Нэнси Спрингер – Енола Голмс. Справа про зникнення маркіза (страница 7)
— І що це за теорія?
Знову тиша.
Я не стрималася:
— Чи побачу я свою матінку знову?
Якийсь час вони не підводили на мене очей, проте, коли тиша затягнулася непристойно довго, Шерлок кинув погляд на брата й промовив:
— Гадаю, вона має право знати, Майкрофте.
Той важко зітхнув і, кивнувши, відклав недоїдений третій сандвіч.
— Ми намагаємося зрозуміти, — озвався він, — чи те, що відбувається зараз, має якийсь стосунок до батькової сме… гм, батькового відходу на той світ. Мабуть, ти нічого не пам’ятаєш.
— Мені було чотири роки, — відповіла я. — І я пригадую лише чорних коней.
— Звісно. Тож через кілька днів після похорону в нас виникли певні непорозуміння…
— М’яко кажучи, — перервав його Шерлок. — Я б сказав битва на життя і на смерть.
Не звертаючи уваги на його зауваження, Майкрофт вів далі:
— Непорозуміння щодо подальшого ведення господарства у маєтку. Ані Шерлок, ані я не мали жодного бажання тут мешкати, тож мати вирішила самотужки вести всі справи у Ферндел-Холі й отримувати з нього прибуток.
Але ж матуся й справді всім керувала, хіба ні? Проте Майкрофтові ця думка чомусь здавалася безглуздою.
— Оскільки я первісток у нашій родині, то маєток по праву належить мені, — продовжив Майкрофт. — Мама не збиралася з цим сперечатися, однак їй було невтямки, чому це вона не може вести справ замість мене. А коли ми з Шерлоком змушені були пояснити матері, що в неї немає права мешкати тут без мого дозволу, її це страшенно роздратувало. Відтак вона заявила, що в цьому помешканні нам більше не раді.
Святі небеса. Який жах! У моїй свідомості все перевернулося догори дриґом, наче мене підвісили на гілці вниз головою. Адже все життя я вважала, що брати не з’являлися в маєтку через мою ганебну появу на світ, а дійсною причиною стала… сварка з нашою матір’ю!
І як після цього почувався Майкрофт? Чи Шерлок?
Власне, я й сама тепер не знала, що відчуваю, окрім здивування. Втім, у моєму серці з’явилася неймовірна легкість і воно затріпотіло, наче метелик.
— Я щомісяця надсилав матері кошти на утримання маєтку, — продовжував Майкрофт. — А вона щоразу відповідала скупими вимогами збільшити цю суму. Натомість я попросив її надсилати звіти про витрати, і вона погодилася. Її постійні прохання про додаткові кошти здавалися напрочуд виправданими, тож я завжди відповідав згодою. Однак тепер ми знаємо, що всі ці витрати були вигадкою. Куди ж насправді поділися гроші? Гм, ми навіть гадки не маємо.
Я помітила, що він завагався.
— Але у вас є здогадки, чи не так? — поцікавилася я.
— Так. — Майкрофт глибоко зітхнув. — Ми підозрюємо, що мати відкладала гроші для цієї витівки. — Він зітхнув ще глибше. — Схоже на те, що вона забрала, так би мовити, «свої» гроші та втекла світ за очі. Тож тепер їй на нас начхати.
Що він у біса каже? Мама мене покинула?! Я аж рота роззявила з подиву.
— Майкрофте, пожалій дівчинку, їй потрібен час, аби обміркувати всю цю інформацію, — пробурмотів Шерлок до брата, а потім лагідно звернувся до мене: — Еноло, простіше кажучи, ми вважаємо, що вона втекла.
Але ж це просто неймовірно, неможливо! Матінка нізащо б так зі мною не повелася!
— Ні! — вигукнула я. — Такого не може бути!
— Подумай сама, Еноло, — сказав Шерлок тоном, який дуже нагадував матусин. — Всі докази свідчать про це. Якби вона була поранена, її уже відшукали б, а якби з нею трапилося нещастя, нам би обов’язково повідомили. Навряд чи в когось були підстави завдати їй шкоди, та й на обман це теж не схоже. Ніхто не наважився б викрасти її, хіба що заради викупу, проте грошей у нас досі не вимагали. — Він важко зітхнув і продовжив: — Однак, якщо вона жива, чудово почувається та займається улюбленою справою…
— Як завжди, — докинув Майкрофт.
— То, можливо, увесь цей безлад був лиш, спробою замилити нам очі.
Навести на хибний шлях, так би мовити, — погодився Майкрофт. — Здається, вона поча: планувати цю втечу багато років тому…
Я виструнчилася, неначе жердина, намага чись зібрати докупи всі думки.
Але ж мама могла втекти будь-якої мит
— Майкрофте, пожалій дівчинку, їй потрібен час, аби обміркувати всю цю інформацію, — пробурмотів Шерлок до брата, а потім лагідно звернувся до мене: — Еноло, простіше кажучи, ми вважаємо, що вона втекла.
Але ж це просто неймовірно, неможливо! Матінка нізащо б так зі мною не повелася!
— Ні! — вигукнула я. — Такого не може бути!
— Подумай сама, Еноло, — сказав Шерлок тоном, який дуже нагадував матусин. — Всі докази свідчать про це. Якби вона була поранена, її уже відшукали б, а якби з нею трапилося нещастя, нам би обов’язково повідомили. Навряд чи в когось були підстави завдати їй шкоди, та й на обман це теж не схоже. Ніхто не наважився б викрасти її, хіба що заради викупу, проте грошей у нас досі не вимагали. — Він важко зітхнув і продовжив: — Однак, якщо вона жива, чудово почувається та займається улюбленою справою…
— Як завжди, — докинув Майкрофт.
— То, можливо, увесь цей безлад був лише спробою замилити нам очі.
Навести на хибний шлях, так би мовити, — погодився Майкрофт. — Здається, вона поча: планувати цю втечу багато років тому…
Я виструнчилася, неначе жердина, намага чись зібрати докупи всі думки.
— Але ж мама могла втекти будь-якої миті проскиглила я, — чому ж вона зробила це саме в
Настала їхня черга дивуватися та губитися у здогадках. Я загнала братів у глухий кут.
І саме тепер, під час моєї короткочасної перемоги, мені раптом спало на думку: навіщо ж матуся попрохала місіс Лейн віддати мені подарунки, якщо сама не встигне повернутися до святкової вечері?
Чи взагалі ніколи…
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Я ледь стрималася, щоб не зарюмсати, тож поспіхом перепросила й вийшла з-за столу.
Шалено хотілося вирватися надвір. Може, від свіжого повітря мої почуття хоч трішки охолонуть. Затримавшись на хвилину, аби схопити новий набір для малювання (матусин подарунок!), я вибігла крізь кухонні двері, проскочила овочеву грядку, пробігла повз порожні стайні по траві газону й опинилася в лісі на околиці нашого маєтку. У затінку могутніх дубів я нарешті віддихалася і незабаром вже почувалася краще.
Здавалося, окрім мене, в лісі нікого не було. Констеблі й інші шукачі оглядали вже віддалені поля та болота.
Внизу положистого лісового схилу я забрела до своєї улюбленої місцини — глибокої скелястої улоговини, що була прихована, ніби зеленою оксамитовою сукнею, заростями папороті. Вузька стежина вела до бурхливого струмка, що утворював невелику заплаву під похиленою вербою. Незважаючи на сукню й панталони, я дряпалася по камінню й папороті, доки не дісталася тієї самої верби. Обійнявши її міцний стовбур, я притулилася щокою до порослої мохом кори і влаштувалася в тінистій розщелині між похиленим деревом і струмком.
Ця місцина була моїм таємним прихистком, про який не знала жодна жива душа. Саме тут я зберігала свої улюблені речі. Речі, які місіс Лейн напевно викинула б, якби натрапила на них удома. Поки мої очі звикали до напівтемряви, я зручно вмостилася у своєму земляному барлозі, намагаючись розгледіти маленькі полички, які власноруч спорудила із камінців. На них розмістилися равликові хатинки, кольорові камінчики, капелюшки жолудів, яскраве сойчине пір’ячко, шпилька, зламаний медальйон і ще безліч скарбів, позичених мною у сорочих гніздах.
Я полегшено зітхнула й підтягнула зігнуті в колінах ноги до підборіддя (поза, геть неприйнятна для справжньої леді!), обхопила руками щиколотки і втупилася поглядом у струмок, який вирував коло моїх ніг. У заплаві метушилася невеличка форель. Я спостерігала, як рибини то розпливаються навсібіч, то збираються в табунці. Зазвичай це видовище мене зачаровувало.
Проте не сьогодні. Все, про що я могла зараз думати, — що сталося з моєю мамою. Зрештою мені таки доведеться повернутися додому, однак вона не чекатиме на мене. Там будуть брати́, і якщо вони побачать мене у забрудненому вбранні, то напевно скажуть…
Опустивши ноги, я потягнулася до свого набору для малювання. Мені потрібні олівець і кілька аркушів паперу. На одному з них я поспіхом і не надто старанно намалювала Майкрофта в гетрах і з моноклем, не забувши про дебелий ланцюжок із кишеньковим годинником, що висів на його напнутому на животі жилеті.
Наступним я зобразила Шерлока — довготелесого, з виразним носом і гострим підборіддям.
Мені хотілося намалювати й маму, адже на неї я теж гнівалася. Я збиралася зобразити її такою, якою вона могла бути в день зникнення, — у капелюшку, схожому на перекинутий квітковий горщик, і дивакуватому жакеті з турнюром…
Вона не взяла із собою набір для малювання.
І не збиралася повернутися до святкування мого дня народження.
Вона й
Чорт забирай, поки я, вкрай нажахана, збивала ноги, шукаючи її, мама пречудово почувалася без мене, насолоджуючись цікавими пригодами.
Хтось подумає, що я зрадію, якщо вона виявиться живою.
Навпаки. Я почуваюся жалюгідно.
Чому вона не покинула мене одразу? Не вкинула до кошика й не залишила під чужими дверима після моєї появи на світ?
Чому вона вирішила позбутися мене саме зараз?
Куди вона могла піти?