Марисса Мейер – Безсердечна (страница 82)
Кетрін раптом гостро усвідомила, що Король мав рацію. Він хотів вдавати, що нападів не було, що жахливого Жербельковта не існує. Він хотів, щоб його піддані спокійно й щасливо спали вночі у своїх ліжках, тож відволікав і заспокоював їх своїм сватанням. Весіллям. Молодою королевою — королевою, яка билася із Жербельковтом і залишилася живою.
Це був вчинок боягуза, але він спрацював.
Кетрін думала про те, що станеться з країною Сердець, коли Джест здобуде винагороду. Коли він забере її серце й віднесе у країну Шахів, а в її королівстві лишиться порожня оболонка замість королеви.
Вона думала про те, як вони обоє житимуть далі, як удаватимуть, що нічого не змінилося. Вдаватимуть, що все гаразд, як завжди робили.
Країні Шахів вона була потрібна. Країні Сердець — ні.
Кетрін розгорнула плечі й повернулася обличчям до Короля, який досі стояв на колінах, тримаючи її руку у вологих долонях. Дивився на неї весело й щиро. Він не заслуговував на невдячну дружину, з якою потрапить у пастку на все життя.
Вона теж подивилася йому в очі й розтягнула губи в усмішку:
— Так, Ваша Величносте.
Не встигла вона замовкнути, як натовп вибухнув радісними оплесками. Жінки навколо витирали носовичками куточки очей, ніби стали свідками чогось прекрасного. Чоловіки знімали капелюхи й розкланювалися. Оркестр оглушливо заграв якусь бадьору пісню.
Кетрін відшукала в натовпі батьків. Маркіз стояв поряд із матір’ю, обійнявши її за плечі. Обоє мали щасливий і гордий вигляд.
Кет здалося, що вона їх зовсім не знає.
Її погляд пробігав по натовпу, вишукуючи, виглядаючи, але вона не бачила Джеста. Вона хотіла знати, чи йому так само погано, як і їй. Вона хотіла знати, чи він розуміє, навіщо вона це робить. Вона хотіла знати, чи вдячний він їй за цю жертву або розгніваний за порушену обіцянку.
Юрба почала заповнювати сцену. Жінки, з якими вона роками й словом не перекидалася, хапали її за плечі й тягнули в обійми, торкалися поцілунками її щік, ніжно стискали їй руки. Вона чула, як вдова Графиня Раздватри розповідала непристойний жарт про шлюбну ніч, а двоє придворних билися об заклад на те, коли в королівстві з’явиться перший принц або принцеса.
У вухах дзижчали вітання.
Вона провела руками по цупкій тканині своєї спідниці, ніби стираючи з них усі непрохані чужі дотики. Це було її рішення, нагадала вона собі. Вона зробила вибір.
Хтось запропонував почати танці, й усюди знову залунали оплески. Її і Короля провели з помосту на середину бальної зали. Вона встала напроти нього, дивилася зверху вниз на його завиті вуса, блискучі очі й невимовно щасливу усмішку.
— Ах, леді Пінкертон, моя шоколадко, — сказав Король, і сльози навернулися йому на очі. — Завдяки вам я найщасливіший із людей!
Кет відчула, як у грудях ворухнулося почуття вини.
Її зараз знудить.
Скільки ще вона зможе прикидатися, що їй весело? Вона й до кінця вечора не витримає, що вже й казати про все життя.
Оркестр знову заграв, і Король потягнувся до її рук. Вона із зусиллям стримала бажання сказати щось глузливе й простягла до нього долоні.
Однак танець не встиг початися, бо залою рознісся гуркіт: масивні двері розчинилися навстіж і вдарилися об кварцові стіни. Налетів вітер і єдиним поривом загасив люстри, зануривши гостей у темряву.
Смуга світла з розчинених дверей прорізала залу, а разом із нею на підлогу впали дві довгі тіні, сягнувши майже того місця, де стояли Кет і Король. Одну з них вона запам’ятала з тієї першої ночі в саду: чоловік у каптурі, що тримає в руках величезну сокиру з вигнутим лезом.
На другій тіні був крисатий капелюх із дзвониками.
Джест стояв у дверях, знову вдягнений у блазенське вбрання, маску з пір’я замінила сурма і крапля-сердечко на щоці. На плечі сидів Ворон.
Король пискнув:
— Джесте?
— Джесте, — видихнула Кет у відповідь, вивільняючись із його рук.
Вона майже не бачила Джестового обличчя в темряві, але знала, що він дивиться на неї. Тільки на неї одну.
— Я знаю спосіб, — сказав він; його спокійний голос прорізав приголомшену тишу. — Я знаю, що робити, Кетрін. Ми можемо бути разом і врятувати Шахи, а потім матимеш свою пекарню і все решта.
Її губи розтулилися, вона не наважувалася надіятися.
— Тобі доведеться відмовитися від усього цього, — сказав він, обводячи рукою бальну залу й маскарадну юрбу, — але, здається, ти вже була до цього готова.
Джест на мить замовк і вдихнув, вагаючись.
— Я знаю інший спосіб, міледі.
— Цей… цей чоловік! — пролунав у тиші пронизливий вереск Маркізи. — Це він обманув мою кохану доньку, це він хотів зробити з вашої майбутньої королеви повію. Він підступний і лихий, його потрібно зупинити!
Маркіза вийшла з натовпу й замахала руками до короля.
— Ваша Величносте, зробіть що-небудь!
— Т-так, звісно! Варта! Варта! — заволав Король до треф, що вишикувалися вздовж зали. — Схопити його!
Минула ще мить, поки охоронці отямилися від розгубленості й почали тупати чоботами по кахляній підлозі.
Джест не зводив очей із Кет.
— Що ти вибираєш? — прошепотів він, і хоча стояв далеко, вона чула все.
Надія і бажання, стільки бажання.
Охоронці підняли зброю й рушили до нього, пробиваючи собі шлях крізь переляканий натовп.
— Тебе, — прошепотіла вона у відповідь, і хоч сама ледве чула свій голос, але побачила, як заблищали його очі. — Понад усе вибираю тебе.
Він усміхнувся й рушив до сходів.
Кет підхопила спідниці й рвонулася до нього, не звертаючи уваги на сполохані крики юрби, вереск матері й гучний тупіт охоронців. Вони добіжать до нього раніше, ніж вона, хоча Джест уже летів униз по сходах. Вартові змінили курс. Націлили списи.
Кет кинулася бігти. Вона бачила, що наближається сутичка, і не знала, чи встигне дістатися до нього раніше солдат, Король кликав її на ім’я, батько наказував негайно зупинитись, а Ворон зірвався з плеча Джеста й кружляв нагорі.
Щось зайнялося під її ногами. Повітря згустилося від диму.
Охоронці застигли на місці.
Кет спіткнулася, але руки Джеста вже обхопили її, як пташині крила, і несли геть.
РОЗДІЛ 41
ПРОБАЧ МЕНІ, ПРОБАЧ МЕНІ, — говорила вона, уткнувшись Джестові в плече й обхопивши його шию руками, як лещатами.
Кет не знала, куди він несе її. Відчувала вечірнє повітря гарячою шкірою. Чула його важке дихання: він біг, а вона була в нього на руках, у важкому криноліні.
— Я думала, що здатна це зробити. Думала, що можу одружитися з ним і дати тобі те, чого хочеш, але це не те, чого хочу я, Джесте, і ти повинен про це знати…
— Усе гаразд, Кет. Усе буде добре.
Він зупинився й опустився на коліна, пригорнувши та колишучи її.
Кет опустила руки й подивилася на нього. На свого Блазня. Свого Офіцера. Притиснула руки йому до обличчя і відразу побачила — щирість та лагідність в його очах.
— Я вибираю тебе, — повторила вона.
Ці слова були солодкі на смак, як цукор.
У Джеста сіпнулися губи, і він вільною рукою обхопив її пальці й міцніше притиснув їх собі до обличчя.
— Кет, ти маєш бути цілком упевнена в цьому.
Його голос був хрипкий, здавлений.