Марисса Мейер – Безсердечна (страница 84)
Кіт припинив лизати, й хвіст зник; на тому місці, де мала бути дверна ручка, лишилася тільки товста опукла голова.
— Стежив? Та я був тут раніше за вас, любонько!
Кетрін підвела брову.
Чеширова бадьора усмішка стала ще ширшою.
— До мене дійшли чутки, що ти втекла з балу-маскараду разом із найнебезпечнішим злочинцем, оголошеним у розшук. Власне, єдиним, який у нас у розшуку. Я хотів сам у цьому переконатися.
— Ну що, переконався? А тепер посунься вбік.
Очі Чешира звузилися, вдивляючись кудись удалину.
— Цей птах… він друг чи їжа?
Кет і Джест озирнулися. Ворон усівся на нижній гілці дерева. Він розпушив пір’я так, що став завбільшки з Чешира. Або принаймні такого самого розміру, як Чешир, якби той матеріалізувався повністю.
—
Чеширова голова перевернулася догори дриґом.
— Гадаю, ти й уявлення не маєш, що сталося сьогодні ввечері. Ти ж була страшенно зайнята: освідчення, заручини тощо. Хочеш послухати?
— Не надто. Я тут маю власні клопоти, як ти міг помітити.
— Це стосується гарбузоїда.
Їй стало моторошно. Вона майже забула про те, як сер Піт кинувся на неї на маскараді.
— Яке мені до нього діло?
— Це стосується і Мері Енн. І навіть Жербельковта. Це дуже пікантна новина, що може виявитися ще скандальнішою, ніж та, що наречена Короля втекла з Блазнем. Я просто мусив із кимось нею поділитися. — Його очі нагадували срібні монети, які кладуть на повіки покійникам. — І я відразу подумав, що саме тобі буде цікаво.
Мороз пробіг по її спині. Вона відчувала на собі погляд Джеста, уявляла, який він схвильований і розгублений, але власну розгубленість і цікавість залишила лежати на дні душі, поряд із гнівом на Мері Енн за її зраду.
— Ти помилився. Мені не цікаво. Іди деінде зі своїми плітками й дай нам спокій, інакше наставлю тобі синців не лише на хвості.
Його очі звузилися й знову сердито заблищали.
— Зрозуміло, — повільно промурмотів він. — Здається, я помилявся щодо вас, леді Кетрін. Після всіх цих років.
Кіт перевів погляд на Джеста.
— Він досить гарний, звісно…
Вуха, очі й ніс зникли, лишилася сама посмішка; вона висіла в повітрі, перевернута, сердита й невдоволена.
— Якщо це взагалі ще когось цікавить…
Потім він зник.
Джест досі дивився на неї.
— Усе гаразд, — промовила вона. — Він нікому не скаже, де ми.
Кет не знала, чи це правда, але сподівалася, що вони вже будуть далеко звідси, коли щось зможе їм завадити.
Коли кіт зник, Ворон злетів із дерева й долучився до них. Джест відчинив двері. Усередині більше не було ані кімнати для чаювання, ані крамниці, натомість тепер тут розташувалася капелюшна майстерня. На столі лежали купи стрічок, пір’я, шматків фетру, ґудзиків, голок і ниток. Десяток манекенів у різноманітних незакінчених капелюшках вишикувалися в ряд, кліпаючи сонними від нудьги очима на новоприбулих.
На столі спав Сонько, загорнувшись у блакитну стрічку. Він був схожий на подарунок.
Шалений Заєць нанизував на нитку різноколірні ґудзики й вішав їх собі на шию, як стоси намиста. Їх було так багато, що вони нагадали Кетрін зашморг.
Кеп сидів на своєму троні в ліловому циліндрі, перекинувши одну ногу через бильце крісла й підперши підборіддя кулаком. Перед ним на голові манекена сидів незакінчений дамський капелюшок, частково оздоблений жовтим стеклярусом, а частково — морськими мушлями, але його погляд був спрямований на Джеста, Кетрін і Ворона.
Він оглянув чорне вбрання Джеста й зверхньо посміхнувся.
— Отже, досі граєш роль королівського дурня. А може, це так діє на тебе дівчина, яка вельми спритно обкрутила тебе навколо пальця.
Джест підняв капелюха, ніби вітаючись, навколо його обличчя задзвеніли дзвоники.
— Дурнів усі завжди недооцінюють.
Кеп махнув їм рукою.
— Заходьте, заходьте. Зай Єйтсе, припини возитися з тими ґудзиками й піди постав чайник.
— Не треба. Ми ненадовго.
Джест обвів Кетрін навколо столу, ніби боявся відпустити її.
Очі Кепа затрималися на їхніх зімкнених руках довше, ніж, на думку Кет, було потрібно.
— Куди поспішаєте? Якщо вірити чуткам, то єдине місце, де зараз мусиш бути, — це королівська в’язниця. — Він зіщулив очі. — До речі, щодо Його Величності, чи йому відомо, що ти тепер у товаристві його прекрасної леді?
Джест підсунув Кетрін стілець. Вона була надто збуджена, щоб сидіти, але однаково сіла.
— Сьогодні Король освідчився Кетрін і попросив її руки, — сказав він, сівши між нею й Кепом на стілець, який у ніч чаювання ставав місцем для чергового виконавця.
Погляд Кепа перекинувся на неї, і він підняв чашку над блюдцем, як тост. Її вінця вкривали плями від чайних патьоків, і їй стало цікаво, коли її востаннє мили.
— Мабуть, настав час поздоровлень, Ваша Ясновельможна Королівська Величносте.
Вона насупилася.
— Ви вітаєте мене чи себе? Знаю, що ви не менше за всіх хотіли бачити мене Королевою, хоча тепер розумію, що дбали зовсім не про моє благо.
На мить запала тиша, чашка повисла в повітрі. Потім Кеп вибухнув реготом і грюкнув чашкою об стіл. Вона була пуста.
— Якщо знаєте про це, то знаєте й про те, що не один я брав участь у цій змові. — Він змахнув ногу з бильця крісла й нахилився до них. — Вона як троянда, Джесте. Милує очі, так, але й про шипи не можна забувати. Її місце в королівському саду, не у твоєму.
Ніби щось пригадавши, він злегка кивнув до Кетрін.
— Без образ, міледі.
— Зовсім без образ? — відповіла вона незворушно.
Він зневажливо знизав плечем, від чого в Кет закипіла кров у жилах.
— Я кохаю її, Кепе, — сказав Джест. — Я не збирався закохуватися в неї, але так сталося.
Вона стиснула його руку під столом.
Кеп знову перевів погляд на Кетрін. Вона витримала його, хоч і почувалася в його присутності такою само нікчемною, як під час їхньої першої зустрічі. Однак вираз його обличчя не був жорстокий. Радше злегка зацікавлений. Так, ніби він намагався визначити, що такого Джест у ній побачив.
— І в цьому проблема, чи не так?
— Я теж його кохаю, якщо вас цікавить саме це.
Він похитав головою.
— Ну це очевидно. — Кеп провів пальцем по нижній губі. — Підозрюю, що ви не для того тут з’явилися, щоб поділитися зі мною вашими взаємними почуттями.
Джест зняв капелюха й кинув його на розкидані на столі речі.
— Кет не піде за Короля, а ми не крастимемо її серце.
— Я так і думав, що все йде до цього.