Лион Фейхтвангер – Юдейська війна (страница 31)
Зима минула, чудова весна осяювала виноградники, оливкові тераси, фіґові гаї Галилеї. Берег Генісаретського озера, біля міста Магдали, де Йосиф і досі мав свою головну квартиру, обважнів від квітів і пахощів. Людям дихалося легко та добре. В ці сяючі весняні дні прийшли римляни.
Спочатку пробралися їхні авангарди в країну з півночі і з приморських міст, вони тепер не уникали більше сутичок із Йосифовими передовими загонами, а потім посунули цілі три леґіони з кіньми та возами і сильні контингенти васальних держав. Попереду — легкозбройні стрільці, розвідчі частини. Потім перші відділи важкозбройиих. Потім сапери, щоб розривати горби та засипати низини на дорозі, вирубувати кущі та розчищати дорогу від усього, що могли б затримати військо. Потім обоз маршала та генерального штабу, гвардія полководця й він сам. Далі кавалерія й артилерія, могутні облогові машини, тарани, метальні знаряддя, балісти та катапульти. Потім значки леґіонів, побожно шановані орли. Потім головні сили армії, рядами по шість чоловіків. Нарешті, велетенський обоз війська, його провіантські колони, його юристи та скарбники. І зовсім ззаду валка цивільних: дипломатів, банкірів, незліченних купців, особливо ювелірів, далі маклерів із продажу невільників та аукціоністів здобичі, далі приватні кур’єри дипломатів і великих комерсантів імперії, жінки.
І стало дуже тихо в країні, коли римляни вступили в неї. Багато добровольців розбігалося. Помалу, неухильно марширувала армія вперед. Планомірно чистив Веспасіан Галилею, країну, берег і море.
Західний берег Генісаретського озера мусив, власно втихомирити цар Агріппа, бо ця смуга з містами Тиверією та Магдалою належала йому. Але елегантний цар був людина практичної добродушності, йому дуже не до смаку були насильницькі дії, яких неодмінно треба було вживати, приборкуючи повстанців. Веспасіан зважив прохання дуже дружнього, енергійно відданого Римові князя, і перейняв тільки на свою армію всю карну експедицію. Тиверія здалася без опору. Добре укріплене місто Магдала намагалося захищатися. Але воно не могло довго триматися проти артилерії римлян, а зрада всередині довершила решту. Коли римляни вдерлися до міста, багато з повстанців втекло на велике Генісаретське озеро. Вони захопили увесь маленький рибальський флот, так що римляни змушені були переслідувати їх на плотах. Це була кумедна озерна битва, під час якої серед римлян було багато реготу, а серед юдеїв багато мертвих, бо береги кругом були зайняті римлянами.
Римляни перевертали своїми важкими плотами маленькі човники, і відбувалося цікаве полювання на тонучих. Солдати з цікавістю спостерігали борсання тих, хто зазнали катастрофи, вони йшли на заклад, чи той або інший із юдеїв визнає за краще піти на дно, чи датися, щоб вони його вбили. Й обмірковували, чи вбити його стрілою, чи почекати, поки він вчепиться за пліт, і тоді обрубати йому руки? Прекрасне озеро, славнозвісне своєю грою барв, було цього дня зафарбоване однією червоною барвою, його береги, славнозвісні своїми чудовими пахощами, багато тижнів зряду смерділи трупами, його гарна вода була зіпсована, але його риба стала жирною в наступні місяці і дуже до смаку була римлянам.
А юдеї навпаки, і цар Агріппа теж, цілі роки відмовлялися їсти рибу з Генісаретського озера. І пізніше співалася серед юдеїв пісня, яка починалася так: «Далеко зачервонілося від крові озеро біля Магдали, далеко вкрився трупом берег біля Магдали». Точний підрахунок виявив нарешті, що в цьому бою на озері загинуло 4200 юдеїв. Капітан Сульпіц заробив на цьому 4200 сестерціїв. Бо він пішов на заклад, що число мертвих буде більше за 4000. Якби воно спинилося на цій цифрі, тоді він мусив заплатити 4000 сестерціїв, а якби менше було, то ще стільки сестерціїв, скільки недоставало мертвих до 4000.
Через два дні Веспасіан скликав начальників свого війська на воєнну раду. Щодо більшості жителів міста можна було певно встановити, чи вони мирні, чи ні. Але що можна було сказати про багато полонених втікачів, які втікали звідусюди, з усієї Галилеї до добре укріпленого міста? Їх було 38 000. Виявити, наскільки кожен із них бунтівник, було дуже марудливою річчю. Просто випустити їх було неможливо. Тримати їх довго в полоні було трудно. З другого боку, вони без опору здалися на віру римлян, і повбивати їх без дальших розмов Веспасіан вважав за непорядне.
Панове з його воєнної ради після недовгого обміркування прийшли до одностайного переконання, що проти юдеїв усе дозволено, й якщо не можна сполучити порядність із корисністю, то треба віддати перевагу корисності перед порядністю. Веспасіан після деякого вагання приєднався до цього погляду. Двозначною, трудно зрозумілою грецькою мовою він сповістив полонених, що дає їм пощаду, але вони можуть виходити з міста однією тільки дорогою на Тиверію. Полонені охоче вірили в те, що їм хотілося, і рушили вказаною їм дорогою. Але римляни зайняли дорогу на Тиверію і не дозволяли нікому звертати з неї вбік. Коли 38 000 прибули до Тиверії, їх усіх зібрали на стадіоні. Напружено чекали вони, що скаже їм римський полководець. Скоро з’явився Веспасіан. Він звелів відокремити тих, що мали понад 55 років, а також хворих і калік. Багато протискалося до цих відокремлюваних, бо вони вірили, що їх відішлють додому підводами, а решта муситиме йти пішки. Це була їхня помилка. Веспасіан, коли вибір закінчили, звелів їх повбивати; ні на що інше застосувати їх не можна було. З решти він звелів вибрати 6000 найдужчих і з чемним листом послав їх цезареві в Грецію для роботи на коринфському каналі. Решту він звелів продати як невільників на користь армії. Кілька тисяч подарував цареві Агріппі.
Отже, від початку заколоту продані були, як невільники, вже 109 000 юдеїв, і ціна невільників почала помітно падати; у східних провінціях становила вона пересічно 2000 сестерціїв, а тепер упала до 1300 за одного.
Із мурів маленької, дуже укріпленої фортеці Йотапати Йосиф дивився, як 10-й леґіон теж підступив до неї. Вже виміряли військові геометри місце для табору. Йосиф знав їх, ці римські табори. Знав, що леґіони столітньою практикою навчилися на кожен день, де вони спинялися, розбивати такий табір. Знав, що через дві години після початку роботи вона буде закінчена. 1200 наметів на кожен леґіон, між ними вулиці, кругом вали, ворота та башти, — ціле добре укріплене місто.
Похмуро дивився Йосиф, як римляни помалу замкнули велике коло, як вони зайняли навкруг гори, завбачливо спустилися в яри та долини. Отже, щипці стиснулися.
Крім цієї Йотапати, в усій Галилеї в руках у юдеїв було ще тільки двоє укріплених місць: гора Табор і Гісхала, де командував Йоанн. Візьмуть римляни ці троє місць, тоді шлях на Єрусалим буде перед ними вільний. Ватажки вирішили тримати фортеці так довго, як тільки буде можливо, але в останній момент пробиватися самим до столиці; там була велика сила міліції, але мало ватажків та організаторів.
Йосиф, коли побачив, що тепер і 10-й леґіон стоїть перед фортецею, відчув своєрідну жорстоку радість. Генерал Веспасіан був не нервовий Цестій Галл, він мав при собі не один, а три леґіони, цілком повноцінні — п’ятий, десятий і п’ятнадцятий; важко Йосифові здобути хоч би один з трьох золотих орлів, які ці леґіони носять з собою. Але і його фортеця Йотапата має добрі мури та башти, а схили круг неї високі та відрадно круті, він має багато провіанту, його люди, передусім загони Сапіти, добре настроєні. Маршал Веспасіан мусить потужитися, доки зможе зруйнувати мури цієї фортеці та повитягати сувої тори з її синагог.
Веспасіан не починав ніякої атаки. Його військо бездіяльно стояло табором, як колода, принаймні, міцно так, як колода. Певно, він хотів чекати, доки Йосиф вдасться в розпач і вирветься зі своєї діри або подохне від знесилення.
Таємним шляхом дістав Йосиф лист із Єрусалима. Його батько Маттіас повідомляв, що столиця не пошле йому ніякого війська на визвіл. Правда, доктор Єлеазар бен-Симон настійливо вимагав послати таке військо. Але є в Єрусалимі люди, які охоче дадуть упасти Йотапаті, коли при тому загине й Йосиф. Він муситиме здати фортецю, що без допомоги зовні не зможе протриматися й два тижні. Йосиф уперто міркував. Був травень. Якщо Йотапата протримається до липня, тоді, можливо, для римлян буде вже пізно рушати до Єрусалима цього року. Хіба цього не розуміють ті там, у Кам’яній палаті? Тоді він врятує засліплене місто проти їхньої волі. Він відписав своєму батькові, що не два тижні, а сім разів по сім днів триматиме він Йотапату. Сім разів по сім днів: ці слова спали йому на думку, наче самі собою. З такою мрійною певністю могли раніше пророки провіщати їхні видіння. Але Йосифів лист не дійшов до його батька. Римляни перехопили його, і панове з генерального штабу сміялися зі зухвалого юдейського командувача: це було неможливо, щоб Йотапата могла триматися так довго.
Настав другий тиждень, а римляни ще не починали наступу. Місто було добре забезпечене харчовими продуктами, але цистерни на воду були малі. Йосиф мусив завести видавання певного пайка. Літо було спекотне, обложені дедалі гірше страждали від спраги. Багато з них, щоб знайти воду, прокрадалися підземними ходами з міста, бо схили гори були прорізані заплутаною системою підземних ходів. Але такі спроби були безумно сміливою справою. Бо коли хто потрапляв при тому до рук римлян, їх розпинали на хрестах.