Марисса Мейер – Безсердечна (страница 80)

Кетрін схрестила руки на грудях. Марґарет була егоїстка й зануда, і, попри всі свої недоліки, Герцог міг би знайти собі достойнішу пару. Однак яке їй до того діло?

Мабуть, ніякого, хоча це й наповнювало її огидою. Марґарет, хто міг би подумати! Хитра, нещира, нестерпна Марґарет зустрічається з чоловіком, який її обожнює. Їм не потрібно ані ховатися, ані соромитися, і всі радісно благословлятимуть їх і бажатимуть багато дітей з п’ятачками замість носиків.

— Чи я вже можу говорити?

— Гаразд, говоріть, — пробурчала вона.

— Мені дуже шкода, що вам так недобре, леді Пінкертон, — сказав Герцог. — Я хотів подякувати вам. Мені невідомо, як саме ви долучилися до того, щоб переконати леді Мірл стати прихильною до мене, але… що ж, послуга за послугу — здається, ми так домовлялися.

Він усміхнувся з-під ікл.

— Крамниця тепер пустує, якщо ви не знали. Я зрозумію, якщо вас вона більше не цікавить, зважаючи на… стосунки з Королем…

У нього блиснули очі, й Кет на мить злякалася, що Герцог зараз їй підморгне, але він цього не зробив.

— Але якщо досі хотіли б орендувати в мене будівлю, я навряд зможу вам відмовити.

Вона так міцно зціпила зуби, що заболіла щелепа.

Крамниця була її.

Тепер, коли розбилися всі надії на згоду батьків, на хоч шилінг з її посагу, на малу крихту поваги від сусідів і знайомих, якщо вона посміє відмовити Королю.

Тепер, коли розбилася її дружба з Мері Енн.

— Це все?

Герцог насупився.

— Ну… так, я гадаю. Хіба ви не раді?

Вона глибоко і роздратовано вдихнула носом повітря.

— Ні, не рада, хоча в цьому немає вашої вини, — вона змусила себе розслабити плечі й притиснула долоні до своєї важкої спідниці. — Дякую, Ваша Світлосте, але, гадаю, вам не варто тримати крамницю для мене. Пекарня завжди була неможливим задумом, а зараз тим паче. Будь ласка, забудьте, що ми колись про це говорили і… йдіть потанцюйте з вашою дамою. Вона вже забагато вальсів пропустила, стоячи під стінкою.

Кетрін пішла, не чекаючи, коли стане зовсім боляче від його щастя, але не встигла відійти далеко, як хтось схопив її за лікоть, стиснувши так міцно, що вона ледве не задихнулася. Грубий голос прогарчав їй у вухо:

— Що ви з ним зробили?

Її обдало теплим диханням, що пахло гарбузом.

Кет крутнулася назад. Пітер Піт стискав її руку, лишаючи на шкірі вм’ятини від пальців. У нього під очима лежали фіолетово-сірі кола, на щоці зяяла глибока рана, ніби хтось напав на нього з ножем. Хоча вона вже загоювалася, але від такого вигляду в Кетрін все перевернулося всередині.

Він був одягнений у брудний робочий одяг і без маски, ніби не знав, що на королівському маскараді є правила.

— Що ви з ним зробили? — знову загарчав він.

— Що ви… відпустіть мене зараз же!

Він міцніше стиснув її руку.

— Відповідайте.

— Я не знаю, про що… ох! Знаєте, вам і вашій дружині не завадило б навчитися хоч якимось манерам, коли йдеться про…

Він рвонув її ближче до себе, і Кет ахнула й відчула себе зовсім маленькою поряд з його масивними плечима. Потім він несподівано відпустив її. Кетрін терла руку, серце прискорено билося.

— Я не знаю, що ця ваша служниця побачила або вирішила, що побачила, — сказав він погрозливим голосом, який було ледве чути крізь музику та сміх, — але я не дам вам скривдити її. Я радше згодую вас червам, ніж дозволю це. А тепер кажіть, що ви з ним зробили.

— Я не знаю…

Кетрін замотала головою, але відразу зупинилася. Пітер Піт говорить про гарбуз, який вона вкрала? Про торт, який вона спекла і який так хотіла з’їсти його дружина?

— Я… вибачте, — вимовила вона, затинаючись. — Я просто приготувала з нього торт, лише один торт. Я не думала, що він комусь зашкодить, і це був лише один гарбуз, а ви були… такі зайняті, а я лише хотіла…

Він знову схопив її руку, тож Кет зойкнула.

— Я все це вже знаю, — гаркнув він. — Я був на фестивалі. Я бачив, що трапилося з тим Черепахом, а тепер моя дружина…

Він судомно вдихнув повітря, його ніздрі роздулися.

— Я не знаю, що ви задумали, але я не ідіот. Усе королівство бачило вас із тим мечем. А тепер кажіть, що ви з ним зробили!

У неї перехопило дихання від подиву.

— З мечем? Ви хочете сказати… з Гостромечем? — думки роїлися в її голові. — До чого тут гарбузовий торт?

Його очі спалахнули, й він знову струснув її. Кетрін зашипіла крізь зуби, впевнена, що на руці залишаться синці.

— Я знищу вас, леді Пінкертон. Затямте собі, якщо з нею щось станеться, перш ніж я все владнаю…

— Досить, сер Пітере! — сказала Кет і підвищила голос, пригадавши, яку роль заприсяглася грати сьогодні ввечері.

Усі вважають її майбутньою королевою, а отже, вона не дозволить, щоб якийсь убогий фермер, вирощувач гарбузів, так розмовляв із нею.

— Вимагаю, щоб ви відпустили мене…

— Перепрошую, що втручаюся.

Голос, що пролунав між ними, був теплий і заспокійливй, як розтоплений шоколад.

У Кет по спині пробіг дрож. Вона замовкла з розтуленим ротом.

— Якщо картка дами ще не заповнена, — продовжував голос, — чи вона не удостоїть мене честі запросити її до наступного танцю?

М’яка шкіра рукавички торкнулася її плеча. Вона дивилася, як рука в рукавичці відриває від неї пальці Піта, один за одним. Боялася підвести очі. Боялася побачити власника голосу й зрозуміти, що помилилася.

Він не може бути тут. Попри всю відвагу, він не міг тут з’явитися.

Адже це… неможливо.

РОЗДІЛ 40

КЕТ ПОВІЛЬНО ПОВЕРНУЛА ГОЛОВУ й насмілилася підвести очі на… ні, не блазня. На джентльмена.

На ньому був добре скроєний чорний фрак із шовковою краваткою, чорний циліндр і маска, вкрита шовковистим вороновим пір’ям. Лише очі контрастували з його темним вбранням. Яскраві, як сонце, золоті, як лимонні тарти.

Звільнивши її руку з Пітових лабетів, Джест провів долонею у шкіряній рукавичці по тому місцю, де лишилися синці, ніби хотів очистити шкіру від слідів Пітових пальців. Від його дотику по тілу бігли мурашки.

Піт втиснувся між ними, і рука Джеста впала. Він був ледве не на голову нижчий за дебелого фермера, але в погляді не було й натяку на переляк, коли їхні очі зустрілися.

— Ми з леді розмовляємо, — гаркнув Піт. — Тож чому б вам не зайнятися своїми…

— Досить, сер Піте, — сказала Кет, намагаючись говорити так само владним тоном, як її мати.

Кет помітила, що всі навколо дивляться на них, причому, мабуть, відтоді, як Піт підійшов до неї. Зрештою, він був білою вороною в їхньому чистенькому світі.

Однак жоден гість не спробував втрутитися або захистити її: всі авжеж сподівалися, що все якось розв’яжеться саме собою.

— Власне, моя картка майже пуста, — сказала вона ще голосніше і взяла Джеста під руку.

Джест вклонився Піту і, не чекаючи дальшої суперечки, повів Кет на середину зали. Стукіт серця випереджав ритм музики: дівчина досі була розлючена через те, як повівся Пітер, а ще боялася, що Джеста можуть будь-якої миті впізнати. Однак передусім вона відчувала піднесення.

Джест був тут. Він прийшов за нею.

Який дурень.

Кет подивилася йому в обличчя. Їхні руки з’єдналися, і почався вальс. Вона автоматично виконувала знайомі рухи, але музику ледве чула.