Лоран Бине – HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх (страница 16)
Потім чеського президента відвозять до райхсканцелярії, де його також зустрічає почесна варта з есесівців. Гаха трохи заспокоюється.
Утім, коли він заходить до кабінету, враження його дещо змінюється. Поруч із Гітлером чеський президент упізнає Ґерінґа й Кейтеля, чия присутність як військових очільників не віщує нічого доброго. Та й вираз обличчя Гітлера не такий, на який можна було розраховувати, зважаючи на те, як тепло приймали Гаху досі. Та ледве зібрана дрібка впевненості зникає, і саме в цю мить Еміля Гаху засмоктує без вороття в драговину Історії.
— Я можу запевнити фюрера, — каже він перекладачеві, — що ніколи не вплутувався в політичні ігри. Я, так би мовити, не мав жодних справ ні з Бенешем, ні з Масариком, а коли таки доводилося зустрічатися з ними, я завжди відчував до них неприязнь. Уряд Бенеша був мені настільки відразливим, що після Мюнхену, я запитав себе, чи варто нам узагалі лишатися незалежними. Я переконаний, що доля Чехословаччини лежить у руках фюрера, і я переконаний, що це добрі руки. Фюрер, я певен цього, — саме та людина, яка розуміє мене, коли я кажу, що Чехословаччина має право на існування як держава. На Чехословаччину багато нарікають через те, що зосталося ще багато прихильників Бенеша, але мій уряд вживає всіх заходів, щоб змусити їх замовкнути.
Потім слово бере Гітлер, і, за свідченням перекладача, Гаха перетворюється на кам’яну статую, коли чує, що той каже:
— Ця подорож, яку президент здійснив попри свій літній вік, може дати велику користь його країні. Німеччина справді готується найближчими годинами ввести війська в Чехословаччину. Я не плекаю ворожнечі до жодної нації. І якщо той оцупок Чехословаччини ще існує, то лише завдяки моїй добрій волі й тому, що я з повагою ставлюся до своїх обов’язків. Але нічого не змінилося навіть після відставки Бенеша, Чехословаччина поводить себе так само! А я ж попереджав! Я казав: якщо провокації не припиняться, я знищу чехословацьку державу повністю! А провокації так і не припинилися! Отже, жереб кинуто… Я наказав німецьким військам
За словами перекладача, якби не очі, неможливо було б сказати, чи Гаха та його міністр іще живі.
А Гітлер провадить далі:
— Завтра о шостій годині ранку німецька армія ввійде в Чехословаччину з усіх боків одночасно, а німецькі літаки займуть усі летовища. Можливі два варіанти того, як розгортатимуться події. Або німецькі війська зіштовхнуться зі спротивом — у такому разі будь-який опір буде жорстоко придушено. Або все відбувається мирно, і тоді я погоджуся надати Чехії автономію та зберегти певну національну свободу.
Мною керує аж ніяк не ненависть, єдина моя мета — це захист Німеччини, але якби Чехословаччина не поступилася в Мюнхені, я не вагаючись винищив би всіх чехів, і ніхто не зміг би мені завадити. Якщо тепер чехи хочуть воювати, що ж — за два дні чеська армія припинить своє існування. Звісно, будуть втрати і серед німців, але якраз це й викличе в мене ненависть до чеського народу і змусить — заради безпеки власного народу — відмовитися від наміру надати їм автономію.
Світові байдуже до вашої долі. Коли я читаю закордонну пресу, мені стає шкода Чехословаччину. Я згадую відому цитату з «Отелло»: «Мавр зробив свою справу, мавр може йти…»[22]
Схоже, ця відома цитата стала примовкою в Німеччині, але я не зовсім розумію, навіщо Гітлер увернув її сюди, що він мав на увазі… Кого він назвав «мавром»? Чехословаччину? Але що ж тоді вона вчинила такого? І куди б могла піти?
Перша здогадка: із погляду німців Чехословаччина була потрібна західним демократіям лише для того, щоб послабити Німеччину після 1918 року, а тепер, коли завдання виконано, вона може припиняти своє існування. Але така думка щонайменше неточна: Чехословаччину було створено, щоби ствердити розпад Австро-Угорщини, а не Німеччини. До того ж якщо завданням Чехословаччини було послабити німців, то навряд чи 1939 рік, коли Німеччина відновила свою могутність, приєднала Австрію і поводилася дедалі загрозливіше, був саме тим роком, коли це завдання можна було вважати виконаним.
Ось тоді друга здогадка: «мавр» — це західні демократії, які зробили все, що могли, у Мюнхені, щоб уникнути гіршого (мавр зробив свою справу), але які тепер остережуться втручатися (мавр може йти)… Але ні. Усе ж таки зрозуміло, що в устах Гітлера «мавр» мусив би означати жертву, чужинця, якого використали, і це порівняння більше підходить для Чехословаччини.
Отже, третя здогадка: Гітлер і сам не знав, що він мав на увазі; він просто не зміг втриматися від спокуси увернути цитату, а його вбогі літературні знання не дали змоги відшукати якусь більш адекватну. Мабуть, тоді він міг би вдовольнитися лише двома словами: «Vae victis»[23]. Цей невибагливий, але завжди дієвий вислів, був би тут куди більше до місця. Або ж міг просто промовчати, бо, як справедливо зауважує Шекспір, «убивство мовить без язика напрочуд красномовно»[24]…
Гаху розчавлено натиском Гітлера. Чеський президент заявляє, що все чудово розуміє і що спротив буде справжнім божевіллям. Але вже друга година ночі, а отже, йому лишається тільки чотири години, щоб завадити чеському народу стати на свою оборону. За словами Гітлера, німецьку воєнну машину запущено (це правда), і її вже ніщо не зупинить (принаймні, як видається, ніхто не має бажання спробувати). Гаха мусить негайно підписати акт про капітуляцію і повідомити про це Прагу. Вибір, запропонований йому Гітлером, дуже простий: або мир, укладений цієї ж миті, і довга співпраця в подальшому між двома народами, або знищення Чехословаччини.
Геть приголомшений чеський президент потрапляє до рук Ґерінґа й Ріббентропа. Його саджають за стіл і кладуть перед ним документ, який Гасі лишається тільки підписати. Він уже тримає перо, але рука його тремтить. Перо завмирає над аркушем паперу. Фюрер вийшов, він рідко присутній, коли лишається владнати тільки дрібниці, і це надає чеському президентові сил. «Я не можу це підписати, — каже він. — Якщо я підпишу цей акт про капітуляцію, мій народ навіки прокляне мене». Щира правда.
Отож Ґерінґ і Ріббентроп мусять переконувати Гаху, що відступати вже пізно. Як наслідок — кумедна сцена, коли, за свідченнями очевидців, два нацистських міністри буквально ганяються за Гахою довкола столу, раз по раз намагаючись вкласти йому в руку перо, наполягаючи, щоб він сів за стіл і підписав той бісів документ. Водночас Ґерінґ без упину реве: якщо Гаха буде вперто стояти не своєму, половину Праги буде зруйновано за дві години німецькою авіацією… і це тільки початок! Сотні бомбардувальників лише чекають наказу, щоб злетіти, і вони цей наказ дістануть о шостій ранку, якщо капітуляцію не буде підписано.
Аж тут Гаха похитнувся. Він непритомніє. Тепер уже черга двох нацистів приголомшено завмерти над його нерухомим тілом. Гаху треба обов’язково відживити, бо ж якщо зараз він помре, Гітлера звинуватять у тому, що він убив чеського президента у себе в райхсканцелярії. На щастя, завжди напохваті прекрасний фахівець, що знається на уколах, лікар Морель, той, що аж до Гітлерової смерті буде впорскувати йому амфетаміни кілька разів на день (із чим, між іншим, цілком може бути пов’язане безумство фюрера, що дедалі посилювалося). Отож з’являється Морель, робить Гасі укол, і чеський президент опритомнює. Йому відразу ж сунуть у руку слухавку — зважаючи на нагальність справи, акт зачекає. Ріббентроп уже подбав про спеціальну лінію прямого зв’язку з Прагою. Зібравши рештки своїх сил, Гаха повідомляє чеському уряду в Празі, що відбулося в Берліні, й радить капітулювати. Йому роблять ще один укол, після чого приводять до фюрера, який знову кладе перед ним клятий документ. Близько четвертої години ранку Гаха підписує капітуляцію: «Я пожертвував державою, щоб урятувати народ», — вірить цей йолоп. Дурість Чемберлена неначе заразна…
«Берлін, 15 березня, 1939 року.
Сьогодні фюрер у присутності міністра закордонних справ фон Ріббентропа на прохання Чехословацької сторони прийняв у Берліні доктора Гаху, президента Чехословаччини [німці, схоже, офіційно ще не визнали зрежисовану ними ж незалежність Словаччини], і доктора Хвалковського, міністра закордонних справ Чехословаччини. Під час цієї зустрічі відбулося відверте обговорення вкрай серйозного становища, яке склалося на Чехословацькій території внаслідок подій останніх тижнів.
Обидві сторони висловили переконання, що їхні зусилля повинні бути спрямовані на підтримання спокою, порядку й миру в цій частині Центральної Європи. Президент Чехословацької держави заявив, що задля досягнення цієї мети й остаточного замирення він із цілковитою довірою передає долю чеського народу й країни в руки фюрера німецького Райху. Фюрер прийняв цю заяву й висловив намір узяти весь чеський народ під свій захист і забезпечити йому відповідну потребам автономію етнічного розвитку».
Гітлер бурхливо радіє. Він обіймає всіх своїх секретарок і заявляє їм:
— Діти мої, це найкращий день мого життя! Моє ім’я навіки увійде в історію і мене вважатимуть найвеличнішим німцем, який будь-коли жив!
Щоб відсвяткувати цю подію, фюрер вирішує податися до Праги.