Мор Йокаи – Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка (страница 40)

Ми вийшли з храму під гучну музику, і я урочисто підвів наречену до екіпажа, вірніше, до великого селянського воза, на котрому вмістилося тринадцять осіб. Віз був запряжений шістьма жуками-оленями.

— Та як, до біса, ці жуки зможуть потягнути цього воза, якого навіть шестеро коней не зрушать? — обурено кричав я.

— Звичайно ж, ні, — прошепотіла Ліліт, — тому що колеса не змащені. Ось, візьми цю мазь, змасти їх, тоді стане легше.

Я мовчки опустився та змастив усі колеса. І одразу гості кинулись на воза, займаючи кожне вільне місце. Нам з нареченою залишилось примоститися тільки на козлах. Ліліт сказала, що сама правитиме кіньми, тобто шістьма жуками-оленями. Жуки змахнули крилами, і вся теліга так і піднялася в повітря. Я вирішив скористатись можливістю поглянути на обличчя своєї нареченої і підняв фату, доки вона трималась обома руками за віжки.

Я так і застиг від жаху. Це була та сама відьма, котра погрожувала мені помститись в кемпенському торф'янику. Яка жахлива пика! Вочевидь це та сама Ліліт, яка спокушала нашого батька Адама, бо обличчя було вкрите зморшками за всі століття. А ніжний пушок, який робить жіночі вуста такими бажаними, перетворився на вуса, яким, аби вирости, знадобилося не менше шести тисяч років.

— Я вискочу з воза! — закричав я з переляку.

— Та куди ти вискочиш! Скоріше обнімеш мене! — сказала вона регочучи, і тут я помітив, що ми летимо на висоті десь п'ятсот футів. Аби дотримати слова, вона повернула воза так, що ми зачепили хрест на вежі Кельнського собору. Решітка з воза зачепилась і повисла на хресті, де й висить по сьогоднішній день, бо ніхто не може її зняти. Несподіваний поштовх кинув мене до Ліліт, і я мимоволі схопив її за талію, від чого вся компанія нестримно зареготала. Про себе я подумав, що коли діло дійде до шлюбного обов'язку, то я покличу Бегеріка і поміняюся з ним тілом.

Між тим, ми прибули до Кранендонка, де відьми справляють шабаш. Нас зустріло вишукане товариство: вони прилетіли на стільцях, лавицях, віниках тощо. Кожна дама привела з собою обранця.

(— З усієї цієї маячні я не вірю жодному сказаному слову! — обурено мовив великий князь.

— Хоча це правда! — доказував солтис. — Іоан де Кембах саме так описував приліт відьом на шабаш. Знаменитий учений Майолус згадує про літаючий віз, колеса якого слуга помилково змастив чаклунським зіллям. Аналогічний випадок приводить Торквемада в своєму «Гексамероні».

Обвинувачений продовжив.)

Відьми з коханцями прилітали до Кранендонка з неба, а от демони з коханками з'являлись з-під землі.

От мені і пощастило побачити усіх демонів, чиї імена носили «диявольські лицарі».

Семіазаз — душа компанії. Він композитор, і коли починає грати, то від його музики всі навколо танцюють. Його ніс — кларнет, на якому він грає вухами; руки його грають на арфі, що зроблена з коров'ячого скелету; хвіст б'є по двобокому барабану.

Бегерік — демон, на честь якого назвали мого кревного брата — величезне чудовисько зі слонячим хоботом, яким він підписує документи. Тому, зверніть увагу, панове, ви ніколи не побачите поруч з підписом демона «mp» (manu ргоріа), а завжди «np» (nasu ргоріа)[81]. Крім того Бегерік дуже галантний кавалер: він носить хвіст на плечі і користується ним, як віялом, коли йому гаряче.

У більшості демонів були перетинчаті крила, як у кажанів. Тільки демон Бельфегор, на честь якого мене назвали, відрізнявся від них. Його крила були з пір'я. Всі писарські пера світу, які прописали собі шлях до пекла, з'єднались в крилах Бельфегора. Перо, яким Пілат підписав засудження Христа на розп'яття і звільнення Варавви; пера, якими Аретино писав свої вірші, а де Сад свої розповіді; перо, яким королева Єлизавета послала на смерть Марію Стюарт; перо, яким Катерина Медічі зумовила жахи Варфоломієвої ночі; перо, яким папа Лев X санкціонував продаж індульгенцій; перо папи Інокентія, яким написано: «Sint ut sunt, aut non sint»[82]; перо, яким Шейлок підписав вексель щодо фунта м'яса; перо, яким заклятий ворог Фоскарі написав «la pagata[83]»; перо, яким король Філіп послав на смерть свого сина дона Карлоса; перо Татцеля, звернене проти Лютера… всі пера, якими підписали зрадницькі або фальшиві акти і документи, утворювали крила Бельфегора. Це були величезні крила. І коли Бегеріку було потрібне перо, завжди виривав його з крила Бельфегора.

Зазвичай різного роду святкування прийнято розпочинати з благословіння та молитви. Однак на шабаші звичаї інакші: найстарші та страшні відьми пропонують майбутні злочини та злодіяння.

Моя наречена виступала першою: сьогодні вона королева вечора.

— Є в Кемпені один заїжджий двір, — сказала вона. — Його власник товаришує з більзенським комтуром. Комтур карбує фальшиві монети та грабує торговців. Фальшиві монети господар збуває караванам, таким чином запускає їх в обіг. Тепер негідника почала мучити совість. Він хоче спокутувати свої гріхи. Він написав губернатору листа, в якому описав усю схему та видав лігво, де комтур карбує монети. Я ж цього листа відправила комтуру замість губернатора. Сьогодні комтур з товаришами нападуть на заїжджий двір. Як вважаєте, скільки душ вони відправлять до пекла?

— Усі! — заверещали відьми. — Сьогодні буде весело. Можемо запросити Люцифера.

Небо загриміло, земля затряслася і несподівано з безодні, в усій диявольській величі, піднявся князь темряви — Люцифер. Одні впали на коліна, інші простяглися ниць.

(— І яким він був? — зацікавлено запитав великий князь.

— На це я не зможу вам відповісти. У пекельного князя є чари, завдяки яким смертні на нього не дивляться, навіть, якщо він серед них. В чому полягають ці чари? Ви зрозумієте, якщо я розповім.

З його появою відьми почали роздягатись, в тому числі і моя Ліліт.

— Але ж не до нага?

— Навіть більше. Вони також скинули зморшкувату, стару шкіру і постали прекрасними феями. Моя Ліліт була прекрасніша за будь-яку богиню, котру коли-небудь бачив світ. Сама краса та ніжність. Ніколи я не бачив настільки сяючих очей, настільки ніжно усміхнених губ. Тепер ви розумієте, панове, чому я не можу розповісти про Люцифера. Хіба ж міг я дивитись на когось, окрім Ліліт?)

Але краса статури — це ще не все. Мене зачарували її невимушеність, ласкавий і примхливий настрій. Я втратив голову, Ліліт була вільна робити зі мною що завгодно. Я був готовий віддати душу за поцілунок!

Саме цього і чекав Бегерік — демон мого кревного брата. Він дістав з кишені ту саму чорну книжку, і спершу запропонував моєму кревному брату дозволити себе стигматизувати.

Це відбувалось наступним чином: діставши перо з крила Бельфегора, він почав робити маленькі дірки на руці мого товариша, а дірки формувались у букви. Потім він кров'ю мого друга аналогічно робив позначку на сторінці в чорній книзі і букви там яскраво спалахували. На руці залишився червоний напис «Бегерік», і те ж ім'я вогненними буквами засвітилося на чорній сторінці.

Дійство закінчилося, і подарував демон хрещенику талер.

Після цього демони звернулися до мене і запропонували також стати пекельним обранцем і отримати талер.

За чортів талер я б цього не зробив, але за поцілунок Ліліт — так! Її усмішка підкорила б будь-якого чоловіка. Я пообіцяв, що прийму стигму.

Та коли я протягнув руку, до мене підійшов мій кревний брат і сказав:

— Друже! Бачиш талер, за який я продав душу? Я тобі його дарую! А ти, як прийнято у кревних братів, даси мені свою наречену.

Кревним братам не можна відмовити у будь-якому проханні. Я поклав талера до кишені, а руку Ліліт у руку кревного брата. І він почав з нею танцювати. Прекрасні дами кружляли зі своїми обранцями стрімко та швидко.

Демони ж почали тягти мене за комір, мовляв, виконуй обіцянку і прийми стигму.

Бажання продавати душу, як забрали в мене Ліліт, пропало. Я почав шукати можливості відкрутитися від даної обіцянки.

— Дідька лисого! — несамовито закричав я. — Навіть батько мій не підписував жодних контрактів на порожній шлунок. Спершу я хочу наїстися та напитися, а далі будемо справами займатись.

Тої ж миті переді мною з'явився розкішно накритий стіл. Гості розсілися поруч з чарівними дамами. Підійшла Ліліт і сіла до мене на коліна. Але я був сердитий на неї за те, що вона танцювала з моїм кревним братом. Ще більш розлютило мене те, що всі страви були прісні. Страви були без солі. Хоч цілий ківш заливай собі в горлянку — користі ніякої.

Я почав сваритись з демонами.

— Так справи не підуть. Я не їстиму свинину без солі, тож подайте мені на стіл сіль.

— Та з якого пекла нам тобі сіль дістати? — сказали демони. — Хіба ж ти не знаєш, що в пеклі солі немає, як і морської води, з якої її варять.

— Та мені без різниці, звідки ви її візьмете, бодай хоч дружину Лота вам доведеться привести. А інакше я вам цю тацю кину в голову!

— Ну, ну, не гарячкуй, — заспокоювала мене Ліліт. — Ось мої вуста — скуштуй.

— Та ну тебе, мені не мед потрібен, а сіль! Тисяча чортів! Я зараз Люцифера виверну навиворіт, якщо мені не подадуть сіль!

Це подіяло. Для демонів лайка — це як молитва.

Зграя чортів негайно кинулась до палацу Люцифера, де була єдина на все пекло сільничка — власність самого Люцифера.

Це була велика мушля, звана «купіллю»: тут зберігалася сіль, виварена зі сліз грішників.