Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 11)

Картина шоста

По обіді. Рей стоїть біля запаленої плити, захоплено дивиться телевізор, періодично поляпує по коліні запечатаним конвертом. Меґ дивиться на нього й на конверт з крісла-гойдалки. Довга пауза, перш ніж Рей промовляє.

РЕЙ: Цей Вейн — падлюка.

МЕҐ: Падлюка?

РЕЙ: Падлюка. Він ніколи не зупиниться.

МЕҐ: Ох-ох.

Пауза.

РЕЙ: Бачите, ото Патрісія, з волоссям? Патрісія погана, але Вейн — це чистий жах. (Пауза.) Я люблю серіал «Сини й дочки»[10]. Дуже.

МЕҐ: Любиш?

РЕЙ: Усі одне одного вбивають і багато дівчат у купальниках. Це найкращий серіал.

МЕҐ: А я жду, коли будуть новини.

Пауза.

РЕЙ: Довго вам ще ждати.

Серія закінчується.

РЕЙ (потягується): Ну от і все.

МЕҐ: Далі будуть новини? Ой, ні.

РЕЙ: Ні. Господи, далі буде «Сільська практика»[11]. Хіба сьогодні четвер?

МЕҐ: То вимкни, якщо нема новин. Я тільки їх і ждала.

РЕЙ(вимикає телевізор і ходить по кімнаті): До шостої години новин не буде. (Дивиться на годинник. Тихо, роздратовано.) Чорт, чорт, чорт, чорт, чорт, чорт. (Пауза.) Ви ж казали, що вона вже мала бути вдома.

МЕҐ: Казала. (Пауза.) Може, з ким забалакалася, хоч вона й не любить ні з ким балакати. Дуже замкнута.

РЕЙ: Я добре знаю, що вона замкнута. (Пауза.) У неї вавка в голові, скажу прямо. Вона була забрала в нас тенісного м’ячика, коли ми з Мартіном Генлоном грали у свінгболу[12], а він узяв і залетів у ваш двір, а вона не віддала, хоч як ми її благали, і вже минуло десять років, а я все одно не забув.

МЕҐ: Без коментарів, як кажуть.

РЕЙ: Досі не забув і ніколи не забуду!

МЕҐ: А хіба ви тоді з Мартіном не кидалися м’ячиком у наших курей, і одну курку вцілили так, що вона здохла і це тому ваш м’ячик залетів у наш двір?

РЕЙ: Тітко, ми у свінгболу грали!

МЕҐ: Ох-ох.

РЕЙ: Ми не кидалися в курей. Це був свінгбол. І ми потім більше ніколи не грали у свінгболу. Так і дитинство минуло. Бо як можна грати у свінгболу без м’ячика?

МЕҐ: Ніяк.

РЕЙ: Правильно, що ніяк. Абсолютно ніяк. (Пауза.) Сука!

МЕҐ: Рею, ти йди, а листа віддай мені, я передам, бо чого тобі ждати дівку, яка забрала в тебе м’ячика.

Рей міркує, спокушений пропозицією, проте неохоче вирішує на неї не приставати.

РЕЙ: Тітко, я маю чіткі інструкції.

МЕҐ (з досадою): Звари мені чаю.

РЕЙ: Я не варитиму вам чаю. Я прийшов сюди примусово. Я не буду ще й прислужувати на додачу.

МЕҐ: Або кинь іще брикет торфу в плиту. Мені холодно.

РЕЙ: Я хіба не ясно сказав?

МЕҐ: Та ну, Рею. Ти хороший хлопець, хай тебе Господь благословить.

Зітхаючи, Рей кладе на стіл листа, з якого Меґ не зводить очей, і за допомогою важкої чорної кочерги, що стоїть біля плити, підкидає в топку кілька брикетів торфу.

РЕЙ: Та що свінгбол, якщо я тиждень тому бачив її на дорозі, і сказав «Здрастуйте», а вона що? А вона хоч би що. І не глянула на мене.

МЕҐ: Не глянула?

РЕЙ: І що я хотів сказати — я хотів сказати: «Іди ти в дірку, дамочка», але не сказав, хоч і думав сказати, але тепер думаю, що треба було забігти наперед і сказати, і нехай би вона обдристалася, сука така!

МЕҐ: Ото й треба було сказати — за те, що й не глянула на тебе, а ти ж хороший хлопець, Рею, ти мені в плиті натопив. У неї останнім часом поганий настрій.

РЕЙ: І так погано вдягається. Усі це кажуть. (Закінчує возитися біля плити, кочерга ще в руці. Дивиться на рушник на стіні.) «Устигни в рай на півгодини раніше, ніж диявол збагне, що ти вмер».

МЕҐ: Ага.

РЕЙ (смішним голосом): «Устигни в рай на півгодини раніше, ніж диявол збагне, що ти вмер».

МЕҐ (збентежений сміх): Ага.

Рей ходить по кімнаті, вимахуючи кочергою.

РЕЙ: Гарна кочерга.

МЕҐ: Гарна?

РЕЙ: Міцна й важка.

МЕҐ: Довга й важка.

РЕЙ: Міцна, важка, довга. Півдесятка лягавих можна завалити цією кочергою, а на ній і подряпинки не буде, а тоді обколошматити їх іще раз, для забави, щоб дивитись, як з них кров тече. (Пауза.) Продасте її мені?

МЕҐ: Не продам. Щоб ти поліцію бив?

РЕЙ: П’ять фунтів.

МЕҐ: Вона нам самим потрібна.

РЕЙ (невдоволено вигукує): Ет! (Ставить кочергу біля плити.) Жаль, така кочерга пропадає.

Рей бреде на кухню. Очі Меґ прикуті до листа, вона повільно встає з крісла.

РЕЙ: Я міг би в місті купити десяток таких, не гірших, і за половину ціни.

Якраз тоді, як Меґ починає підбиратися до листа, Рей повертається, її не помічає, проходить мимо й по дорозі бере листа. Меґ корчить гримасу й сідає назад у крісло. Рей одчиняє вхідні двері, визирає надвір, чи не йде Морін, зітхає і зачиняє двері.

РЕЙ: Ще з обіду тут стирчу. (Пауза.) А міг би вдома дивитись телевізор.

Рей сідає до столу.

МЕҐ: Хтозна, може, вона аж увечері повернеться.

РЕЙ (сердито): Коли я тільки прийшов, ви сказали, що вона буде о третій!

МЕҐ: Так, вона переважно приходить о третій. (Пауза.) А часом увечері. Зрідка. (Пауза.) Часом аж пізно ввечері. (Пауза.) Іноді вночі. (Пауза.) А якось прийшла була вранці...

РЕЙ (сердито перебиває): Добре, добре! Цитьте, бо я вас зараз поб’ю.