Милан Кундера – Нестерпна легкість буття (страница 2)

Тереза прийшла наступного дня увечері. У неї була красива сумочка на довгому ремінці, і він подумав, що вона елегантніша, ніж минулого разу. У руці тримала товсту книжку. «Анна Кареніна» Толстого. Поводилася жваво, навіть галасливо, і намагалася показати, що опинилася тут випадково, завдяки особливим обставинам: приїхала до Праги з фахових міркувань, може (тут вона висловлювалася дуже невизначено), знайде собі нову роботу.

Потім вони голі й щасливі лежали поруч на дивані. Була вже ніч. Томаш запитав, де вона зупинилася, хотів одвезти її туди автомобілем. Тереза трохи збентежено відказала, що шукатиме готель, а валізу лишила в камері зберігання.

Іще вчора він боявся, що вона запропонує йому своє життя, якщо він запросить її до себе додому. Тепер, почувши, що валіза її в камері схову, подумав, що вона поклала в ту валізу своє життя і здала його на зберігання, перш ніж вручити життя йому.

Він сів із нею до автомобіля, що стояв коло будинку, подався на вокзал, забрав валізу (вона була величезна і страшенно тяжка) й одвіз її додому разом із Терезою.

Як сталося, що він так швидко зважився, тоді як вагався два тижні й не озивався до неї жодним словом?

Він і сам був здивований цим. Адже діяв усупереч своїм принципам. Розлучившись десять років тому з дружиною, він весь час жив у атмосфері веселощів, як ото часом інші святкують шлюб. Тоді він збагнув, що нездатний жити з жінкою, хоч би яка вона там була, що насправді може бути собою, тільки залишаючись одинаком. Отож він намагався ретельно витворити таку систему свого життя, щоб жінка ніколи не змогла поселитися у нього зі своєю валізою. Тим-то й був у нього лише диван, хоч і широченький, проте він казав своїм подругам, що не може заснути з кимось в одному ліжку, і після півночі відвозив їх додому. Втім, і тоді, коли Тереза лежала в нього з грипом, він не спав коло неї. Першу ніч передрімав у великому кріслі, а наступні — у лікарні, у кабінеті на тапчані, на якому він спав під час чергувань.

Та цього разу він заснув коло неї. Прокинувшись уранці, побачив, що Тереза, ще сонна, тримає його за руку. Невже вони отак провели всю ніч? Йому важко було в це повірити.

Вона глибоко дихала вві сні, тримала його за руку (так міцно, що він не міг забрати її від неї), а та тяжка валіза стояла коло ліжка.

Він не зважувався вивільнити руку з її долоні, тож дуже обережно перевернувся на бік, щоби ліпше розгледіти її обличчя.

І знову подумав собі, що Тереза — це дитина, яку поклали в просмолений кошик і пустили за водою. Хіба ж можна дозволити, щоб розбурхана вода забрала кошик, де лежить дитина! Якби фараонова донька не взяла коло берега кошик із маленьким Мойсеєм, то не було б Старого Заповіту і всієї нашої цивілізації! Чимало давніх міфів розпочинається з того, що хтось рятує покинуту дитину. Якби Полібій не підібрав малого Едіпа, Софокл не написав би найліпшої своєї трагедії!

Томаш не розумів тоді, що метафора — небезпечна річ. З метафорами жартувати не слід. Кохання може народитися з однісінької метафори.

5

Із першою дружиною він прожив насилу два роки і привів на світ сина. Суддя присудив дитину матері, а Томашеві випало платити їй третину своєї зарплатні. Водночас йому давали гарантію, що він бачитиметься зі сином двічі на місяць.

Але щоразу, як він збирався піти до нього, колишня дружина відкладала ту зустріч на потім. Звісно, якби він носив дорогі подарунки, то зміг би легше домовлятися про побачення із дитиною. Він збагнув, що мусить платити матері за любов свого сина, причому вперед. Уявив, як згодом наївно захоче прищепити синові ідеї, що цілком суперечитимуть ідеям його матері. Уже подумавши про це, відчув, що стомився. Тієї неділі, коли мати останньої миті знову відклала прогулянку зі сином, він вирішив, що більше не бачитиме його ніколи в житті.

Та й, зрештою, чому він має прихилитися до цієї дитини, а не, скажімо, до іншої? Адже їх ніщо не пов’язувало, крім єдиної необережної ночі. Він ретельно платитиме грошенята, але нехай не вмовляють його, в ім’я бозна-яких батьківських почуттів, боротися за право на сина!

Звісно ж, ніхто не готовий був погодитися з такими міркуваннями. Батьки осудили його і заявили, що як Томаш не хоче перейматися своїм сином, то й вони не перейматимуться своїм. Вони лишилися у приязних стосунках із невісткою, та ще й хизувалися поміж людьми своєю зразковою поведінкою і почуттям справедливості.

Так йому пощастило за короткий час позбутися дружини, сина, матері та батька. Томашеві лишився тільки страх перед жінками. Він жадав їх, але вони його лякали. Поміж тим страхом і бажанням урешті знайшов компроміс і окреслив його словами «еротична приязнь». Він казав коханкам: лише ті стосунки, де відсутня сентиментальність і жоден із партнерів не зазіхає на життя і свободу іншого, можуть подарувати щастя обом.

Щоб мати певність, що еротична приязнь ніколи не поступиться місцем агресивності кохання, він бачився зі своїми постійними коханками тільки через тривалі проміжки часу. Томаш вважав ту методу бездоганною й усіляко вихваляв її поміж друзями: «Треба дотримуватися правила трійці. Можна бачитися з жінкою через дуже короткі проміжки часу, але не більше трьох разів. Або ж зустрічатися із нею довгі роки, але за умови, що поміж побаченнями буде не менше як три тижні».

Та система давала змогу Томашеві не поривати з коханками і мати їх, скільки душі завгодно. Його не завжди розуміли. З-поміж усіх друзів найліпше розуміла його тільки Сабіна. Вона була художниця. Казала: «Люблю тебе за те, що ти протилежність кічу. У кічовому царстві ти був би чудовиськом. У будь-якому сценарії американського чи російського фільму ти міг би бути лише жахливим прикладом».

Тим-то він і попросив Сабіну знайти для Терези роботу в Празі. Як і вимагали неписані правила еротичної приязні, вона пообіцяла зробити все, що зможе, і справді, незабаром підшукала місце у фотолабораторії одного тижневика. Для тієї праці не потрібна була особлива кваліфікація, зате Тереза переходила з розряду кельнерки до статусу співробітниці преси. Сабіна сама припровадила її до редакції, і Томаш подумав, що ніколи не було в нього ліпшої подруги.

6

Неписані правила еротичної приязні передбачали, що коханню немає місця в Томашевому житті. Якби він порушив те правило, то інші коханки опинилися б у другорядних ролях і збунтувалися б.

Отож він винайняв для Терези помешкання, куди вона мусила перевезти оту свою тяжку валізу. Йому хотілося піклуватися про неї, захищати її, тішитися її присутністю, та в нього не було геть ніякого бажання міняти спосіб свого життя. Тим-то й не хотів він, щоб хтось дізнався, що вона в нього спала. Сон удвох був злочинним доказом кохання.

З іншими жінками він ніколи не спав. Там було легко: він приходив до них і міг піти коли завгодно. Ситуація ставала делікатніша, коли вони приходили до нього і він мусив пояснювати, що після півночі відвезе їх додому, бо потерпає від безсоння і не може заснути, коли поруч інша людина. Це майже відповідало істині, проте головна причина була гірша, і він не зважувався зізнатися у ній своїм подругам: коли любощам наставав край, його охоплювало непереборне бажання лишитися самому. Прикро було б прокинутися посеред ночі біля сторонньої людини; вставати вранці удвох було б для нього відразливим; не хотілося, щоб хтось чув, як він чистить зуби у ванній, а перспектива спільного з кимсь сніданку геть його відвертала.

Тому Томаш страшенно здивувався, коли прокинувся і побачив, що Тереза міцно тримає його за руку! Він дивився на неї й насилу тямив, що ж сталося. Згадував про години, що їх вони пробули разом, і йому здавалося, наче він вдихає пахощі якогось незнаного щастя.

Відтоді вони вже наперед тішилися тим, що спатимуть разом. Можу навіть сказати, метою статевого акту був для них не оргазм, а той сон, що наставав після нього. Надто ж вона не могла спати без нього. Якщо Терезі траплялося залишатися у помешканні, яке він винайняв для неї (що чимраз більше перетворювалося на алібі), вона всеньку ніч не могла стулити очей. А в його обіймах засинала наче після маківки, хоч яка збуджена часом бувала. Він тихенько розповідав казочки, які вигадував для неї, або й просто молов усілякі нісенітниці, шепотів заспокійливі або кумедні слова, які знай повторював і повторював. У Терезиній голові ті слова оберталися невиразними мареннями, які потім заступав сон. Томаш цілком панував над її сном, і вона засинала тієї хвилі, яку для неї обирав він.

Коли вони спали, Тереза трималася за нього, як і тієї першої ночі: міцно стискала його зап’ястя, палець або гомілку. Якщо треба було встати і не збудити її, він удавався до хитрощів. Помалу вивільняв пальця (зап’ястя, гомілку) з її долоні, і вона починала прокидатися, бо навіть уві сні пильнувала, щоб він нікуди не подівся. Щоби вона заспокоїлася, він замість свого зап’ястя підсовував якийсь предмет (згорнуту в качалку піжаму, пантофлю, книжку), і вона те знову міцненько стискала, наче то була частина його тіла.

Якось він приспав її і, коли вона вже майже поринула в сон, але ще могла відповідати на запитання, сказав: «Гаразд, тепер я піду». «Куди це?» — запитала вона. «Іду!» — суворо сказав він. «Я з тобою!» — відказала вона і сіла на ліжку. «Ні, я не хочу. Я назавжди йду», — сказав він і подався зі спальні до виходу. Вона звелася з ліжка і, мружачись, побігла за ним. На Терезі була сама лише коротка сорочечка, а під нею — нічого. Обличчя її було незворушне, без емоцій, та порухи жваві. Він вийшов у коридор (спільний для інших мешканців будинку) і зачинив двері в неї перед носом. Тереза рвучко розчахнула їх і пішла за ним, певна у напівсні, що він хоче піти назавжди й що вона повинна його затримати. Томаш спустився поверхом нижче, зупинився і зачекав. Вона підбігла до нього, вхопила за руку й повела назад, у ліжко.