Мор Йокаи – Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка (страница 2)
— Егей, а як же це чарівний талер до тебе потрапив, унтере?
— І це тобі скажу, тільки не проговорися капуцинам. В Хогстратені, на болотах, дали мені його «диявольські лицарі».
— Но-но! Ти ж не продав за нього душу?
— Та ні. Я схитрував. Підсунув «творцеві» єврейського хлопчика замість себе.
— Ну, це варто тримати в таємниці.
Солтис одразу кинувся ділитися почутим із князем. Той зауважив, що було б добре, коли б і всі його талери стали хекеталерами. Тоді вести війну було б значно легше.
Слава унтер-офіцера Х'юго невпинно росла. Тепер ходили чутки про його договір з «диявольськими лицарями» та про його нескінченний скарб — магічний талер.
Водночас французи продовжували обстрілювати «вогняними глеками» Кобленц та Еренбрайтштайн. І кожного дня вони влучали в чергове житло князя.
Зрештою князь визначив винагороду тому, хто знайде таємничого запроданця, котрий щодня повідомляє французів про його місцеперебування. Адже хтось мусив це робити, не дивлячись на те, що виходи з міста пильно охоронялися. Жодна жива душа не могла оминути варту. Навіть голубину пошту не використовували для передачі інформації, позаяк вже давно з'їли всю домашню птицю.
У солтиса надзвичайно швидко з'явилася версія, хто може бути зрадником.
В обох обложених містах люди плачуть, ниють, моляться, лаються, голодують і тільки одна людина холоднокровно спостерігає за навколишнім світом — п'є, їсть і насвистує.
Коли летить палаюче чудовисько, кашляючи та виючи, всі розбігаються хто куди, ховаються в підвали. І тільки та одна людина йде шукати, куди воно впало, викопує із землі, якщо воно не вибухнуло, і тягне до себе додому.
Це більше, ніж нерозсудливо.
В своїй підземній майстерні унтер-офіцер розбирає цей глек, знову наповнює і стріляє ним у ворога.
Це так потішно.
Одного разу, коли Х'юго знову витягнув глека зі своєї майстерні, до нього звернувся солтис:
— Стій! Ану, відкрий, хочу побачити, чим ти його наповнив.
Х'юго з холоднокровним виразом обличчя відкрутив ковпачок, і верхня частина розпалася на дві половини, розкривши обгорнуту тонким полотном запальну суміш.
Далі унтер-офіцер роз'яснив солтису скільки частин пороху, деревного вугілля, сірки, каніфолі, смоли, нашатирю, бури та свинцевого цукру потрібно змішати, аби створити незгасиме полум'я.
— Це все дуже гарно і цікаво, але що знаходиться під нею?
Пекельна суміш наповняла глек тільки наполовину.
— Під нею знаходиться глиняна пластина, котра закриває вибуховий матеріал, який знаходиться на дні глека — це ніщо інше, як порох. Коли вогонь згорає, то пластина розжарюється і порох вибухає. Ось і весь секрет подвійного вибуху.
— Я хочу побачити, що знаходиться під глиняною пластиною, — сказав солтис.
На ці слова унтер-офіцер різко оглянувся назад. У його блискавичному погляді авантюриста відбилися гнів, відчай, злість і переляк — але тільки на мить. Його оточили охоронці солтиса, відрізавши шлях відступу.
Тоді він голосно розсміявся та знизав плечима.
— Ну, то подивися, що там під нею.
Солтис кінчиком ножа розколупав шар глини. Під ним не було пороху, а тільки пісок, а на дні глека знайшли папірець-нотатку — детальний опис стану речей у фортеці.
— Закувати його! — переможно загорлав солтис. — Тут безперечні докази проти тебе, мерзенний зраднику. Тепер матимеш і гарненьку Ріке, і товстого гусака!
Х'юго продовжував реготати навіть коли на його руки одягли кайданки.
А для повноти картини з французького боку прилетів глек та врізався в окоп, не вибухнувши. Його дістали, розкрили і знайшли в ньому що? Двісті талерів.
Рисунок руки, що вказує, та дві лінії в протоколі
Князь зайняв місце за окремим столом у кріслі під чорним балдахіном, яке нагадувало трон.
Головував солтис.
Перше питання до підсудного:
— Як твоє ім'я?
— Моє ім'я на Поділлі: Ярослав Тергузко; в Збаражі: Кочановський Зденко; в Оденсе: брат Іларій; в Гамбурзі: юнкер Еліас; в Монстері: Страмм Вільгельм; в Амстердамі: мінхер Тобіас ван дер Буллен; в Сінгапурі: махараджа Конг; на морі: капітан Руж; в Хогстратені: лицар Малкх; в Ліллі: шевальє де Мон Олімп; в Пфальці: доктор Сарепта; тут я Х'юго фон Габернікс.
— Інших нема? — здивовано питає голова.
Це було таким дивним питанням, що всі зареготали. Спершу підсудний на дибі, потім князь, потім члени трибуналу, навіть викладений на столі череп — і той сміявся. Тільки голова суду був незворушний.
Друге запитання:
— Якої ти віри?
Відповідь:
— Я народився єретиком в Аугсбурзькій общині. В Кракові я приєднався до соцініанів, в Україні прийшов у лоно православної церкви, після того я став справжнім римо-католиком, потім розенкрейцером та квакером. Я також упав в обійми індуїстського Брахми. А врешті-решт я приєднався до атеїстів та дияволопоклонників манехейців. Іншими словами, став каїнітом.
— Прекрасна колекція, — підмітив голова.
Секретар записав зізнання.
Третє запитання:
— Яке твоє звання?
— Прапороносець, — в'язень, — раб, — харампаша, — селянин, — княжий мажордом, — жебракуючий паломник, — церковний слуга, — паламар, — благородний лицар, — торговець мушлями, — спекулянт, — капітан корабля, — віце-король, — морський пірат, — вчитель, — гицель, — відьмак, — «диявольський лицар», — кат, — чудо-лікар, — пророк і унтер-офіцер…
— Еге-гей! — гаркнув голова. — Секретар не встигає за тобою.
І знову присутні не могли втримати сміху від такої кількості божевільних звань. Сміялися також і підсудний, і череп. Сьогодні у них був винятковий настрій.
Четвертий пункт катування після
— У скоєнні яких злочинів визнаєш себе винним?
Відповідь катованого:
— Я був членом банди розбійників.
Заради більшої вірогідності сказаного солтис диктував секретарю номенклатуру латиною.
— Primo aetrocinium!
— Спокусив дружину благодійника свого до гріховної любові.
— Secundo adulterium!
— Обікрав церкву, котру мені довірили охороняти.
— Tertio furtum. Sacrilegium!
— Видав себе за благородного мужа під вигаданим ім'ям.
— Quarto larvatus.
— Виготовив собі фальшиве свідоцтво.
— Quinto falsorium!