Лоран Бине – HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх (страница 17)

Найгарніше місто у світі раз по раз немовби судомить. Місцеві німці тільки чекають на нагоду збунтуватися. Демонстранти проходять Вацлавським майданом, широченним проспектом, над яким височіє велична будівля Національного музею. Провокатори шукають нагоди для сутичок, але чеська поліція дістала наказ не втручатися. Насильство, грабунок і вандалізм із боку тих, хто чекає на прихід своїх нацистських братів, — це крик війни, на який мовчазна столиця не відповідає жодним відгуком.

На Прагу спускається ніч. Крижаний вітер вимів усіх із вулиць міста. Лише купка збаламучених підлітків ще вигукує якісь образи поліціянтам, що стоять на варті біля Німецького будинку (Deutsches Haus). На Староміському астрономічному годиннику маленький скелет смикає за мотузок, як робив це від початку світу. Вибиває північ. Чути характерний скрип, із яким відчиняються дерев’яні дверцята, але б’юся об заклад, що цієї ночі ніхто не стоятиме перед курантами й не спостерігатиме за виставою невеличких фігурок, що змінюють одна одну й швиденько ховаються в нутрощах вежі, де вони, либонь, будуть у безпеці. Я уявляю собі зграї круків, що кружляють довкола костелу Діви Марії перед Тином. Похмурий собор наїжачився своїми лиховісними вежами. Під Карловим мостом тече Влтава. Під Карловим мостом тече Мольдау. Мирна ріка, що перетинає Прагу, має дві назви, чеську й німецьку, і одна з них вочевидь зайва.

Чехи нервують, марно намагаючись заснути. Вони досі сподіваються, що додаткові поступки вгамують апетит німців. Але чим іще вони можуть поступитися? Вони розраховують, що плазування їхнього президента Гахи пом’якшить нацистського нелюда. Волю чехів до опору зламано в Мюнхені зрадою Франції та Англії. Тепер, окрім своєї пасивності, їм нíчого протиставити войовничості нацистів. Той шматок країни, що лишився від Чехословаччини, уже не мріє ні про що інше, окрім як про мирне існування маленької нації, але гангрена, яку багато століть тому заніс Пржемисл Отакар II, поширилася по всій країні, і ампутація Судет не може нічого змінити. Перед світанком по радіо оголошують умови угоди, укладеної між Гахою і Гітлером. Це чистісінька анексія. Така новина для кожної чеської родини наче вибух бомби. Ще навіть не розвиднилося, а празькі вулиці вже наповнюються невиразним шумом, який поступово посилюється і зрештою переростає в загальний гамір. Люди виходять зі своїх осель. Дехто тримає в руках невеликі валізки: це ті, хто поспішає до посольств, щоб попросити притулку й захисту. Як правило, їм відмовляють. З’являються повідомлення про перші випадки самогубств.

О дев’ятій годині ранку в місто в’їжджає перший німецький танк.

Насправді я достеменно не знаю, чи саме танк першим в’їхав у Прагу. Здається, передові частини складалися здебільшого з мотоциклістів.

Отож о дев’ятій години ранку моторизовані німецькі війська вступають до столиці Чехії. Солдатів, з одного боку, вітають як визволителів місцеві німці, і нервове напруження, яке не полишало загарбників протягом кількох днів, спадає, а з іншого — чехи розмахують кулаками, вигукують погрози, співають свій національний гімн і цим посилюють тривогу зайд.

На Вацлавському майдані (який для чехів має таке саме значення, як Єлисейські Поля для французів) збирається чималенький натовп, а на головних вулицях міста вантажівки вермахту невдовзі блокують маніфестанти. У ці хвилини німці не зовсім розуміють, що їм робити далі.

Але до повстання ще дуже далеко. Власне кажучи, усе народне збурення, увесь спротив обмежується тим, що в загарбників кидають… сніжками.

Основні стратегічні об’єкти: летовище, воєнне міністерство, а головне, центр влади — замок у Градчанах на високому пагорбі — вдалося захопити без жодного пострілу. До десятої години артилерійські батареї вже було розміщено на міських мурах і націлено вниз, на місто.

Усі труднощі пов’язані лише з переміщенням: німецькі машини випробовує на міцність хуртовина, то тут, то там можна побачити заглухлі вантажівки або знерухомлені через механічні несправності танки. Крім того, німці погано орієнтуються в лабіринті празьких вуличок, вони питають дорогу в чеських поліціянтів, які, схоже, люб’язно їм відповідають — либонь, «павловський рефлекс» поваги до людини у формі. Неймовірно гарну, із таємничими вивісками на старовинних будинках вулицю Нерудову, яка йде вгору до Празького замку, перегороджено заблукалою бронемашиною. Водій пішов питати дорогу до італійського посольства, і солдат лишається сам на башті, не знімаючи пальця з гачка автоматичної гвинтівки, тимчасом як мовчазний натовп глядьків громадиться довкола нього. Але нічого не відбувається. Генерал, який командує німецьким авангардом, може бути незадоволений хіба що незначними актами саботажу: кількома проколотими шинами.

Гітлер може спокійно їхати до Праги. Місто «убезпечено» ще до кінця дня. По набережній Влтави спокійно виступають кінні частини. Оголошено комендантську годину: чехам забороняється виходити на вулиці після восьмої вечора. Коло входів до готелів і офіційних установ поставлено німецьких вартових, озброєних гвинтівкою із багнетом. Прага здалася без бою. На бруківці лежить брудний сніг. Для чехів починається довга-предовга зима.

Повз нескінченну колону солдат, що, наче довга змія, повзе по вкритій кригою дорозі, ледве посувається кортеж із «мерседесів». До Праги вирушили найвизначніші члени гітлерівської кліки: Ґерінґ, Ріббентроп, Борман. А в особистому автомобілі фюрера поруч із Гіммлером сидить Гайдріх.

Про що він думає зараз, коли після довгої подорожі вони нарешті прибули до місця призначення? Може, його хвилює краса закрутистих вуличок Міста ста веж? Чи, може, він цілковито зайнятий тим, що насолоджується наданим йому привілеєм? Чи нервує через те, що кортеж не може відшукати дороги, блукаючи завулками міста, яким фюрер заволодів лише сьогодні вранці? Чи, може, у його мозку, що прораховує все наперед, уже зароджується план його кар’єри в колишній чеській столиці?

Майбутній Празький Кат, той, кого чехи також називали Різником, оглядає осідок королів Богемії: вулиці порожні, спустошені комендантською годиною; на дорогах — чітко помітні в багнюці й снігу сліди від німецької військової техніки; у місті, захопленому ще цього самого дня, панує вражаючий спокій; у вітринах крамниць виставлено кришталевий посуд, викладено подостатком ковбасні вироби; у самому центрі Старого міста — оперний театр, у якому йде «Дон Жуан» Моцарта; рух лівосторонній, як у Англії; до замку, що, самотній і прекрасний, стоїть на пагорбі, веде звивиста дорога; головні замкові ворота, біля яких на варті стоять есесівці, прикрашають дивовижні й бентежливі статуї.

Кортеж під’їжджає до будівлі, яка ще вчора правила за президентський палац. Сьогодні все інакше: над замком майорить прапор зі свастикою, сповіщаючи про прибуття нових господарів. Коли Гаха повернеться з Берліна — бо ж його потяг іще не прибув, дуже доречно затримавшись десь у Німеччині, — його проведуть усередину службовим входом. Гадаю, він, хто так радів минулого дня тим достойним голови держави почестям, які йому виявляли в Берліні, відчує всю іронію цього приниження. Тепер президент — лише маріонетка, якій потрібно на це вказати.

Гітлерівський кортеж зупиняється на території замку. Фюрер іде нагору. Є відома світлина, на якій зображено Гітлера, що стоїть біля відчиненого вікна, спираючись руками на підвіконня, та із задоволеним виразом на обличчі оглядає місто. Потім він знову спускається і наказує подати йому вечерю при свічках в одну з їдальних зал. Гайдріх не може не зауважити, що фюрер з’їдає шматочок шинки й запиває його кухлем найвідомішого чеського пива «Pilsner Urquell», — фюрер, який зазвичай не п’є алкоголю і їсть тільки вегетаріанські продукти. Гітлер наголошує, що Чехословаччина припинила своє існування, і, либонь, йому хочеться відзначити історичну важливість цього дня, 15 березня 1939 року, відмовившись від своїх звичок у харчуванні.

Наступного дня, 16 березня 1939 року, Гітлер виступить із такою заявою: «Протягом тисячі років провінції Богемії та Моравії були частиною життєвого простору для німецького народу. Чехословаччина показала свою цілковиту неспроможність вижити і сьогодні фактично перетворилася на державу, що перебуває в стані розпаду. Німецький Райх не може терпіти постійний безлад у цьому регіоні. Саме тому, заради власної безпеки, ми вирішили тепер утрутитися й ужити рішучих заходів, щоб установити основи розумного порядку в Центральній Європі. Тисяча років історії довели, що завдяки величі й винятковим якостям німецького народу лише Райх здатен виконати це завдання».

Відтак по обіді Гітлер покидає Прагу й більше ніколи не ступить на чеську землю. Разом із фюрером від’їжджає і Гайдріх, але він-то ще повернеться.

«Протягом тисячі років провінції Богемії та Моравії були частиною життєвого простору для німецького народу».

Справді, тисячу років тому, у десятому столітті, коли Богемія ще не була королівством, а король Саксонії ще не став на чолі Священної Римської імперії, князь Вацлав, той, що відомий як Святий Вацлав, небесний заступник Чехії, змушений був стати васалом не менш відомого Генріха І Птахолова. Утім, Вацлаву вдалося зберегти суверенітет своєї країни, а німецькі колоністи почали масово — проте мирно — переселятися в Богемію лише три століття по тому. Тим часом Богемія в імперії завжди була на перших ролях. Починаючи із чотирнадцятого століття, король Богемії був одним із семи курфюрстів, наділених правом обирати імператора, і за ним було закріплено почесний титул головного підчашого. Одного разу німецький імператор — славнозвісний Карл IV, Люксембурґ по батькові, але Пржемислович по матері — одночасно був і королем Богемії. Напівчех-напівнімець, він зробив Прагу своєю столицею, заснував там перший у Центральній Європі університет і замінив старий Юдитин міст найгарнішим у світі кам’яним мостом, що й до сьогодні називається його іменем.