Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 9)

— Раджу тобі переоцінити свої пріоритети.

Джаспер знову підштовхнув Кувея.

— Це Каз так каже: «Допоможи Віланові, або я запечатаю тебе в одній із тих могил і подивлюся, як це пасуватиме до твоїх інтересів».

Матаяс більше не був певен, чи шуанський хлопчина розуміє, що до чого, але раптом до нього дійшло. Кувей проковтнув слину й неохоче кивнув.

— Велика сила переговорів, — зауважив Джаспер і запхав собі до рота крекер.

— Вілан і люб’язний Кувей зроблять так, щоб довгоносик спрацював, — вів далі Каз. — Щойно ми визволимо Інеж, зможемо пристати до силосів Ван Ека.

Ніна закотила очі.

— Добре, що йдеться про повернення наших грошей, а не про визволення Інеж. Точно не про це.

— Якщо тебе не хвилюють гроші, дорогенька Ніно, можеш давати їм інші назви.

— Крюґе? Дріб’язок? Єдине Казове справжнє кохання?

— Свобода, безпека, винагорода.

— Ти не можеш визначати ціну цих речей.

— Ні? Закладаюся, Джаспер може. Це ціна права на арешт майна на батьковій фермі. — Стрілець утупився поглядом у носи своїх черевиків. — Як щодо тебе, Вілане? Чи можеш ти визначити ціну можливості втекти з Кеттердама й зажити власним життям? А ще, Ніно, я підозрюю, що вам із фієрданцем для життя теж потрібно ще щось, окрім патріотизму й палких поглядів. Інеж також може мати на думці якісь суми. Це ціна нашого майбутнього, і Ван Екова черга платити.

Йому не вдалося обдурити Матаяса. Бреккер завжди розмовляв логічно, але це ще не означало, що він казав правду.

— Життя Мари вартує більше за це, — озвався він. — Для кожного з нас.

— Ми отримаємо Інеж. Ми отримаємо наші гроші. Ось так просто.

— Ось так просто, — повторила Ніна. — Ти знаєш, що я наступна в черзі на фієрданський трон? Мене називають Ільза, принцеса Енґельсберзька.

— У Енґельсберзі немає ніякої принцеси, — заперечив Матаяс. — Це рибальське містечко.

Ніна здвигнула плечима.

— Якщо ми збираємося собі брехати, то чому б уже не робити це грандіозно?

Каз проігнорував її, розгортаючи на столі мапу, і Матаяс почув, як Вілан пробурмотів Джасперові:

— Чом би йому просто не сказати, що він хоче її повернути.

— Ти ж знайомий із Казом, правда?

— Але вона — одна з нас.

Джасперові брови знову злетіли вгору.

— Одна з нас? Чи означає це, що їй відоме секретне рукостискання? Чи означає це, що ти готовий наколоти собі тату? — Він пробіг пальцем по Вілановому передпліччі, і Ван Екове обличчя залилося яскраво-рожевою барвою. Матаяс не міг змусити себе не симпатизувати хлопцеві. Він знав, як це, коли ти не в змозі чогось осягнути, і часом підозрював, що вони могли б відмовитися від усіх Казових планів і просто дозволити Джасперові з Ніною підкорити цілий Кеттердам своїм фліртом.

Вілан зніяковіло потягнув униз рукав.

— Інеж — частина команди.

— Лише не переоцінюй це.

— Чому ні?

— Тому що для Каза практичніше буде продати Кувея за найвищу ціну з аукціону і геть забути про Інеж.

— Він не зміг би... — Вілан раптово змовк, і в його рисах проступило вагання.

Ніхто з них насправді не знав, зміг би Каз чи ні. Часом Матаяс замислювався, чи впевнений у цьому сам Бреккер.

— Гаразд, Казе, — озвалася Ніна, стягаючи черевики й ворушачи пальцями ніг. — Якщо вже йдеться про всемогутні плани, чому б тобі не припинити медитувати над мапою та не розповісти нам, у що ми збираємося вплутатися.

— Я хочу, щоб ви зосередилися на тому, що нам доведеться утнути наступної ночі. Після цього отримаєте всю інформацію, яку захочете.

— Направду? — перепитала Ніна, підтягуючи корсет. На оголене плече просипався пилок одного з ірисів. Матаяс відчув непереборне бажання витерти його своїми вустами. «Він, імовірно, отруйний», — суворо сказав собі хлопець. Мабуть, йому варто прогулятися.

— Ван Ек обіцяв нам тридцять мільйонів крюґе, — нагадав Каз. — Саме цю суму ми збираємося отримати. І ще один мільйон на видатки, заради цікавості та й просто тому, що ми можемо.

Вілан розламав крекер навпіл.

— У мого батька не валяються так просто тридцять мільйонів крюґе. Навіть якщо зібрати докупи всі його активи.

— Тоді тобі доведеться від нас піти, — озвався Джаспер. — Ми знаємося лише зі зганьбленими спадкоємцями найбільших статків.

Каз випростав хвору ногу й повільно напружив ступню.

— Якби Ван Ек мав під рукою такі гроші, ми б просто пограбували його замість того, щоб спершу вдиратися до Льодового Двору. Він міг запропонувати таку велику винагороду лише тому, що стверджував, наче Торговельна Рада візьме її з міських резервів.

— А як щодо тієї скриньки, повної купюр, яку він притяг із собою до Велльґелуку? — поцікавився Джаспер.

— Фальшивка, — з огидою в голосі відповів Каз. — Напевно, просто якісна підробка.

— Тоді як ми отримаємо свої гроші? Пограбуємо місто? Пограбуємо Раду? — Джаспер сів рівніше і нетерпляче забарабанив руками по столу. — Обчистимо дванадцять сейфів за ніч?

Вілан посовався на стільці, і Матаяс помітив у виразі його обличчя занепокоєння. Хоча б хтось у цій банді негідників неохоче скоював злочини.

— Ні, — заперечив Каз. — Ми збираємося вчинити, як крамарі, та дозволити ринкові попрацювати на нас. — Він відкинувся на стільці, поклавши руки на воронячу голову на верхівці свого ціпка. — Ми збираємося забрати Ван Екові гроші, а потім — його репутацію. Ми збираємося впевнитися, що він ніколи не зможе повернутися до бізнесу ані в Кеттердамі, ані десь у Керчу.

— А що буде з Кувеєм? — запитала Ніна.

— Коли роботу буде виконано, Кувей, а також усі інші бранці, гришники й молодики, позбавлені спадщини, за чию голову призначили чи не призначили винагороду, можуть залягти на дно десь у Південних Колоніях.

Джаспер насупився.

— А де будеш ти?

— Залишуся тут. У мене є ще чимало справ, які потребують моєї присутності.

Хоча Казів тон був невимушений, Матаяс почув у його словах похмуре передчуття. Він часто дивувався, як люди виживають у цьому місті, але було вірогідно, що Кеттердам не переживе Каза Бреккера.

— Зачекай хвилину, — втрутилася Ніна. — Я гадала, що Кувей вирушить до Равки.

— Чому ти так гадала?

— Коли ти продавав свою частку «Воронячого клубу» Пецці Роллінзу, то попросив його надіслати звістку до равканської столиці. Ми всі це чули.

— Я подумав, що це прохання про допомогу, — погодився Матаяс, — а не запрошення на торги. — Вони ніколи не обговорювали можливості віддати Кувея Равці.

Каз розглядав їх із якимось радісним здивуванням.

— Ані те, ані інше. Сподіватимемося, що Роллінз такий самий легковірний, як ви двоє.

— Це була пастка, — застогнала Ніна. — Ти просто відвертав увагу Пекки Роллінза.

— Я хотів, аби Пецці Роллінзу було чим зайнятися. Матимемо надію, що його люди намагаються розшукати наші равканські контакти. І знайти буде непросто, зважаючи, що їх не існує.

Кувей відкашлявся.

— Я хотів би поїхати до Равки.

— Я хотів би плавки, обторочені соболиним хутром, — підтримав його Джаспер, — але ми не завжди можемо мати те, чого нам хочеться.

Між Кувейовими бровами з’явилася глибока зморшка. Вочевидь, вони дісталися межі його розуміння керчинської та перетнули її.