Марисса Мейер – Безсердечна (страница 47)

— Про що ти?

— Я лише кажу, що ти могла б стати дружиною Короля, але хто сказав, що водночас ти не можеш мати прихованих стосунків із Блазнем?

Вона розтулила рота від несподіванки й за мить була поряд із ним, промчавши через кухню.

— Ах ти розбещене котяро! Та як ти смієш таке радити!

Кет замахнулася на кота, але він зник, і її рука зустріла лише повітря. Її обличчя було полуничного кольору, коли дівчина обернулася й побачила Чешира, який ширяв над поличкою з пательнями.

— Заспокойся, люба, це була лише пропозиція.

Щоб підкріпити свою заяву, він широко позіхнув.

— Це було грубо з твого боку, і я більше не потерплю такої зневаги.

Вона вперлася руками в боки.

— Якщо мені судилося бути з кимось у шлюбі, то буду чесною дружиною. — Кет підвела очі до стелі. — Ти зовсім не розумієш мене, Чешире. Я не хочу йти за Короля не лише тому, що я… що я… як ти кажеш, трохи захопилася Блазнем…

— Хіба це не очевидно?

— Благаю, не повторюй цього. — Вона поморщилася. — Я не бажаю йти за нього, бо королеви не відкривають пекарень. А це те, чого я хочу, завжди хотіла, як тобі відомо.

— Ах, так, так, сумнозвісна пекарня, найдивовижніша в Королівстві.

Чешир поворушив вусами.

— Та сама пекарня, що, як я не помиляюся, тепер не ближче до свого відкриття, ніж була тоді, коли ти вперше почала розмови про неї — скільки вже років тому?

Кет зціпила зуби, стримуючись.

— Вона скоро відкриється. Ми скоро відкриємося.

— Значить, Маркіз дав на це згоду?

Кетрін відвернулася — щоки в неї досі палали — і віднесла порожнє блюдце Чешира до купи посуду, що лишився після сніданку.

— Він дасть згоду, — запевнила вона, стоячи спиною до кота, — щойно його попрошу.

— Продовжуй переконувати себе в цьому. Може, незабаром сама в це повіриш.

Насупившись, вона витерла руки об рушник.

— До речі-речі, у мене є ще одна новина, яка може зацікавити тебе і цю твою служницю.

Кет знову подивилася на Чешира. Він почав зникати, тепер лише його велика кругла голова плавала в повітрі над пательнями. За мить перед обличчям Кет з’явилася поодинока лапа з гострим кігтем, на який був настромлений шматок потертого паперу. Це була афіша.

Вона схопила її і розгладила на пекарному столі. Потім пирхнула.

— Не повіриш, Чешире, але мені вже давно відомо про підготовку до Фестивалю мушель.

— А розклад заходів ти теж уже бачила?

Вона проглянула перелік: огидна омарова кадриль, турнір із бадмінтону, біг чотирма парами…

Вона ахнула.

— Конкурс випічки?

— Перший річний.

Чеширова лапа знову зникла — як здогадалася Кет, щоб долучитися до решти невидимого тіла.

— Будь ласка, скажи, що приготуєш до конкурсу тарт із тунцем. Ну будь ла-а-а-аска.

— А ти знаєш, які будуть призи?

— За перше місце — блакитна стрічка.

— І все?

— Що маєш на увазі? Стрічки гарні. Не такі приємні, як клубок пряжі, але й не привід вернути носа.

Кет закусила губу.

— А, ледве не забув! Там ще було щось про якийсь гаманець. З двадцятьма золотими кронами, якщо не помиляюся.

— З двадцятьма кронами!

У неї закалатало серце.

Якщо в Кет буде двадцять крон, не потрібно буде продавати свій посаг. Їй не знадобиться позика або дозвіл батьків…

Хоча взяти участь варто було б і заради самого визнання. Вона уявила велику блакитну стрічку у вітрині пекарні, а поряд нагородну грамоту в рамці:

ГРАН-ПРІ

ПЕРШОГО ЩОРІЧНОГО

КОНКУРСУ ВИПІЧКИ

«ДНІ МУШЕЛЬ»

— До речі, я глибоко засмучений тим, що мене не запросили бути суддею.

— Може, не варто весь час просити тарти з тунцем.

Кет склала афішу й сховала її в кишеню сукні.

— Що ж приготувати? Може, яблучний пиріг, або пудинг з ягодами, або… а! знаю! Приготую щось із гарбузом. Вони тепер у моді, й зараз саме сезон гарбузів.

Вона постукала пальцем по губах.

— А хто судді?

— Дай пригадаю. Здається, Джек — один із них.

— Тьху, тільки не цей Валет-пройдисвіт. Він мене ненавидить.

У Чешира округлилися очі.

— Ти впевнена?

— Він мені це каже щоразу, коли бачить.

У кота з горла вирвався якийсь невиразний звук, а Кет стало цікаво, як таке можливо, адже у нього зараз немає горла.

— Ну, як скажеш. Ще буде Герцог Тусканський і чоботар, пан Гусінь.

— Цей старий буркун? Дивно, що він ще здатен відчувати хоч якийсь смак, бо не випускає з рота цей свій кальян.

— Хай там як. Хто ще? О, буде представник черепах, звісно. Приятель Зайця та Грифона. Ти, мабуть, бачилася з ним на вечірці?

— Так, бачилася. Дуже милий молодий черепашко. Він мені сподобався й оцінив мої макарони.

— А останній суддя, за щасливим збігом обставин, один із твоїх найбільших шанувальників.

— Правда?