Николай Трублаини – Шхуна «Колумб» (страница 19)

О двадцять другій годині тридцять одній хвилині «Буревісник» знявся з якоря і рушив з бухти, розвиваючи найбільшу швидкість. Зливаючись з берегом, у бухті чорніло дві крапки. Двоє плавців повільно пливли паралельно берегові, слідкуючи очима за есмінцем. Здавалося, до берега вони повертались неохоче.

За кормою корабля залишався збурено-спінений слід. Від бортів його широко розходились хвилі. Машини працювали на повну силу, що дорівнювала силі потужної електростанції. Корабель рвав морський простір, місяць і електрика освітлювали схвильовано напружені обличчя моряків. На цілому кораблі, здавалось, спокійними залишалися тільки хронометри та обличчя капітан-лейтенанта Трофімова.

Біля командира стояв Марко і розповідав, про що довідався від Знайди та про свої спостереження за Ковальчуком. Розповідь його була уривчаста. Раз по раз він замовкав і, завмерши, дивився в простір, наче вимірював на око швидкість корабля. Потім згадував про свого слухача і знов поспішно вимовляв кілька слів.

«Буревісник» пройшов широку горловину бухти й опинився в морі. В далині виднілися вогники шхуни. Прислухавшись добре, можна було вловити звуки музики. Корабельні годинники показували тридцять шість хвилин на одинадцяту. Залишалося дев'ять хвилин до вибуху. Командир крикнув вахтовому:

— Повний бойовий!

За мить наказ було передано старшому механікові. Струмінь зустрічного повітря з подвоєною силою вдарив Маркові в обличчя. Есмінець мчав з тією швидкістю, з якою він підходить під час торпедної атаки до ворожих лінкорів або мчить на підводний човен, який на хвилину визирнув з-під води, щоб протаранити й потопити його. За секунду корабель пропливав десятки метрів, але Маркові здавалося, що й годинники ідуть страшенно швидко.

Залишилося вісім хвилин. Виразніше чулися звуки музики, але враз вони стихли, і у вухах шумів лише вітер. Очевидно, на шхуні та шлюпках помітили есмінець і, здивувавшись, затихли. В такій мовчанці минула ще хвилина. Залишалося сім хвилин. На віддалі понад кілометр виднілася шхуна. Оркестр знову заграв гучний марш, виявляючи радість рибалок і оркестрантів з нагоди з'явлення есмінця. Очевидно, там вважали, що командир «Буревісника» вирішив приєднатися до них.

З містка в машину прозвучала якась команда, і Марко відчув, що палуба перестає дрижати. Машини припинили роботу, міноносець ішов за інерцією.

Світло прожектора метнулося на «Колумб», і на його кормі Марко пізнав професора та Грицька.

На есмінці гриміла команда:

— Шторм-трапи за борт! З лівого борту спускати шлюпки!

Міноносець порівняно повільною ходою зрівнявся з шхуною. Там гриміли оркестр і крики «ура». Годинники показували двадцять дві години тридцять дев'ять хвилин. Командир есмінця пробував кричати на шхуну, але там у шумі не розбирали й не чули його. Марко глянув на шхуну, підплигнув, вигнувся ластівкою і плюснув у море між «Буревісником» і «Колумбом».

— Людина за бортом! — прозвучало на шхуні і кораблі.

Оркестр обірвав гру.

— Ей, на «Колумбі»! Негайно всім залишити шхуну. Даю три хвилини! — лунав наказ і командирського містка на «Буревіснику».

До шхуни підпливав Марко. Він теж кричав, щоб усі негайно залишили шхуну. Там у перший момент заціпеніли і мовчки слухали наказ. Та шлюпки вже відходили від есмінця і пливли до шхуни. Есмінець віддалявся від «Колумба». Весь освітлений електричними ліхтарями, він ніби кликав пасажирів і команду «Колумба» на свою палубу. Стах Очерет вискочив з запитанням, у чім справа, але коли почув голос капітан-лейтенанта, що гукав у рупор «дві хвилини», — наказав Андрієві й Левкові готувати посадку на шлюпки.

— Хто плаває, у воду! — закричав він.

Кілька чоловік стрибнули в воду і попливли до ближчої шлюпки.

Марко схопився за борт. Хтось подав йому руку і допоміг вилізти.

— Що таке? — питали його.

— За дві хвилини шхуна злетить у повітря! — відповів юнга і кинувся на корму.

Військова шлюпка стала поруч «Колумба». Люди стрибали в неї з борту. Першим туди вкинули зляканого Грицька, потім допомогли перестрибнути професорові. Останніми перейшли музиканти, не випускаючи з рук інструментів.

На есмінці стежили за годинником. Було двадцять дві години сорок дві хвилини. Шлюпка ще не відходила від «Колумба». На шхуні залишалося троє людей. Командир шлюпки наказував їм швидко сідати. То стояли Стах Очерет, Левко Ступак і Андрій Камбала…

Моторист і матрос майже силою пересадили свого шкіпера в шлюпку.

О сорок третій хвилині шлюпка одійшла від шхуни. Гребці працювали, не шкодуючи сили. З кожним ударом шести весел шлюпка відскакувала все далі. Тепер увага всіх навкруги зосередилась на спорожнілому «Колумбі». Освітлена місяцем шхуна стояла непорушно на водній поверхні. На її палубі чорніли тіні, що падали від щогли та надбудови на кормі. Ледве помітно світив вогник на щоглі. Осиротіло ждучи смертельного удару, вона викликала почуття смутку і жалю у спостерігачів. Командний склад есмінця тепер заспокоївся — люди з приреченого на загибель судна були вчасно зняті. Але не такими очима дивилися на неї троє людей, що складали екіпаж судна. Вони відчували, що втрачають рідного, близького друга. Вони не знали, чому «Колумб» мусить загинути, іноді в них з'являвся сумнів, але поведінка людей навколо, прихід есмінця, наказ його командира — все це стверджувало, що вони бачать останні хвилини своєї шхуни. Не хвилини, а секунди, бо командир шлюпки вголос сказав.

— Залишилося п'ятдесят п'ять секунд. Наляж, хлопці!

Шлюпка відлітала, від шхуни все далі. Командир боявся, щоб людей на ній не зачепило вибухом. Хто мав годинник, стежив за секундною стрілкою, щоб відмітити останню мить «Колумба».

Годинник показував сорок чотири хвилини і п'ятдесят секунд.

Шлюпка була вже на значній віддалі від небезпечного місця, гребці сиділи непорушно з піднятими вгору веслами. Настала напружена тиша. Місяць виплив з легкої, мов серпанок, хмарки. На п'ятдесят першій секунді на палубі покинутої шхуни помітили людину. Вона вискочила з кормової рубки. Ніхто не знав її. Всі завмерли. Людина на шхуні рухалася надзвичайно повільно. На останніх секундах наповзала страшна подія.

— У воду! У воду! — закричало кілька голосів.

Людина на шхуні підійшла до протилежного борту і зробила рух, мовби щось кинула в море. Ту ж секунду гримнув вибух. «Колумба» підкинуло вбік, поруч знявся невисокий стовп води і впав на шхуну, заливаючи її. Коло за колом пішла по морю хвиля, викликана вибухом.

XXIII. СПЛАТА ГОТІВКОЮ

— Для чого їм треба було ставити пекельну машинку на старій рибальській посудині? — спитав сам себе капітан-лейтенант, зайшовши до своєї каюти. — Нічого не розумію!

Він клацнув пальцями, скинув кашкет і сів у крісло, ждучи стукоту в двері. Командир корабля наказав просити до себе професора Ананьєва, шкіпера Очерета і юнгу Завірюху. В ілюмінатор він бачив «Колумба». Червонофлотці готувалися підтягнути шхуну до міноносця, щоб узяти її на буксир. Після вибуху, що лише трохи пошкодив борт шхуни, до неї підійшла шлюпка. На палубі, під правим бортом, знайшли напівзалитого водою, приголомшеного вибухом Марка. Він швидко опритомнів і розказав, що, діставшись на шхуну, кинувся розшукувати пекельну машинку. Пригадуючи, як Ковальчук переходив шхуною і втримався біля кормової надбудови, Марко й почав розшукувати машинку там. Він шукав її в каюті і в своєму камбузі. Вже всі залишили шхуну, його охопив відчай, що нічого не знайде. Мусив рятуватися сам, залишивши шхуну на загибель. Останнє місце, куди юнга вирішив зазирнути, був маленький люк у палубі за рубкою, куди він складав різні продукти. Там Марко побачив корзинку, замкнену на колодочку. Морочитися й відкривати її не мав часу, не мав також певності, що саме це і є пекельна машинерія. Все ж вирішив кинути її в море, а потім і самому плигнути в йоду, рятуючись від вибуху на шхуні. Як тільки корзинка пірнула під воду, стався вибух, і юнга втратив свідомість.

Троє викликаних зайшли до каюти командира. Він запросив їх сісти й запропонував по склянці вина.

Командир попросив юнгу ще раз розповісти про все по порядку. Шкіпер і професор слухали це оповідання вперше.

Поки юнга розповідав, «Буревісник» прийняв на палубу всі шлюпки і рушив назад у бухту, тягнучи на буксирі «Колумб». Катання з музикою закінчилось.

Коли Марко скінчив свою розповідь, есмінець об'якорювався в бухті.

— Зараз же треба організувати розшуки на острові, — сказав Семен Іванович. — Я пошлю вам на допомогу групу червонофлотців, а ви будіть усіх рибалок. Треба впіймати гадюк на острові або знайти сліди і вияснити, куди вони зникли. По радіо вже повідомлено про цю подію тих, кого в таких випадках належить повідомляти.

Командир підвівся, і його гості разом з ним вийшли з каюти. Ананьєв бурмотів собі під ніс:

— На якого дідька їм потрібно було зривати цю посудину? Значить, я їм потрібен. Майже не розумію.

Через півгодини він разом з іншими врятованими зійшов на берег Лебединого перед висілком, і на шиї в нього повисла Люда. Збоку, мовчазна й розгублена, стояла Знайда.

— Ясочко! — гукнув Левко і підійшов до неї.

Скоро рибалки стовпились навколо дівчинки, бо. дізналися, що це вона повідомила про пекельну машинерію, як її називав Марко, їй дякували, її хвалили. Але ось хтось сказав, що треба шукати диверсантів.