біль… біль мого усвідомлення просто неможливо стерпіти. Бо в мене не заплющуються очі. Ніколи. Тож мені залишається тільки незмигно дивитися, як моє любе людство повільно вдягає мотузку, на якій пізніше повіситься.
Повільно відчинилися бронзові двері, й усередину широким кроком зайшов кремований жнець. Кімнату наповнили шоковані скрики і рипіння стільців, коли всі присутні почали підводитися, щоб краще бачити.
— Це справді він?