Луиза Пенни – Фатальне благословення (страница 50)

— Ваш підпис стоїть на страховому полісі. У нас є документи.　

Відбувалося щось страшне.　

— Ви інженер за освітою і винахідник. Ви могли б легко під’єднати силові кабелі, які вдарили вашу дружину струмом. Ви розуміли, що вона мала стояти у воді і зняти рукавички. У вас була можливість підсипати їй ніацин за сніданком. Ви знали її досить добре й могли легко передбачити, що вона займе найкраще місце під лампою. — Тепер голос Ґамаша, який своєю розважливістю тільки додавав жаху, став дуже тихим. Старший інспектор засунув руку до рюкзака і дістав фотографію. — Від самого початку мене турбувало, звідки вбивця знав, що Сісі схопиться за стілець　попереду. Зазвичай люди так не роблять. Тепер я знаю. Ось звідки.　

Він показав Річарду Лайону фотографію. Річард побачив свою дружину за хвилину до її смерті. Поруч їй щось говорила Кей, але увага Сісі була прикута до стільця попереду.　

Річард Лайон почервонів.　

— Ви, сер, теж знали.　

— Я цього не робив, — промовив Лайон тонким, пронизливим голосом. Утекли навіть голоси, що звучали в нього в голові, залишивши його на самоті. Зовсім самого.　

— Він не робив цього, — сказала Мирна двадцять хвилин по тому.　

— Звідки ви знаєте? — запитав Ґамаш, влаштовуючись у кріслі-гойдалці.　

Він витягнув свої довгі ноги перед дров’яною піччю, яка випромінювала тепло. Мирна приготувала для нього гарячий ромовий пунш і поставила на стос «Нью-Йоркського книжкового огляду», що лежав на тумбі для білизни. Ґамаш відтавав.　

— Він весь час сидів поруч зі мною на трибуні.　

— Я пам’ятаю, ви мені вже казали, та, можливо, він відійшов на кілька хвилин, а ви не помітили?　

— Якби дорогою сюди від старого будинку Гедлі ваше пальто впало, хоча б на кілька хвилин, ви б помітили? — У її очах з’явився веселий блиск.　

— Можливо. — Він розумів, до чого вона веде, і не хотів цього чути. Не хотів чути, що його ідеальний підозрюваний, його єдиний ідеальний підозрюваний, не міг цього зробити, тому що Мирна помітила б раптову відсутність якщо не Лайона, то тепла від його тіла.　

— Послухайте, я не відчуваю жодної симпатії до цього чоловіка, — сказала вона. — Хтось протягом багатьох років доводив Крі ледь не до коматозного стану. Спочатку мені здалося, що в неї може бути аутизм, але після кількох хвилин, проведених із нею, я змінила свою думку. Гадаю, вона втекла від усіх, замкнулася. І я думаю, що винен Річард Лайон.　

— Розкажіть мені про це докладніше.　

Ґамаш підняв теплий кухоль із пуншем і відчув запах рому та спецій.　

— Боюсь помилитися, але, на мою думку, Крі все життя піддавалася емоційному та словесному насильству. Я думаю, що кривдником була Сісі, але зазвичай в насильстві над дітьми є три сторони. Жертва насильства, кривдник і свідок. Один із батьків робить це, а другий знає, що відбувається, і ніяк не реагує.　

— Якщо Сісі емоційно знущалася зі своєї доньки, чи могла б вона також знущатися і з чоловіка? — Ґамаш згадав, яким наляканим і розгубленим був Лайон.　

— Майже без сумніву. Та все ж таки він батько Крі, і йому потрібно було врятувати її.　

— Але він не врятував.　

Мирна кивнула.　

— Можете собі уявити, як це було — жити в тому будинку? — Мирна стояла спиною до вікна й не могла бачити старий будинок Гедлі, але відчувала його.　

— Може, зателефонувати в соціальну службу? Може, Крі буде краще в іншому місці?　

— Ні, гадаю, найгірше вже позаду. їй потрібні люблячий батько й інтенсивна терапія. Хтось розмовляв з її вчителями?　

— Вони кажуть, що вона розумна, у неї справді дуже високі оцінки, але вона не вписується в колектив.　

— І, мабуть, ніколи не впишеться. їй завдали занадто багато шкоди. Ми всі зрештою починаємо відповідати своїм переконанням, а Крі вірить у щось жахливе про себе. Її запевняли в цьому все життя, і тепер цей жах переслідує її голосом власної матері. Цей голос у хвилини затишшя чує більшість із нас — він шепоче нам слова любові чи звинувачує в чомусь. Голос нашої матері.　

— Або нашого батька, — зауважив Ґамаш, — хоча в цьому випадку він мовчав. Вона казала забагато, а він — замало. Бідолашна Крі. Не дивно, що це призвело до вбивства.　

— Ми живемо у світі, де ракети скеровують точно, а людей ведуть хибним шляхом, — процитувала Мирна. — Доктор Мартін Лютер Кінг-молодший.　

Ґамаш кивнув, а потім згадав іншу цитату.　

Ваші переконання стають вашими думками,　

Ваші думки стають вашими словами,

Ваші слова стають вашими діями,

Ваші дії стають вашою долею.　

— Магатма Ґанді, — сказав він. — Є продовження, та я не пригадаю.　

— Я не знала, що Магатма такий балакучий, але я згодна з ним. Дуже потужно. Усе починається з наших переконань, а свої переконання ми успадковуємо від наших батьків; і якщо у нас хворі батьки, то й переконання хворі, вони заражують усі наші думки та дії.　

Ґамашеві було цікаво, ким була мати Сісі і якими переконаннями вона наділила свою доньку. Він зробив ковток пуншу. Його змерзле тіло нарешті зігрівалося, і він роззирнувся.　

Крамниця нагадувала стару бібліотеку в заміському будинку. Уздовж стін тягнулися дерев’яні полиці, заставлені книжками. Тут і там були розкидані плетені гачком килимки, посеред кімнати стояла чавунна дров’яна піч Vermont Castings, перед нею диван, а з обох боків — крісла-гойдалки. Ґамаш, який обожнював книгарні, подумав, що це була найпривабливіша з тих, де він коли-небудь бував.　

Ґамаш прийшов за кілька хвилин до п’ятої, проминувши Рут. Літня поетеса знову зупинилася на півдорозі через сільську луку й опустилася на крижану лавку. Тепер він подивився у вікно крамниці й побачив її застиглий силует, окреслений веселими вогнями різдвяної ялинки.　

— Усі діти сумують, — процитував Ґамаш, — і лише деяким до снаги суму позбутися.　

Мирна простежила за його поглядом.　

— Пивна прогулянка, — промовила вона.　

— Пивна прогулянка, — повторив Робер Лем’є. Він був у будинку Морров і якраз вийшов із зали. Клара та інспектор Бовуар усе ще сиділи перед телевізором, утупившись в екран очима, які вже нагадували супутникові тарілки. Єдиною ознакою життя, яку Лем’є помітив у Бовуарі, відколи почався «Лев узимку», було періодичне зітхання. Лем’є спробував заглибитися в сюжет, але раптом задрімав. Йому наснилося, що його голова сповзла на плече Бовуара, а з роззявленого рота тече слина. Тож він вирішив, що краще буде пройтися.　

Лем’є став і подивився у вікно. До нього підійшов Пітер Морров.　

— Що вона робить? — Лем’є вказав на стару жінку, яка сиділа на лавці, у той час як решта жителів села або вже зібралася вдома, або квапливо ховалася від нічної холоднечі в теплих приміщеннях — здавалося, ось-ось замерзне саме повітря.　

— О, то її пивна прогулянка.　

Лем’є скрушно похитав головою. Жалюгідна стара п’яниця.　

Коли Мирна закінчила пояснювати, Ґамаш підійшов до своєї парки й почав обмацувати кожну кишеню, поки не відшукав одну річ. Примірник книги Рут, знайдений на тілі Елль. Він повернувся на своє місце, розгорнув книжку та почав навмання читати вірші.　

— Вона чудова поетеса, — зауважила Мирна. — Шкода, що вона така неприємна як людина. Дозвольте? — Вона простягнула руку до книжки і розгорнула її на початку. — Це вам Клара позичила?　

— Ні. А чому ви так вирішили?　

— Бо тут дарчий напис для неї. — Мирна показала йому. — «Від тебе смердить. З любов’ю — Рут».　

— «Від тебе смердить» — це про Клару?　

— Ну, від неї дійсно того дня смерділо. Кумедно, правда? Клара сказала, що загубила свій примірник. Виходить, вона знайшла його. Але ж ви кажете, що вона вам його не давала?　

— Ні, це стосується одного розслідування.　

— Розслідування вбивства?　

— Ви сказали, що вона загубила його після підписання? Де?　

Ґамаш нахилився вперед, не зводячи з Мирни жвавого погляду.　

— В «Огілві». Вона купила книжку на презентації Рут, Рут її підписала, а потім ми мали піти.　

Мирна помітила його збудження й відчула, що теж починає хвилюватися, хоча й не розуміла причини.　

— Ви одразу повернулися?　

— Я підігнала машину й забрала її на вулиці. Ми ніде не зупинялися.　

— Вона ще кудись ходила перед тим, як сісти в автівку?　

Мирна замислилася й похитала головою. Ґамаш підвівся. Йому треба було йти до Морров.　

— Власне, наступного дня Клара дещо розповіла. Вона купила трохи їжі для старої жебрачки на вулиці. Вона… — Мирна прикусила язика.　

— Продовжуйте. — Ґамаш зупинився біля дверей і обернувся.