Марисса Мейер – Безсердечна (страница 70)
Не простого, а
Вона пригадала старі оповіді. Про хороброго короля, який знайшов Жербельковта в лісі й вбив його благородним Гостромечем.
Кетрін подивилася вгору. Джест досі чіплявся за спину чудовиська. Він помітив її, і його очі округлилися.
— Кетрін!..
Жербельковт брикнув. Цього разу Джест упав на землю, приземлився на бік і застогнав. Його скіпетр полетів у юрбу тих небагатьох глядачів, що скупчилися біля дверей до зали, надто перелякані, щоб бігти до виходу. Вони стояли, збившись у групи, дехто сховався в залі, решта зібралася під сходами, шукаючи бодай якогось захисту.
Жербельковт знову обернувся до Кетрін, так, наче Джест був лише докучливою мошкою, а вона справжньою ціллю. Наступною здобиччю.
Звір побачив меч у її руці й завмер.
Зброя виблискувала, ніби теж почула жертву.
Кетрін ковтнула слину й дозволила собі схлипнути. На єдину коротку мить промайнула панічна думка, що
Потім зціпила зуби й щосили рвонула спідницю у себе з-під ніг, не чуючи, як тріщить тканина сукні. Оперлася спочатку на здорову ногу, кожен рух віддавався болем у пораненій щиколотці. Стискаючи меч в одній руці, другою схопилася за бильця сходів, підтягнулася і встала. Дихала уривчасто, шкіра спітніла. Голова паморочилася від зусилля встояти на ногах.
Однак вона змогла.
Видихнувши, відпустила поруччя й оперлася на поранену ногу. Ледве стримала крик, але не зігнулася. Обіруч обхопила руків’я меча й підняла вгору, хоч руки й тремтіли.
Жербельковт підповз ближче, насторожившись. Він принюхався, ніби відчув запах сталі або, може, крові, яка колись її вкривала.
Потім повільно підкрався ще ближче, спираючись на чотири лапи.
Кетрін хотіла ковтнути повітря, але подряпане горло не слухалося.
Ще ближче.
Вона уявила, як уб’є його. Як щосили розмахнеться мечем, розтинаючи сухожилки та хребет. Уявила, як голова потвори зі стукотом котиться через фоє.
Вона уявляла це знову й знову.
Ці слова крутилися в її голові.
Чудовисько наблизилося ще на крок. Потім на два.
Солона крапелька поту скотилася з чола й обпекла їй око. Кетрін змигнула її.
— Кетрін…
Голос Джеста звучав напружено.
Жербельковт дивився на неї єдиним палахкотливим, як вуглина, оком, а по протилежній щоці досі стікала чорна кров. У розтуленій пащі на гігантських щелепах вишикувалися зуби. Ряди ікл, таких величезних, що було незрозуміло, чи зможе він закрити рота, якщо захоче.
Кетрін теж вишкірилася.
Раптом Жербельковт здригнувся й відвернувся. Він метнувся через фоє, скрегочучи пазурами по підлозі, й склав крила на спині, щоб протиснутись крізь відчинені двері. У прохолодному сутінковому повітрі мерехтіли вогнями порожні вулиці.
На ґанку Жербельковт розкинув крила. Ліве крило спочатку затремтіло, але одним помахом звір здійняв тіло в небо. Струмінь повітря увірвався у фоє, і чудовисько зникло, залишаючи по собі тінь на дахах і крики болю, що стихали в ночі.
РОЗДІЛ 35
КЕТРІН ВИПУСТИЛА МЕЧ ІЗ РУК, він упав, лунко задзвенівши.
Її враз пронизав біль, щиколотку пекло вогнем, усе тіло горіло. Кетрін безсило опустилася у складки сукні. Її пульс калатав як молот, пальці були гарячі від припливу крові.
Натовп знову ахнув. Потім перелякано замовчав. Ніхто не знав, що робити. Було зрозуміло, що всі чекають, коли хтось інший на щось зважиться. Зробить перший крок.
Усі чекали правителя, лідера, короля.
Однак Король Чирвових Сердець стояв серед них, так само блідий і похнюплений, як і будь-хто з його підданих.
Кет зрозуміла, що плаче. Текло з носа, але вона не стала витиратися. Нехай вони все бачать — подряпану закривавлену шкіру, розірвану сукню, сльози й шмарклі — все, що буває після такого жаху. Нехай дивляться.
До неї нетвердим кроком підійшов Джест, не зважаючи на глядачів. Він кульгав, і це було ще більш дивно, ніж розмазана по обличчю сурма.
— Кетрін,
Він схилився над нею, його очі налилися кров’ю.
— Де болить? Нога?
Кетрін зціпила зуби й кивнула — від цього легкого руху її відразу занудило. Упала на спину, і Джест зник із її поля зору, але дівчина відчула, що він підняв поділ її сукні, зовсім трохи. Достатньо, щоб усе побачити.
Кет засміялася пронизливим істеричним сміхом.
— Власне… це навряд… пристойно, — промовила вона, затинаючись і ковтаючи сльози, що котилися на скуйовджене волосся. — Чорт забирай… мені
Джест доторкнувся до її щиколотки, і Кетрін закричала. Перед очима зароїлися спалахи яскравого світла. Він прибрав руку.
— Л-л-леді Пінкертон?
Вона застогнала. Голова впала набік, і вона побачила Короля, Білого Кролика та Мері Енн, що бігли, спотикаючись, по сходах. Мері Енн була бліда від страху, затисла в кулаках фартух, гарненький капелюшок з’їхав убік.
— В-ваша Величносте, — сказала Кет.
Їй хотілося, щоб вони всі пішли й дали їй спокій. Їй хотілося забутися, знепритомніти.
— Жербельковт…
Це все, що Кетрін встигла сказати, перш ніж її знову пронизав гострий біль. Король збіг зі сходів, опустився на коліна біля неї і взяв її руку у свої.
— Ви були неперевершені.
Він витяг носовик звідкись із надр вбрання, але замість дати його Кетрін, почав витирати собі блискуче від поту чоло. Потім задер голову й обвів поглядом безмовний завмерлий натовп.
— Усі погляньте сюди! На скарб мого серця! Хранительку Гостромеча! Найхоробрішу й най… най… найрозумнішу леді Кетрін Пінкертон! Перед вами ваша майбутня королева!
— Ні, — прошепотіла вона, але за шумом оплесків її ніхто не почув. Голова похилилася, і Кетрін відчула, що її обережно підтримує чиясь рука. Лагідні пальці гладили вигин її вуха.
— Я не… меч… він не…
— Ваша Величносте, — сказав Джест, перекриваючи радісний галас юрби. — Вона поранена. Їй потрібна допомога.
Король перелякано обернувся. В його очах була паніка.
— Ох. Т-так. Звісно.
Король подивився на її ногу й позеленів.
Кет міцніше зціпила зуби, намагаючись зосередитися, у неї розколювалася голова.
— Якщо я неперевершена… і розумна… і хоробра… — вона ледве стримала крик, — то ви
Джест застиг на місці. Король відсахнувся.
— Жербельковт тероризує нас уже кілька тижнів! І що ви зробили? Що ви робите, щоб зупинити його?
Король пискнув і втягнув голову в плечі, сховавшись між складками оксамитового плаща.
— Ви Король! Ви мусите щось робити!