Николай Далекий – Танки на мосту! Голка в сіні (страница 17)

Ковалишин прийшов знімати хлопців з секрету ще завидна. Це був молодий, підібраний, навіть чепуристий командир у перехопленому широким поясом трофейному офіцерському мундирі, що бездоганно сидів на ньому, в коричневих, домашнього сукна, бриджах зі шнурівкою вище колін і начищених до блиску чоботях.

Селіверстова завжди захоплювало вміння Ковалишина стежити за своїм одягом, підганяти його до постави так, начебто приготувався до параду або фотографування. І зараз він із задоволенням оглядав командира, що опустився поряд на коліна й простяг руку за блокнотом Художника. На рукаві мундира Ковалишина, біля самого ліктя, білів чи то жмуточок пуху, чи павутинка, і Селіверстов вирішив зняти цю пушинку.

— Що там? — здивовано запитав Ковалишин.

— Пір’їнка, — відповів Селіверстов, розглядаючи те, що було затиснене в його пальцях. — Маленька пір’їнка.

— У лісі всього наберешся… — взводний, гидливо скривившись, оглянув рукав, старанно обтрусив поли мундира й узявся читати записи в блокноті.

На відміну від Селіверстова Юрко Коломієць недолюблював свого взводного, вважаючи його формалістом, здатним чіплятися до кожної дрібнички. На виду Ковалишина майже назавжди закарбувався вираз сухої діловитості, заклопотаності й навіть зарозумілості. Проте Коломієць мусив визнати: службу свою взводний виконує бездоганно, всі його вимоги до підлеглих обгрунтовані й справедливі.

Ковалишин, невдоволено відкопиливши губу, довго розглядав записи в блокноті й раптом ошелешив бійців таким запитанням:

— Тут написано: жіноча постать… А ви впевнені, що жіноча?

— А чия ж? — здивувався Селіверстов.

— Я питаю: ви впевнені, що це була жінка, а не чоловік у жіночій одежі?

Селіверстов і Коломієць мовчали. Припущення взводного здалося їм фантастичним, але ніхто з них не зважився зовсім відкинути його.

— Ага, не впевнені… — резюмував Ковалишин. — Отже, й писати треба точно: не жіноча постать, а постать, одягнена в жіночу одежу. Ясно? Це ж найважливіше, що ви помітили за цілий день. Що то за людина, куди і чого бігла?

“А він дійсно має рацію”, — подумав Юрко.

Ковалишин знову глянув на сторінку блокнота. На цей раз увагу його, очевидно, привернули малюнки, він скупо посміхнувся.

— Так, їжака намальовано натурально! А це що? Орел? Літак?

— Голуб… — сказав Юрко зніяковіло. — Зараз перемалюю.

— Піде й так, — після короткого роздуму махнув рукою Ковалишин. — Не варто паперу псувати. Але надалі треба серйозніше ставитися до обов’язків. Повітря — це що? Літаки. Можливо, кружляв над лісом розвідник, фотографував… Це важливо.

— Навіть звуку літака не чули.

— Ну, й слава богу. — Ковалишин подивився на вирваний із блокнота аркуш, склав учетверо, сховав його до нагрудної кишені мундира. — Значить, так: зараз підемо в роту. Повечеряєте й нікуди, чуєте — нікуди не відлучатися, спати не лягати.

На обличчі Юрка затріпотіла самовдоволена усмішка.

— А що я тобі казав, Селіверстов? Бач, по-моєму виходить, — сказав юнак, коли вони рушили до шляху.

— Про що це ви? — поцікавився взводний.

Відповів не Коломієць, а Селіверстов.

— Та це він каже, ніби вночі літаки прилетять, гостинці будуть скидати. Правда?

Ковалишин різко обернувся:

— Звідки ти знаєш? — якось злякано спитав Юрка. — Хто тобі сказав?

— Ніхто не казав, — стенув плечима Юрко. — Сам здогадався.

— Як це: здогадався? — не відставав взводний. Він зупинився й суворо дивився на бійця.

— Що ж тут хитрого? — здвигнув плечима Коломієць. — По-перше, багато секретів виставили для спостереження. Це неспроста. Значить, до чогось готуються, чогось остерігаються. Крім того, перша рота вже три дні на Чорне болото ходить, майданчик там розчищає, хмиз для вогнищ заготовляє. А тепер наказ — повечеряти, не спати, бути на місці.

Схоже було на те, що у взводного дух перехопило від таких міркувань. Адже все, що стосувалося прибуття літаків з Великої землі, а також місця, де мали бути скинуті доставлені ними вантажі, командування загону тримало в суворій таємниці. І ось на тобі — цей шмаркач, якому ніхто нічого не повідомляв, просторікує, що і де має статися цієї ночі.

— Ось що, Художнику, надто вже ти розпустив язика, холера твоїй мамі! Яке тобі діло, куди й чого ходить перша рота? Тобі дали завдання — виконуй! Так ні, він мудрує, філософствує… От доповім Третьому, тоді побачиш!

Юрко мовчав. Він почував себе винним і тому не ображався на догану взводного. Дійсно, йому слід було б тримати язик за зубами й не висловлювати своїх припущень. Та в глибині душі юнак торжествував: догана від взводного тільки підтверджувала його здогадку. Тепер він не мав сумніву, що цієї ночі прилетять із Великої землі літаки й скинуть біля Чорного болота вантажі зі зброєю, боєприпасами, обмундируванням і, звичайно, поштою. Чудово! Для Юрка, як і для кожного партизана, така подія, як приліт літаків з Великої землі, була найбільшим, найрадіснішим святом.

Майже біля хутора вони побачили жінку, яка гнала дорогою теля, сердито покрикуючи на нього. Обидва бійці одразу ж упізнали ту селянку, котра кілька годин тому пробігла мимо їхнього посту. Все пояснювалося просто — жінка бігала лісом, розшукуючи теля.

ВАРІАНТ “С”

План операції під кодовою назвою “Повітряний змій” був розроблений у всіх деталях і в кількох варіантах. Гауптштурмфюрер Гільдебрандт давно готувався до неї й намагався передбачити всі можливі ускладнення. Він знав, що загін Бороданя систематично одержує з-за лінії фронту боєприпаси й медикаменти, знав навіть, де “аеродроми” партизанів, на які радянські транспортні літаки тихцем скидали вантажі й парашутистів. Залишилося тільки довідатися, коли відбудеться черговий візит літаків і де, на якому “аеродромі” запалять на цей раз партизани сигнальні вогні. І ось донесення Голки лежить на його столі — кілька слів на клаптику зім’ятого цигаркового паперу.

Гауптштурмфюрер сидів у кріслі й пожадливо, ніби кіт на мишу, дивився на цю крихітну записку. Так, у ці хвилини Гільдебрандт був схожий на кота, який, причаївшись у засідці, терпляче вичікував, коли обережна миша наблизиться настільки, що можна буде зцапати її в пазури. Так, він уже не промахнеться! Аби лиш не сполохати, аби не сполохати…

Багато днів чекав гауптштурмфюрер такої сприятливої ситуації. І діждався все-таки. Голка повідомляє: “Літаки прибудуть сьогодні вночі, вантажі скинуть північніше Чорного болота”.

На Голку цілком можна покластись. Якого чудового агента вдалося підкинути лісовим бандитам, як своєчасно надходить його інформація! На цей раз тільки чудо може врятувати Бороданя від розгрому. До речі, щоб не забути про оригінальний трофей — пучок волосся з бороди командира лісовиків. Кажуть, у нього розкішна чорна борода. Він, Гільдебрандт, не настільки кровожерний, щоб знімати з убитих ворогів скальпи, але чверть бороди накаже відтяти. Пучок чорного (попередньо продезинфікованого, звичайно) волосся, перев’язаного червоною стрічкою, виглядав би дуже непогано, якби його повісити отут на стіні, біля письмового столу…

Радянські партизани, які отаборились лише чотири місяці тому в цих краях, частенько псували кров Гільдебрандту. Невловимі лісові бандити (так називав гауптштурмфюрер партизанів) під проводом свого бородатого отамана, якому, на жаль, не можна було відмовити ні у відвазі, ні у винахідливості, діяли нахабно і, як правило, безкарно. Що стосується безкарності, то це, звичайно, не з виші Гільдебрандта. Ще рік тому він би в найкоротший строк зумів навести порядок на терені підвідомчого йому гебіту. Звичайно, в таких випадках йому надавалися на кілька днів для каральних операцій військові частини. Але часи змінилися — нині все поглинає ненаситний Східний фронт. Не можна й заїкнутися про виділення регулярних військ для боротьби з партизанами. Дійшло навіть до того, що командування почало скорочувати й без того незначні гарнізони в містечках, розташованих уздовж залізниці стратегічного значення.

В своїх наказах рейхсфюрер вимагає, щоб каральні операції проводилися виключно силами військ СС та допоміжної поліції, а також рекомендує засилати до партизанів побільше надійних, добре підготованих агентів. Легко сказати — засилати побільше агентів. На все потрібен час: і на вербування агента, і на його підготовку, і на те, щоб він зумів завоювати довір’я у партизанів. А саме часу й нема. Утворюється зачароване коло: тих, кого так поспішно готують співробітники служби безпеки, дуже швидко викривають і знешкоджують партизани, бо агентам наказується мало не з першого дня появи в загоні активно розпочинати свою роботу.

Дякувати богові, з Голкою вийшло інакше. Цього агента ніхто не підганяв. Голку просто загубили й довго, дуже довго не могли знайти. Агент мав досить часу для вкорінення в нове середовище, і ось тепер він спокійно і впевнено працює. Результати наявні — дякуючи інформації Голки, вже двічі вдалося напасти на слід банди Бороданя й завдати їй відчутних ударів. Третій удар повинен стати смертельним для лісовиків.

Гільдебрандт глянув на настільний годинник — двадцять дві, нуль чотири. Моріцу наказано подати машину рівно о двадцять третій. В цей час уже сутеніє. Поспішати, метушитися не слід: все розраховано й підготовано. Годину тому його помічники виїхали один у Кружно, інший в Дубовляни. Тут, у Княжполі, залишено фельдфебеля Штофа, який поведе виділену групу. Оскільки Чорне болото лежить у дев’ятому квадраті, буде здійснено варіант “С”. У визначений час усі три групи потайки, маршем-кидком вийдуть на намічений рубіж, з’єднаються і завдадуть партизанам несподіваного удару. Атака розпочнеться, як тільки літаки скинуть увесь вантаж. Людей Бороданя, виділених для збирання вантажів і охорони майданчика, одразу ж буде взято в підкову, краї якої впруться в непрохідну трясовину. Отже, шлях для відступу партизанам буде закритий. Якщо кому з них і вдасться пробитися крізь щільне півколо, то він неодмінно кинеться берегом струмка, що випливає з болота, до мосту, щоб відійти на північ, у глибину лісів. Там, біля мосту, тих “щасливців” зустріне поліцейська сотня, якій обіцяно половину трофеїв. Аби лиш не підвели ті горе-вояки. Зрештою, уповноважений ОУН клявся, що зобов’язання будуть свято виконані. До того ж дії бандерівців будуть контролюватися приставленим до них унтерштурмфюрером Штембергом.