Лукаш Орбитовский – Культ (страница 6)

— Але ж ти маєш фарбувати, ти не для таких речей, – пояснив я. — Ті колеги, яких ти так любиш, просто скидають на тебе все, що можуть, бо їм не хочеться робити.

— Ти ж точно цього не знаєш, – відповідав Хеньо. — Крім того, фарбувати нічого не було. Що я мав робити сьогодні?

Пан, мабуть, помітив, що я багато говорю про свого батька та про свою матір загалом. Але що я можу сказати про жінку, яка залишає власну дитину? Хенєк, хоч і дорослий, все ще був трохи дитиною. Я пам’ятав свою матір тихою; завжди за спиною батька. Люди казали: дружина Хауснера – скромна жінка. Татусь помер, і вона почала жити – ось якою скромницею вона була. З того життя з’явився пенсіонер з-під Легниці, і вона поїхала за ним. Вона сказала, що шкода років, які їй залишилися, і тільки її і бачили.

Ми з Данусею отримали нову, велику квартиру на Спортивній вулиці. Шкода лише, що вона була на четвертому поверсі, а вода часто сягала лише третього. Вальдек, який нам влаштував квартиру, сказав, що іншого варіанту немає, ми можемо взяти її або залишитися в Ячковіцах. Звичайно, ми про це й чути не хотіли, як і я не збирався залишати Хенєка самого. Я жахливо посварився з Данусею через це. Вона кричала, що не має наміру жити з ним, що я руйную їй життя і не думаю про дитину. Ми вже очікували Кубуся.

— Що ти з ним зробиш? — спитав я. — Що?

— Не моя справа, я виходила заміж за тебе, а не за вас двох! Нехай він залишається в будинку, нехай розмовляє з деревами. Якщо ти його візьмеш до нас, то ти вдвічі дурніший за нього.

Але чоловік, пане Лукаш, відрізняє важливі речі від неважливих і дотримується правильного вибору. А що є важливішим за брата? Хенєк отримав найменшу кімнату. Він одразу ж повісив святі малюнки. Тільки тоді я побачив, скільки їх у нього накопичилося, як у цигана перснів. Він обцілував Данці руки, поклявся, що ніколи не завдасть нам клопоту, а потім упав на коліна, щоб подякувати Пресвятій Діві Марії за такого брата і таку невістку. Того вечора Данка заповіла, що наллє йому до супу касторки.

+++

Знаю, що пана цікавить переважно Хенєк, але мені все ж таки є що вам розповісти і про Данусю. Пан дізнається щось про неї і таким чином краще зрозуміє мого брата. Одну людину бачать лише через іншу, ніколи неї саму. Ми відбиваємося один в одному: наприклад, я в панові, в тому, що пан запише з моєї балаканини, так що Хенєк також у Данусі. Я глибоко шкодую про те, що їй зробив.

Вперше я побачив її в суботу вдень, десятого травня тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятого року року. Вона йшла вулицею Третього Травня з матір'ю. Вони їли морозиво від Кравчинського. Таку дівчину, шановний пане, лише одну можна було побачити на всій ринковій площі, у кремовій сукні з ромбоподібним візерунком та у капелюшку. У неї була така ніжна шия, що її було страшно торкатися, тендітне підборіддя та губи, створені для поцілунків. І груди, і усміхнені очі. Є дівчата, чиї очі посміхаються, як у казках. Біла шкіра, ноги, як у сарни. Є багато дівчат з ногами та грудьми; суть у тому, щоб усе поєднувалося, як прекрасна мелодія. Такою була моя Дануся, коли я вперше її побачив. Я вже казав, що в мене пам'ять, як у слона, але навіть кріт міг би помітити та запам'ятати цю дівчину.

Ми з Вальдеком втамовували спрагу перед "Лігвом Дракона". Я запитав про дівчину. Вальдек ковтнув зі свого кухля та засміявся, бо добре мене знав.

— Її батьки приїхали до Єльча. Батько механік, мати у них готує, а дівчину звати Дануся. Вона ходить до швейного технікуму і, можливо, навіть вступить до інституту. Чого б тобі, друже, хотілося від дівчини з такими амбіціями?

— Чого б я хотів, то це вже моя справа.

— Занадто високі пороги, не на пса ковбаса. Такі зірки цілять до Вроцлава, якщо не до чогось кращого. Крім того, — продовжував він сміятися, — вона тут з зими сидить і свого наслухалася. Наприклад, вона знайома з тією Галинкою, яку ти притиснув на шкільній екскурсії до Клодзької фортеці, здається, це було біля гармати. Пам'ятаєш Галинку? Вона всім скаржилася, що ти її уникаєш. Вона також знає ту мишку з бібліотеки. Як там її, Каська, Зоська? У будь-якому разі, вона та сама, яку ти побив у дитячому відділі та ще під час Днів радянської літератури. Я вірно пам'ятаю? І вона живе по сусідству з Доротою, з якою ти тоді ходив, нібито, поважно.

— Ти перераховуєш чи заздриш? — спитав я, бо Вальдек знався дівчатах як корова на сідлах.

— Я ж не бігаю по всьому повіті зі взводом, – відповів той. — З такою, як Данка, треба одружуватися.

Я на це:

— Чудово! Тоді я одружуся з нею! Серйозно кажу. Весілля буде через рік.

Я простягнув руку. Вальдек знову глянув на Данку. Я – на її матір. На матерів завжди варто дивитися; так ти знаєш, як дочка буде старіти. Ми домовилися про заклад та скріпили парі.

Спочатку все йшло жахливо, бо в Данки було кілька залицяльників. Але я вибирався і не з такої халепи. Про одного такого я дізнався, коли і де в нього було побачення, а він був таким типом, який ніколи не відмовлявся від випивки. Я почав розмовляти з ним того ж ранку. Я сказав, що в мене сушняк, може пройдемося, я ставлю. Він - ні, бо дівчина. Я ж бачу, що хлопця зачепило, одягнений як сільський староста на відкриття сортиру, тому пояснюю йому, що п'ятдесят грамів ніколи не завадить; навпаки, додадуть настрою. Ми випили з десяток келишків, він пішов п'яний, і на цьому побачення закінчилося. Інший був непитущим і гівнюком, до того ж інтеліХентиком. Я з ним ґрунтовно поговорив, і, скажу вам, він здався, прийнявши два не таких дуже вже вагомі аргументи.

Таким чином я розчистив ґрунт і перейшов до дій. Данка поставилася до мене як до настирного типа, а потім сказала, щоб я залишив її в спокої, бо не хоче хлопця з Олави. Насправді вона планувала вище навчання. Сказала, що поважає себе. Я надсилав їй звукові листівки з піснями "Хохолів", Данути Рінн та Преслі[10]. Щодня я заходив на луки, і коли вона поверталася зі школи, я чекав її з букетом квітів. Квіти закінчилися, тому я виходив з шоколадом і термосом, повним морозива. Я купив цей термос спеціально. Тільки уявіть, Данка йшла з технікуму по Замковій площі, а на розі Короткої вулиці сиджу я, елегантний, як вампір, на стільці. Поруч стояв ще один стілець і розкладний столик. На цьому столі термос, морозиво з бакалією та ізюмом у стаканчиках і срібні ложечки від росіян. Яка б не присіла?

На наше перше побачення я запросив її до кінотеатру "Одра". Здавалося б, це не було дивно, адже всі їздять до "Одри" в кіно, тільки я під'їхав за Данусею в новенькій "Варшаві", яку Ромек позичив мені з будинку ксьондза. Він запитав мене, чи щирі мої наміри і чи справді я маю намір одружитися з Данкою. Його так непокоїли мої гріхи, що він одразу ж випив коньяк, запропонований за цю послугу. У кінотеатрі крутили "Ночі і дні"[11]. Дануся попросила, щоб наступного разу ми подивилися щось з Аленом Делоном. Щоб затерти погане враження, ми пішли до "Адрії". Данка щойно здала на атестат зрілості, і це був, мабуть, перший раз, коли вона сиділа в справжньому ресторані. Вона сміялася з моїх жартів і постійно повторювала, що їй треба йти додому, але чомусь не йшла. Наступного дня ми заглянули до "Парнасу", бо там співав Едвард Хулевич[12]. Після Хулевича ми поїхали до Одеру, де я її поцілував, і так все почалося.

На відміну від інших дівчат, Дануся завжди висловлювала свою думку. Я взяв її на Дні Олави. Там грав народний ґурт, був турнір з бриджу, якісь перегони та виставка авіамоделей. Данка запитала, тільки уявіть собі, чи я всіх своїх шльондр тягаю на таку нудоту, чи лише їй так пощастило. Яка дівчина так говорить? Вона дуже любила ходити до "Адрії". Влітку вона брала мене з собою в туристичний похід. Як будь-яка нормальна дівчина, вона зазвичай уникала книг, але охоче сягала по туристичні брошурки, романи Шклярського, твори Аркадія Фідлера, подібні речі. Коли в "Одері" показували американський фільм, ми мусили йти. Данусі було байдуже до чорношкірих там і до того, хто кого стріляє. Вона дивилася на Нью-Йорк чи якийсь інший Вегас, а потім фантазувала про те, щоб колись туди поїхати. Люди з Олави не їздять. Я затримав цю мудрість при собі. Але ми вибухали сміхом у ті ж моменти, навіть коли хтось розповідав непристойні жарти. Я щось говорив, вона закінчувала, або ж перебивала мене веселим:

— Знаєш, я щойно подумала про те ж саме?

Різниця між нами полягала в тому, що Данка вчилася, а я — ні. Восени вона пішла на російську філологію та продовжила завчати слівця, тільки англійською. Я запитав її, яку мову вона вивчає. Вона відповіла, що хоче вивчити якомога більше мов і подорожувати світом. Вона попросила мене теж вчитися, бо ми будемо подорожувати разом, а не просто пити горілку в "Адрії". Я ж нікуди не хотів їхати. В Олаві в мене було все, що потрібно хлопцеві: друзі, хороша робота, найкраща дівчина у світі та інші, трохи гірші, дівчата.

Не знаю як у пана, але щоразу, коли я бачив бабу, то мене несло, я не міг витримати, тільки й думав про те, що б з такою зробив, аж нарешті не робив цього. До того ж, я подобався жінкам, особливо тим, яких теж часом несе. Мене влаштовувала Дануся, принаймні на останніх етапах наших заручин. Я казав собі, що в мене справді особлива дівчина, і тепер я змінюся. Коли хлопець зраджує, він зраджує всіх, а найбільше – себе.