Мор Йокаи – Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка (страница 23)
Завтра ніхто не знатиме, де вони. Я за цей час втечу за тридев'ять земель.
Я поставив перед собою мету.
Піду до архієпископа Аахени та закладу лицарів, що поклоняються Бафомету. А щоби мати докази, я візьму з собою осквернений церковний посуд. Ні! Благочестиві християни не питимуть з жертовної чаші, з котрої пили Саломея та Даліла. Ніхто не хреститиметься з купелі, котру заблював Навуходоносор. Ніхто не прийматиме святу воду з кропила, котрим головний диявол наливав палаюче пекельне пійло — поки все це не освятять і не звільнять від чаклунства пречисті та благочестиві руки.
Я віднесу це все до архієпископа, до ради та святої інквізиції. Святий посуд буде моїм свідком, а вони нехай проведуть обряд екзорцизму.
(— Ти вчинив дуже мудро, сину мій! Як справжній християнин, — сказав великий князь, обурившись безбожністю «лицарів терніїв», тільки слухаючи про вчинки яких віруюча людина вже відчуває потребність у відпущенні. — Ти вчинив по совісті!
— Я ж казав! — солтис скочив на ноги та вдарив суддівською палицею по столу. — Навіть з пограбування церкви він так викрутиться, що йому казатимуть: «Ти добре вчинив, сину мій!»
На цьому великий князь та солтис так сильно зчепилися, підскакували у своїх кріслах і били кулаками по столу, що підсвічник, череп, розп'яття так і танцювали на ньому. Засідання довелось припинити і відкласти на наступний день. Лиходій знову отримав відстрочку щодо повішення — сміявся я подумки.
Наступного дня судді, трохи заспокоївшись, продовжили засідання перерване в in pendenti[46].
— Де ви зупинились, обвинувачений?
Х'юго продовжив.)
У ризниці я знайшов великий шкіряний мішок, куди спакував усі срібні та золоті дорогоцінності, які постраждали в богохульній оргії, і не забув про корону Богородиці.
Коли я підняв мішок собі на плече, той мало не поламав мені його, однак я не міг перекласти мішка на інше, через білого голуба.
За допомогою статуї, що крутиться, я опинився за стіною. Далі мені треба було спуститися з високої вежі. Я знайшов мотузяну драбину, якою сюди піднялися язичницькі блудниці, швиденько зліз по ній, схопив мішка зі скарбами і побіг до гавані.
(— Зупинись! — закричав солтис. — Тут я тебе і спіймав. І це буде критерієм твоєї вини. Чи благочестивим був твій вчинок? Чому ти відправився у гавань, де стояли готові до відплиття кораблі, а не у бік ратуші, де б знайшов мера, солтиса чи міського старшину, кому б міг розповісти про святотатний орден? Сплячих винуватців спіймали б in flagranti[47], звичайно, якщо все те, що ти сказав, було правдою?
— Ну, покидьку, спробуй поясни! — спохмурнів князь.
— Насправді, все дуже просто, панове, — відповів реус. — Я тільки слово скажу — і ви все зрозумієте. Назва міста, в якому це все відбувалося — Щецин. Тоді там заправляв Адольф Густав. Мало того, що його воєначальникам-єретикам було до одного місця, чи в монастирі поклоняються Бафомету, чи справляють свято Милітти, так вони ще були в дуже хороших відносинах з «лицарями терніїв», котрі разом зі шведами відважно боролись проти імператорської армії. Тож йти туди не було ніякого сенсу. Так я вирішив рятуватися, тікаючи на землі великого німецького князя, де мене вислухають разом із святою інквізицією і, думаю, приймуть рішення розпочати воєнний похід проти богохульників та єретиків. А так, як у морі мене буде важко вислідити, я поспішив до Щецинського порту.
— Habet rectum! Rectissimum![48] — поспішив озвучити свою думку великий князь. — Шведські єретики не можуть бути суддями в такому питанні. Викресліть з обвинувачень «furtum sacrosanctorum»[49].
— Готовий побитись об заклад, що він очистить себе від усіх обвинувачень, мерзенний злочинець! — пробурмотів собі у бороду солтис. — Ну, а тепер піде «Homicidium!»[50])
Частина п’ята
Homicidium
Найвищим доказом моїх благих намірів є те, що не дивлячись на скрутне становище та відсутність грошей, я встояв та на не наклав свою руку на пожертви, що знаходились біля входу у церкву. А в страсні дні там були і мідяки, і срібні монети.
Я все ще був одягнений в маскарадний костюм слуги єврейського первосвященика: римський балтеус, шкіряні сандалії, тога. В будь-якій частині світу в цій одежі мене сприйняли б як божевільного, тільки не тут. Під владою шведів Щецин зробили вільним портовим містом, а бухта Одер була повністю забита торговельними суднами з усіх куточків світу. На причалі штовхалися негри, іспанці, турки, бербери, китайці в найрізноманітніших строях. Тож серед усього цього каламбуру міг загубитись будь-хто. Ані на мене, ані на моє вбрання уваги не звертали.
Я нікого не розпитував, а мовчки шукав корабель, який готовий був підняти якір та вітрила і врятувати мене. Доля привела мене до голландського корабля.
Як тільки судно рушило з попутним вітром із Одеру, ми вийшли у відкриту затоку. Власник судна мінхер Руйссен помітив мене на палубі. Він підійшов до мене, запхавши обидві руки в кишені, і заговорив зі мною дванадцятьма різними східними мовами.
Звичайно, що я не розумів жодної.
Тоді він почав лаятись на своєму діалекті.
— Могутній Кракен[51], яку ж мову розуміє ця мушля?
Це я зрозумів і відповів йому, що розумію голландську, і що я не палестинський язичник, а віруючий християнин.
— Куди ж ти зібрався?
— Куди підвезете.
— Дорогу зможеш оплатити?
— Не маю ані копійчини.
— А що маєш?
— Маю дуже гарну та дорогоцінну флягу, інкрустовану дорогоцінним камінням. Можу віддати її як завдаток чи плату.
— Ти її вкрав?
— Клянусь Святою Трійцею, що дісталась вона мені чесним шляхом. Це подарунок від вродливої жінки, на згадку про поцілунок та обійми. Нехай піду я на дно разом з цим судном, якщо хоч слово з того, що я сказав, є неправдою.
— Но-но, ти такими речами не клянись. Я й так тобі вірю. Ця фляга вартує рівно стільки, за скільки б я тебе довіз до Гамбурга.
— Ця фляга коштує більше, ніж усе ваше судно.
— А що в тебе у шкіряному мішку?
— Чисті золоті та срібні скарби.
— Їх ти теж заробив поцілунками? Ти мені тільки не бреши, я тебе не арештовуватиму, мені, знаєш, все одно.
Я запропонував йому зайти до каюти, щоб там усе розповісти.
Мінхер провів мене до своєї каюти та дозволив покласти мішок у закутку. Він приніс собі пінту пива і випив його сам, аби я не відволікався від розповіді. Потім дістав порцелянову люльку і набив її тютюном. Однак не прикурив, а просто поклав до рота.
Коли я розповів йому усю історію, аж до моменту, як забрав осквернені реліквії та дорогоцінності з наміром віднести їх великому князю як доказ, мінхер вибив тютюн з люльки, запхав його назад у пакетик, допив останній ковток пива з кухля і, засунувши ще глибше обидві руки в кишені, сказав наступне:
— Що ж, хлопче, ти одночасно зробив дуже мудрий і дуже безглуздий вчинок. Забрати ті речі ще розумна справа, а от віддати — це вже не дуже. Ти, нещасний, сам хочеш обвинуватити таких могутніх людей, як орден «лицарів терніїв» в таких абсурдних речах, в котрі ніхто не повірить. Всі казатимуть, що то все тобі наснилось.
— Та ж як мені могли наснитись речі, котрих ніхто і ніколи не чув і не бачив на власні вуха та очі? Як могла мені наснитись таємниця ідола Бафомета? Як міг я вигадати імена Ялдаваоф та Офіоморфос, чи диспут про Ісуса?
— Що ж, хлопче, про це тобі скажуть, що ти все вичитав з таємних памфлетів, зібраних в Левітіконі. Вони були створені ворогами ордену, позбутися якого прагнув король Філіп, хоча б заради їхніх багатств. А те, що дозволено королю Філіпу — тобі заборонено. Наприклад, розповідати казки про Бафомета та змієпоклонників. Навіть якщо ти все чув та бачив на власні вуха та очі, в тебе немає ані свідків, ані доказів.
— Але в мене є докази! — сказав я, діставши з мішка дароносицю і вибравши проскуру. — Ось мої докази. Це свята проскура, яку кидали туди-сюди, на яку плювали ідолопоклонники, по якій топталися грішниці. Ось, дивись, тут посередині відбиток каблука зі взуття Астарти.
Мінхер вдягнув окуляри та уважно почав розглядати проскуру.
— Могутній Кракен! — гиркнув він. — Це символ, яким позначають Бафомета: півмісяць, наче підкова, а всередині двоголова змія у формі вісімки. Ось такий відбиток. Це означає, хлопче, що ти зробив благородний вчинок, адже врятував тисячі і тисячі християнських душ від пекельних мук, якби вони на святій месі молилися навколішках перед символом Бафомета, а не тіла Христа. Істинно половина міста Щецин має віддячити тобі, що сьогодні не візьмуть вічне прокляття за порятунок, як брутто за нетто. Своїм вчинком ти врятував як мінімум дванадцять тисяч людей від пекла. Тож це було мудрим вчинком. Та попереду ще безглуздіший вчинок: куди віднесеш ти ці осквернені скарби? Ти хочеш обвинуватити цілий монастир. Та не просто монастир, а монастир з папським лицарським орденом; та й не один монастир, а два. Адже ти казав, що там були жінки — отже, монашки. Звинувачувати Папу — це завжди небезпечна справа, а жінок тим паче! Тут ти пропадеш. Адже якщо ти про це заявиш, то першим ділом тобі дадуть по шиї, а як церковного грабіжника взагалі одразу на гільйотину. Тож на тому світі розповідатимеш як все було. Кому захочеться зв'язуватися з могутнім лицарським орденом? І навіть, якщо й знайдеться хтось, то поки почнеться перевірка, вони так заметуть усі сліди, що нічого не залишиться. Тебе звинуватять у наклепі. Маєш бажання залишитись без язика?