Лоран Бине – HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх (страница 50)

Гайдріх саме очунює. Операція пройшла добре. Німець-хірург налаштований доволі оптимістично. Щоправда, довелося видалити селезінку, але жодних ускладнень начебто не повинно бути. Дивує хірургів тільки одне: що це за жмутки волосся, яке вони познаходили скрізь? Лікарі не відразу розуміють, що кінською волосінню набито шкіряне сидіння «мерседеса», яке розпороло під час вибуху. На рентгенограмі не було зрозуміло, чи потрапили маленькі шматочки металу до життєво важливих органів. Однак уламків там не виявлено, і світила німецько-празької медичної науки можуть відітхнути з полегшенням. Ліна, якій повідомили про те, що сталося, лише о третій годині дня, поруч із чоловіком. Ще причмелений після наркозу, ледве ворушачи губами, Гайдріх звертається до своєї дружини: «Потурбуйся про наших дітей». Здається, цієї миті він не надто впевнений у своєму майбутньому.

Тітонька Моравець не тямить себе від радості. Вона вривається до квартири консьєржа й кричить: «Ви чули, що сталося з Гайдріхом?» Авжеж, усі вже чули, по радіо. Тепер лише про це й мови. Однак також повідомляють серійний номер другого велосипеда, залишеного на місці замаху. Тітоньчиного велосипеда. Десантники забули затерти цифри. Радість пані Моравець миттю зникає, тітонька полотніє й гірко докоряє хлопцям за таке недбальство. І, попри це, вона готова прийти їм на допомогу. Ця жіночка вочевидь людина дії, а тепер не час нарікати. Вона не знає, де переховуються десантники, але мусить їх знайти. І, не думаючи про втому, тітонька Моравець біжить їх шукати.

По всьому місту розклеєно червоні оголошення двома мовами, як то завжди робиться, коли треба щось повідомити місцевому населенню. Цей плакат безперечно стане головним експонатом майбутньої музейної виставки. Ось що на ньому написано:

1. 27 ТРАВНЯ 1942 РОКУ У ПРАЗІ НА ТИМЧАСОВОГО ВИКОНАВЦЯ ОБОВ’ЯЗКІВ РАЙХСПРОТЕКТОРА ОБЕРГРУПЕНФЮРЕРА СС ГАЙДРІХА ВЧИНЕНО ЗАМАХ.

За затримання винних у цьому злочині призначено винагороду — десять мільйонів крон. Усі, хто приховує злочинців, надає їм допомогу або має відомості про їхнє місце перебування, будуть розстріляні разом із родиною.

2. У Празі з моменту повідомлення цього наказу по радіо оголошується надзвичайний стан. Запроваджуються такі заходи:

1) усім без винятку цивільним особам забороняється виходити на вулицю з 21.00 27 травня до 06.00 28 травня;

2) протягом цього часу зачиняються готелі, ресторани, кінотеатри, театри, усі розважальні заклади. Також зупиняється весь громадський транспорт;

3) кожного, хто всупереч забороні з’явиться на вулиці, буде розстріляно, якщо він не зупиниться на першу вимогу;

4) про подальші заходи за потреби буде оголошено по радіо.

О 16.30 цей наказ уперше прочитано по німецькому радіо. Починаючи з 17.00 чеське радіо передає його щопівгодини, з 19.40 — кожні десять хвилин, а з 20.20 до 21.00 — кожні п’ять. Мабуть, ті жителі тогочасної Праги, які живі ще сьогодні, могли б переповісти слово в слово це оголошення. Починаючи з 21.30 надзвичайний стан запроваджується в усьому Протектораті. Тим часом Гіммлер телефонує Франкові, щоб переказати нові вказівки Гітлера: негайно стратити сто найзначніших заручників, ув’язнених задля використання в різноманітних цілях за час перебування Гайдріха на посаді, тобто із жовтня минулого року.

У лікарні спустошують усі шафки, де міг бути морфій, щоб полегшити страждання важкопораненого.

Коли настає вечір, починається божевільна облава. До міста входять чотири з половиною тисячі солдатів СС, СД, механізований корпус (НСМК), ґестапо, крипо та інших поліційних підрозділів, а крім них іще три батальйони вермахту. Разом із чеською поліцією це понад двадцять тисяч учасників операції. Усі шляхи до міста перекрито, усі головні магістралі заблоковано, вулиці перегороджено, у будинках обшуки — у всіх перевіряють документи. Я бачу, як скрізь зупиняються вантажівки з відкритими кузовами, із кузовів вистрибують озброєні люди, організованими групами перебігають від будинку до будинку, я бачу, як вони зі стукотом чобіт і брязкотом сталі заповнюють сходові прогони, грюкають у двері, вигукують накази німецькою, підіймають пражан із ліжка, перевертають квартири, грубо поводяться з господарями, горлають на них. Особливо есесівці, вони, здається, зовсім втратили контроль над собою, гасають вулицями, наче скажені, і стріляють по освітлених вікнах чи навіть просто відчинених, кожної хвилини чекаючи, що самі стануть ціллю для снайперів, які зачаїлися в будинках. Прага тепер — це не просто місто, де оголошено надзвичайний стан. Здається, тут ідуть воєнні дії. Поліційна операція, що проводиться таким ось чином, занурює місто в небачений хаос. За ніч було обшукано тридцять шість тисяч квартир, і, з огляду на задіяні ресурси, результати просто мізерні. Арештовано п’ятсот сорок одну особу, серед яких троє чи четверо — волоцюги, одна повія, один неповнолітній правопорушник і — все ж таки — керівник комуністичного підпілля, який, утім, не має нічого спільного з операцією «Антропоїд». Чотирьохсот тридцятьох затриманих відпускають відразу. Жодного сліду диверсантів-підпільників не знаходять. Ба гірше: немає жодної зачіпки. Для Ґабчика, Кубіша, Вальчика та їхніх друзів нічка була ще та. Цікаво, чи хтось із них спромігся заснути. Якщо так, це мене неабияк здивувало б. Щодо мене, то я сплю препогано.

На третьому поверсі лікарні, звідки виселили всіх пацієнтів, Гайдріх лежить на ліжку, ослаблий, очмарілий від ліків, змучений від болю, що простромлює все його тіло, однак притомний. Двері відчиняються. Охоронець пропускає до палати Ліну. Гайдріх силкується всміхнутися дружині, він радий, що вона тут. Ліна також відчуває полегшення, побачивши свого чоловіка, нехай прикутого до ліжка, нехай страшенно блідого, але живого. Учора, коли вона побачила його відразу після операції, непритомного й білого як крейда, їй здалося, що він мертвий, а коли Райнгард прокинувся, стан його був не набагато кращий. Вона не повірила лікарям, які її заспокоювали й обіцяли, що все буде добре. Учорашня ніч була для Ліни не легшою, ніж для десантників.

Уранці вона приносить чоловікові в термосі гарячого супу. Учора жертва замаху, сьогодні він уже видужує. Білява Бестія має міцну шкуру. Він виборсається, як завжди.

Пані Моравець приходить за Вальчиком. Добрий залізничник, у якого ночував десантник, не хоче відпускати його просто так. Він дає Вальчикові книжку «Тридцять років журналістики» Генрі Вікгема Стіда, яку можна читати в трамваї, щоб таким чином затуляти обличчя. Вальчик дякує і йде. Опісля жінка залізничника прибирає кімнату, у якій він ночував, і, застеляючи ліжко, помічає на простирадлах плями крові. Я не знаю, наскільки тяжкою була Вальчикова рана, але мені точно відомо, що всіх лікарів у Протектораті зобов’язали повідомляти в поліцію про кожне вогнепальне поранення. Під загрозою смерті.

За темними мурами Печекового палацу відбувається термінова нарада. Комісар Паннвіц підсумовує: зважаючи на докази, зібрані на місці злочину, можна зробити перші висновки: ідеться про замах, спланований у Лондоні та виконаний двома диверсантами, скинутими на парашутах. Такої самої думки і Франк. Однак Далюґе, учора призначений тимчасовим виконавцем обов’язків райхспротектора, навпаки побоюється, що замах може бути сигналом до всенародного повстання. Як попереджувальний захід він наказує розстрілювати чехів, не шкодуючи патронів, і мобілізувати весь особовий склад регіональної поліції, щоб посилити поліцію міську. Франк аж зеленіє від злості. Усе вказує на те, що тут доклав руку Бенеш, а якщо навіть і ні, то це не має жодного значення! Із погляду політики байдуже, причетний до замаху внутрішній чеський Опір чи ні:

— У світі не повинно скластися враження, що тут ідеться про національне повстання! Ми маємо називати це індивідуальною акцією.

До того ж масові арешти і страти можуть зашкодити виробництву.

— Чи мені треба нагадувати вам, гер оберстгрупенфюрер, про важливість чеської промисловості для воєнних потреб Німеччини? — (Чому я вигадав цю фразу? Либонь, тому що Франк насправді її промовив.)

Візир гадав, що настала його пора. Натомість йому накидають Далюґе, який не має жодного досвіду в державних справах, не знає становища в Протектораті й навряд чи відшукає Прагу на карті світу. Франк не від того, щоб продемонструвати силу: йому не важко почати терор на вулицях міста, і це йому добре відомо. Але він добре засвоїв уроки політичної науки від свого попереднього начальника: батіг без пряника застосовувати не можна. Учорашня істерична нічна облава прекрасно показала марність таких дій. Вправно і з розмахом проведена кампанія, яка мала б на меті спонукати чехів за щедру винагороду доносити відому їм інформацію, виявиться значно ефективнішою.

Франк покидає нараду. Він і так уже втратив багато часу через Далюґе. На держсекретаря Протекторату чекає літак, який негайно доставить його до Берліна, на зустріч із Гітлером. Франк сподівається, що політичний геній фюрера стримає його від усім відомої люті. Як видно з учорашньої телефонної розмови, держсекретареві краще бути переконливим, і в літаку він ретельно обмірковує список заходів, які має намір порекомендувати. Щоб не видатися слабаком, він пропонує ввести в місто танки, розгорнути кілька полків, зітнути кілька голів, але — і він наголошує на цьому ще раз — ніяких масових репресій. Натомість Франк радить краще натиснути на Гаху та його міністрів, пригрозивши скасувати автономію й перевести всі чеські установи — абсолютно всі — під німецький контроль. А крім того ще лишається звичний набір заходів залякування, утисків, шантажу та пригноблення, однак поки що застосовувати його слід у формі ультиматуму. Ідеально було б домогтися, щоб чехи самі видали диверсантів.