Лоран Бине – HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх (страница 48)

Унизу всі також розгублені. Та ось молода світлява жінка, схоже, зрозуміла, що сталося. Вона німкеня й упізнала Гайдріха, який лежить посеред дороги й тримається за спину. Жінка поводиться владно, як людина, переконана у своїй приналежності до раси панів. Вона зупиняє якусь машину й наказує двом чоловікам, що сидять у ній, відвезти райхспротектора до найближчої лікарні. Водій заперечує: його машина завантажена коробками цукерок на задньому сидінні. «Розвантажуйте машину! Sofort![69]» — горлає білявка. І знову сюрреалістична сцена, згодом описана самим водієм: двоє чехів, вочевидь не надто охоче, неквапно вивантажують коробки із цукерками, тимчасом як білявка, убрана в гарний та елегантний костюм, вертиться довкола розпростертого на землі Гайдріха і цвенькає щось по-німецьки до пораненого, який, здається, її не чує. Але в німкені сьогодні, як то кажуть, щасливий день. На перехресті з’являється ще один автомобіль, і білявка миттю вирішує, що він краще відповідає її потребам. Цей невеличкий фургон марки «Татра» перевозить віск та інші засоби для натирання паркету. Білявка біжить назустріч машині й кричить водієві, щоб зупинився.

— Що сталося?

— Замах!

— То й що?

— Ви повинні відвезти гера обергрупенфюрера до лікарні.

— Але… чому я?

— У вашій машині багато місця.

— Але ж пораненому там буде незручно, там ящики з воском, віск смердить. Хіба належить перевозити протектора в таких умовах?..

— Schnell![70]

Водієві «Татри» не пощастило: везти пораненого доводиться йому. Тим часом поліціянт, що з’явився бозна-звідки, допомагає Гайдріхові зіп’ястися на ноги й, підтримуючи, веде до його машини. Помітно, що райхспротектор намагається триматися прямо, але це йому не вдається. Крізь розірваний мундир тече кров. Гайдріх насилу вміщає своє завелике тіло на передньому пасажирському сидінні, однією рукою стискаючи револьвер, а другою — портфель із документами. Фургон рушає схилом униз. Але тут водій усвідомлює, що до лікарні в протилежний бік, і розвертає авто. Гайдріх це помічає і кричить: «Wohin fahren wir?» Навіть моїх мізерних знань німецької досить, щоб зрозуміти запитання: «Куди ми їдемо?» Водій також розуміє, але не може пригадати, як німецькою буде «лікарня» («Krankenhaus»), і тому не відповідає нічого. Гайдріх вергає лайку й погрожує зброєю. На щастя, коли фургон під’їжджає до свого відправного пункту, виявляється, що молода білявка ще досі там. Вона помічає машину й негайно підбігає. Водій пояснює їй усе. Гайдріх теж бурмоче щось до білявки. Виявляється, що йому незручно попереду: кабіна занадто низька. Тоді протекторові допомагають вийти і вкладають його долілиць у багажному відділенні фургона посеред ящиків і коробок із засобами для натирання паркету. Гайдріх просить принести його портфель. Портфель приносять і кладуть поруч із пораненим. «Татра» рушає. Однією рукою Гайдріх увесь час тримається за спину, другою затуляє обличчя.

Тим часом, доки все це відбувається, Ґабчик біжить не зупиняючись. Краватка метляється, волосся скуйовджене — викапаний Кері Грант у фільмі «На північ через північний захід» або Бельмондо в «Людині з Ріо». Але очевидно, що словак, нехай він і натренований, та все ж не володіє тою надприродною витривалістю, яку французький актор демонструє у своїй неправдоподібній ролі. Ґабчик не може бігти вічно. Йому вдається, петляючи вуличками передмістя, трохи випередити свого переслідувача, але відірватися від Кляйна він не може. Однак, щоразу завертаючи за ріг вулиці, Ґабчик на кілька секунд опиняється поза полем зору есесівця, і цим треба скористатися. Він уже ледве дихає, але раптом помічає відчинену крамницю й кидається всередину саме тоді, коли Кляйн його не бачить. Однак, на нещастя, словак не встигає прочитати назву магазину: «М’ясна крамниця Браунера». Коли Ґабчик, захеканий, просить торговця допомогти йому й заховати, той вискакує надвір і, побачивши Кляйна, який поспішає назустріч, мовчки показує пальцем на свою крамницю. Цей Браунер не тільки чеський німець, але ще й має брата-ґестапівця. Оце так не поталанило Ґабчикові: він опинився в безвиході, загнаний за прилавок у м’ясній крамниці нациста. Одначе Кляйн упродовж переслідування мав достатньо часу, щоб помітити в утікача зброю. Тому всередину есесівець не заходить, а ховається за невеличким стовпом і береться смалити з пістолета в крамницю, як божевільний. Становище Ґабчика не надто покращилося відтоді, як він сам стояв за телеграфним стовпом і чекав, доки Гайдріх припинить у нього стріляти. Утім, чи то словак пригадує, який він вправний стрілець, чи то звичайний есесівець, нехай і двометротрового зросту, не справляє на нього такого враження, як сам Празький Кат, але тепер Ґабчик реагує значно швидше. Він визирає на секунду зі свого укриття, бачить, що переслідувач не повністю сховався за стовпом, прицілюється і стріляє. Кляйн, поранений у ногу, падає. Не гаючи часу, Ґабчик вихоплюється з крамниці, пробігає повз розпростертого на землі німця й кидається стрімголов за ріг по вулиці. Але знову невдача: він заблукав у цьому лабіринті вуличок у передмісті Праги. Діставшись до наступного перехрестя, словак наче прикіпає до місця. Наприкінці вулиці, якою Ґабчик мав намір піти вгору, видно початок того самого повороту. Під час своєї шаленої втечі він окреслив коло й тепер мало не повернувся туди, звідки почав бігти. Неначе якийсь кафкіанський кошмар, тільки в прискореному темпі. Ґабчик завертає на іншу вулицю, ту, що спускається до річки. А я кульгаю Прагою, і йду вгору, тягнучи ногу, вулицею, що називається На Поржичі, та спостерігаю здалеку, як він біжить.

«Татра» під’їжджає до лікарні. Гайдріх пожовтів, він ледве тримається на ногах. Його негайно переносять до операційної та знімають із нього кітель. Голий до пояса, він кидає на медсестру такий погляд, що та втікає, не закінчивши його роздягати. Протектор лишається сам сидіти на операційному столі. Я дорого заплатив би, щоб дізнатися точно, скільки часу тривала ця його самотність. Раптом заходить чоловік у чорному плащі. Побачивши Гайдріха, він витріщається, потім швидко обводить палату очима й стрілою кидається в коридор, щоб зателефонувати: «Ні, це не фальшива тривога! Негайно вишліть до мене роту СС! Так, Гайдріх! Повторюю: райхспротектор тут, у лікарні, і він поранений. Ні, я не знаю. Schnell!» Потім до палати заходить перший лікар, чех. Обличчя лікаря таке саме біле, як і його халат, але все ж таки він одразу береться оглядати рану, використовуючи пінцет і тампони. Поранення велике, сантиметрів вісім завдовжки, у ньому повно уламків і всякої дрібної гидоти. Гайдріх сидить нерухомо, поки пінцет нишпорить у рані. До операційної вбігає другий лікар, німець. Він запитує, що сталося, і тільки тоді помічає Гайдріха. Німець негайно клацає підборами й кричить «Хайль!» Далі вже обидва лікарі оглядають рану. Нирку не зачеплено, хребет також цілий, попередній діагноз, схоже, дає добру надію. Гайдріха садять у крісло на коліщатках і везуть на рентген. У коридорах лікарні повно есесівців. Ужито перших застережних заходів: усі вікна, що виходять назовні, замальовано білою фарбою, щоб захиститися від снайперів, а на даху розміщують важкі кулемети. Ну і, звісно, виганяють хворих, які тут лише заважають. Гайдріх самотужки підводиться з візка й лягає на ліжко біля рентгенівського апарата, докладаючи помітних зусиль, щоб мати достойний вигляд. Рентген показує додаткові травми. Зламано ребро, пробито діафрагму, пошкоджено грудну клітку. У селезінці застряг уламок чи то гранати, чи то корпусу автомобіля. Німецький лікар схиляється над пораненим:

— Гер протектор, нам треба вас прооперувати…

Мертвотно-блідий Гайдріх заперечно хитає головою:

— Я хочу хірурга з Берліна!

— Але ваш стан не дозволяє чекати… потрібне негайне медичне втручання…

Гайдріх розмірковує. Він розуміє, що йдеться про його життя і що час не на його боці, він погоджується за умови, що оперуватиме найкращий спеціаліст із відкритої в Празі німецької клініки. Протектора негайно відвозять назад до операційної. З’являється Карл Герман Франк, за ним прибувають перші особи чеського уряду. У маленькій районній лікарні панує ажіотаж, якого ніколи тут не було й ніколи більше не буде.

Кубіш раз по раз обертається, але ніхто його не переслідує. Йому вдалося! Але що ж саме йому вдалося? Убити Гайдріха не вдалося, бо коли Кубіш залишав перехрестя, той видався цілком живим і поливав Ґабчика дощем із куль. Ґабчикові допомогти також не вдалося — товариш, схоже, потрапив у серйозну халепу через той несправний «стен». Що ж до власного порятунку, то Кубіш, звичайно, усвідомлює: це лише тимчасово. Ось-ось почнеться облава, а прикмети його неважко описати: чоловік із пораненим обличчям на велосипеді. Як такого не помітити? А тут постає ще одна проблема: велосипед дозволяє якомога швидше віддалитися від місця замаху — і це вкрай важливо, але разом із тим Кубіш на ньому може привернути увагу будь-якого патруля. І десантник вирішує позбутися свого транспорту. Крутячи педалі, він розмірковує. Потім огинає місце замаху й лишає велосипед біля взуттєвої крамниці «Батя» у старому районі Лібень. Тепер краще було б перейти до іншого кварталу, але Кубіш боїться, що кожна секунда, проведена на вулиці, збільшує ймовірність його арешту. Тому він вирішує шукати прихистку в Новаків, які мешкають найближче. Кубіш заходить до будинку, що стоїть у робочому кварталі, і злітає сходами нагору. Якась сусідка гукає до нього: