Николай Трублаини – Оповідання про Далеку Північ (страница 12)
— Не можна кликати лікаря! — запищала Ерпин.
— Не можна кликати лікаря! — загудів Багай.
Вони обоє над усе вірили в шамана.
— А я вам кажу, що зараз покличу лікаря, — сказала Анка і хотіла вийти з яранги.
— Не пускайте її! — закричав шаман.
Багай і Ерпин кинулись до Анки і схдпили її за руки. Їм на допомогу підскочив шаман. Дівчина рвалась із рук, але її подужали троє дорослих людей.
Негідники зв'язали дівчині руки й ноги та поклали її в кутку яранги.
Тайо, боячись, щоб не зв'язали і його, заховався в кутку під шкурами нерп.
Зв'язавши Анку, шаман пішов до хворої. Він оглядав її недовго, але шепотів багато незрозумілих слів. А що Багай та Ерпин тих слів не розуміли, то вони почували до шамана велику пошану…
ЩО ВИГАДАВ ШАМАН
Коли шаман оглянув хвору, він сказав:
— Коли опівночі їй не стане краще, то треба буде винести немовля на мороз. І нехай лежить на морозі до ранку. Тоді хвороба перейде в немовля, і хворій стане легше. Коли немовля не замерзне, то хвора вичуняє. Інакше вмре.
Як почули Анка й Тайо шаманові слова — защеміло серце в них. Захвилювались. Вони дуже любили маленьку сестричку.
Після того Багай з шаманом пішли з яранги. Вони пішли до Багая і мали повернутись лише опівночі. Біля хворої лишилася Ерпин.
Тайо осмілився, виліз з-під шкур і підійшов до Анки.
— Сестро, що робити? — тихенько спитав хлопчик.
— Дай мені паперу й олівець, — прошепотіла дівчинка.
Ерпин поралася біля хворої, що лежала за завіскою з тюленячих шкір. Вона не бачила, як Тайо приніс Анці папір і олівець. Але руки дівчини були зв'язані. Вона взяла олівець у рот. Тайо підніс їй папір. Анка перевернулась на живіт і, тримаючи зубами олівець, почала писати. Світла каганця було замало. Насилу написала такі слова: «Нещастя шаман вбиває сестру лікаря Анка». В цей час за завіскою заворушилася Ерпин. Вона йшла до них. Анка випустила з рота олівець і лягла на папір. Тайо притулився до стіни.
ТАЙО ЗАЛИШАЄ ЯРАНГУ
До них підійшла Ерпин.
— Тайо, — гукнула стара на хлопця, — де ти пропадаєш? Візьми немовля і посидь з ним. Тим часом я доглядатиму вашу матір.
Тайо пройшов до матері. Вона лежала нерухомо. Лише чути було її важке дихання. Хлопчик взяв немовля і пішов у той куток, де лежала зв'язана сестра.
Ерпин повернулась назад до хворої.
— Тайо, — прошепотіла Анка, — візьми цей папірець і біжи до школи. Там даси його вчителеві. Скажи, щоб негайно прийшов лікар. Візьми з собою наших собак, і ти не боятимешся бігти.
Страшно стало Тайо. Такому малому вночі бігти так далеко! Але згадав, що шаман смертю загрожує маленькій сестричці. Мама теж може померти. Стиснув зуби, подумав і сказав:
— Давай, я побіжу, хоч мені й страшно.
Обережно поклав біля Анки немовля, затиснув папір в руці і нечутно вийшов з яранги.
НІЧНА ПОДОРОЖ
Надворі все огортала ніч. Високо в небі роїлися золоті зорі. В темряві зникали вкриті снігом простори пустинної тундри. Обличчя й руки холодив мороз.
Запорпавшись у сніг, лежали собаки. Часом якась спросоння вищала. Тайо поволі, не здіймаючи галасу, попідіймав своїх чотириногих підручних.
Минуло небагато часу, і хлопчик з собаками зник у темряві. Яранга залишилась далеко. Хрумтів сніг. Оточивши Тайо колом, бігли пси. Як вірні охоронці, вони готові були кинутись йому на допомогу.
В темряві лише зорі світили хлопчикові. Під ногами білів сніг. Та він певен — дорогу до школи знайде. Поспішаючи, швидко ступав хутряними чобітками по твердій сніговій корі.
Довго йшов Тайо. Часом глибоко провалювався в сніг. У темряві не бачив жодної будівлі. Часом мигтіла турботна думка: «Чи так, як треба, я йду?»
Та ось на заході заясніло небо. Над обрієм підіймався великий кругловидий місяць. Од місячного сяйва заіскрились вогники на сніговому покривалі.
Ліворуч здіймалися гори, праворуч виднілося вкрите кригою море. А просто перед Тайо з снігу чорніли будинки школи та лікарні. Ще кілька хвилин — і Тайо стукав до вчителя у вікно.
Прочитавши записку Анки, вчитель схвилювався. Скоренько покликав він лікаря. Разом запрягли своїх собак у нарти. Взяли з собою малого посланця і поїхали. Наближалася північ, і вони поспішали. Собаки Тайо супроводили їх, помчавши прожогом по тундрі.
НІХТО НЕ ПРИХОДИВ
Пізно ввечері до яранги повернулись шаман і Багай.
— Скоро північ, — сказав шаман.
Ерпин гукала Тайо:
— А дай сюди немовля!
Старій ніхто не відповів. Почали шукати Тайо. Його ніде не знайшли. Анка і немовля лежали нерухомо. Дівчинка сказала, що Тайо вже давно вийшов з яранги. Вирішили, що, мабуть, хлопчик десь сховався і заснув. Також він міг піти і до когось із сусідів.
Шаман підійшов до хворої і поклав руку їй на голову.
Здавалося, страшний вогонь розпікав її. Хвора лежала без пам'яті. Шаман пошепотів над нею, а потім повернувся до Ерпин:
— Давай дитину, понесу на мороз
Почула це Анка і голосно зойкнула:
— Не чіпайте! Не чіпайте! Лихо вам буде! Прийдуть лікар і вчитель — покарають вас!
Здригнувся шаман, зачувши ці вигуки. Але не злякався. Не вірив він Анцs, Анка кричала й качалась по підлозі, та злочинцям до неї байдуже. Шаман схопив немовля, загорнув у поганеньку шкуру нерпи і поніс на мороз.
Через кілька хвилин він повернувся.
Почалися жахливі хвилини для Анки. Вона сподівалась — ось-ось з'являться вчитель і лікар. А їх не було. Дитина мерзла надворі. А ті, кого чекала Анка, не приходили. Схвильована дівчина голосно заплакала. Та шаман жодної уваги на той плач не звертав. Він із своїми помічниками тим часом ласував моржевим м'ясом — копальхеном.
ТАЙО ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ
Повз шкіряне запинало, що заміняло двері, в ярангу вдерся холодний вітер. Разом із вітром в хату зайшли люди. Це були лікар, вчитель і Тайо.
Як ошпарені, зірвалися злочинці з своїх місць.
— Це що? — звернувся до них учитель, показуючи на Анку. — Розв'яжіть її!
Лікар уже нахилився до хворої. Тремтячими руками шаман розв'язував Анку.
— Спитайте його, де дитина, — кричала дівчинка.
Учитель грізно глянув на шамана, і вони вийшли надвір. Через дві хвилини вчитель повернувся назад у ярангу з немовлям на руках.
Маленька дівчинка дуже змерзла, але була жива.
— Геть звідсіля! — крикнув лікар злочинцям. — Завтра ми з вами порахуємось.
Наступного дня з полювання, з великою здобиччю, повернувся батько. Довідавшись про вчинок Тайо, він дуже радів, що в нього син такий герой.
За кілька днів мати Тайо почала одужувати. Маленька сестричка теж одужувала.
Шамана судив суд. Його вислано з тієї місцевості, де він дурив і нівечив людей.
Коли мама цілком одужала, Анка пішла до школи. З нею пішов і Тайо. Вчитель залюбки вчив славного хлопчика.
KРИЛА РОЖЕВОЇ ЧАЙКИ