Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 8)

Чорний Серпанок був моторошною місциною, мініатюрним містом із мавзолеями з білого мармуру, чимало надгробків мали форму кораблів, а їхні кам’яні носові фігури вкривалися вологою, наче перетинали невидиме море. На деяких висвердлили печать Монет Прихильності Ґхезена, на інших — трьох летючих риб Керчу, які, за поясненням Ніни, повідомляли, що тут лежить член родини, яка служила урядові. На деяких могилах чатували равканські Святі в мармурових шатах, що спадали до землі. Ніде не було видно ані Джела, ані його ясена. Фієрданці не захотіли б, щоб їх ховали під землею, де вони не зможуть пустити коріння.

Майже всі мавзолеї занепали, і чимало з них перетворилися на купи накиданого каміння, порослого гудинням і латками весняних квітів. Матаяса жахала ідея скористатися цвинтарем як явкою — байдуже, як давно він був занедбаний. Але, звісно ж, для Каза Бреккера не було нічого святого.

— Чому люди більше не використовують це місце? — поцікавився Матаяс, коли вони влаштували собі схованку в широкій гробниці посеред острова.

— Чума, — озвався Бреккер. — Перший страшний спалах стався понад сотню років тому, і Торговельна Рада заборонила поховання в межах міста. Тепер тіла слід спалювати.

— Якщо ти заможний, усе інакше, — додав Джаспер. — Тебе поховають на цвинтарі за містом, де твій труп насолоджуватиметься свіжим повітрям.

Матаяс ненавидів Чорний Серпанок, але усвідомлював, що той служив їм вірою і правдою. Чутки про привидів, що досі плюскаються в гавані, та туман, який оточував покручені верболози і кам’яні щогли могил, затіняли світло поодиноких ліхтарів.

Звичайно, усе це не мало б значення, якби люди почули, як, сперечаючись, деруть горлянки Ніна з Джаспером. Вони, мабуть, повернулися на острів і заховали свою гондолу з північного боку. Над могилами лунав роздратований Нінин голос, і Матаяс відчув приплив полегшення, від нестерпного бажання побачити її він пришвидшив крок.

— Не думаю, що ти виявляєш вдячність, гідну того, чого я тільки-но зазнав, — казав Джаспер, тупцяючи кладовищем.

— Ти провів ніч за гральним столом, розтринькуючи чужі гроші, — огризнулася Ніна. — Хіба це для тебе не справжнє свято?

Каз сильно гупнув ціпком по надгробку, і обидва сперечальники змовкли, швидко прибираючи бойові стійки.

Щойно помітивши їх трьох у затінку, Ніна розслабилася.

— Ох, це ви.

— Так, це ми. — Скориставшись ціпком, Каз зігнав їх обох до центру острова. — І ви б нас почули, якби не були зайняті воланням одне на одного. Припини витріщатися, наче ніколи раніше не бачив дівчину в сукні, Матаясе.

— Я не витріщався, — заперечив фієрданець, вкладаючи в слова якомога більше гідності. Але, заради Джела, на що йому ще дивитися, якщо в Ніни між... усім запхані іриси?

— Тихенько, Бреккере, — озвалася Ніна. — Мені подобається, коли він витріщається.

— Як минула місія? — поцікавився Матаяс, намагаючись не відводити погляду від її обличчя. Коли він збагнув, який стомлений вигляд має дівчина під накладеною косметикою, це стало простіше. Вона навіть узяла руку, яку він простягнув їй, та легенько обпиралася на неї, поки вони йшли горбистою місцевістю. Ніч далася взнаки. Ніні не слід було розгулювати Бочкою в клаптиках шовку, їй слід було відпочивати. Проте дні до кінцевого терміну, встановленого Ван Еком, спливали, і Матаяс знав, що Серцетлумачниця не заспокоїться, поки Інеж не буде в безпеці.

— Це не місія; це робота, — виправила його Ніна. — І вона минула блискуче.

— Так, — погодився Джаспер. — Блискуче. За винятком того, що мої револьвери тепер укриваються порохом у сейфі «Клубу купчастих хмар». Смеет боявся йти з ними додому, безнадійний коротун. Як подумаю про своїх маляток у його спітнілих лапах...

— Ніхто не змушував тебе ставити їх, — утрутився Каз.

— Ти загнав мене в кут. Як іще, в біса, я мав змусити Смеета залишатися за столом?

Коли вони наблизилися до велетенської кам’яної гробниці, з неї висунув голову Кувей.

— Що я тобі казав? — буркнув йому Каз, тицяючи в хлопця ціпком.

— Моя керчинська не дуже хороша, — запротестував Кувей.

— Не грайся зі мною, дитинко. Достатньо хороша. Залишайся в гробниці.

Кувей похнюпився.

— Залишайся в гробниці, — повторив він похмуро.

Вони увійшли за шуанським хлопцем усередину. Матаяс відчував огиду до цього місця. Навіщо зводити такі монументи смерті? Гробницю було збудовано у формі старовинного вантажного корабля, її внутрішню частину вирізьбили в просторій кам’яній оболонці. В ілюмінатори навіть уставили вітражне скло, крізь яке пізніми пообідніми годинами на підлогу склепу падали райдуги. Згідно з Ніниними словами, вирізьблені пальми та змії вказували на те, що родина торгувала прянощами. Утім, вони, мабуть, пережили важкі часи або зустріли свою смерть деінде, тому що лише в одному зі склепів лежав його мешканець, а вузькі проходи з іншого боку головного корпусу залишалися однаково порожніми.

Ніна витягла з волосся шпильки, стягла біляву перуку й кинула її на стіл, який вони встановили посередині гробниці. Дівчина впала на стілець, розтираючи пальцями шкіру голови.

— Так значно краще, — оголосила вона, задоволено зітхнувши. Але Матаяс не міг не зауважити майже зеленуватий відтінок її шкіри.

Сьогодні вночі вона мала гірший вигляд. Або вскочила в халепу зі Смеетом, або просто перенапружилася. Та все одно, дивлячись на неї, Матаяс відчував, як усередині щось розслабилося. Принаймні тепер вона знову стала схожою на Ніну, з вологою плутаниною каштанового волосся й напівзаплющеними очима. Це нормально, коли тебе зачаровує чиясь пригніченість?..

— Угадайте, що ми бачили, коли поверталися з Ліду? — запропонувала вона.

Джаспер узявся порпатися в запасах їжі.

— Два шуанських військових кораблі в гавані.

Вона кинула в нього шпильку для волосся.

— Я хотіла, щоб вони вгадали.

— Щуанських? — перепитав Кувей, повертаючись за стіл, де він розкидав свої записники.

Ніна кивнула.

— Гармати напоготів, червоні прапори майорять.

— Я вже раніше розмовляв зі Шпехтом, — повідомив Каз. — У посольствах повно дипломатів і солдатів. Новоземців, каельців, равканців.

— Гадаєш, їм відомо про Кувея? — поцікавився Джаспер.

— Гадаю, їм відомо про парем, — відповів Каз. — Принаймні вони чули плітки. А в Льодовому Дворі є чимало зацікавлених сторін, що збирають чутки про Кувеєве... звільнення. — Він перевів погляд на Матаяса. — Фієрданці теж тут. Вони притягли із собою цілий особовий склад дрюскелле.

Кувей сумно зітхнув, а Джаспер гупнув поруч із ним і штурхнув хлопця плечем.

— Хіба не приємно, коли тебе так розшукують?

Матаяс нічого не відповів. Йому не подобалося думати про те, що колишні друзі та командир перебувають за кілька кілометрів від них.

Він не шкодував про те, що вчинив у Льодовому Дворі, але це ще не означало, що примирився зі скоєним.

Вілан потягнувся за крекером, що Джаспер висипав купкою на стіл. Бачити їх із Кувеєм в одній кімнаті досі було ніяково. Ніна так успішно перекроїла Ван Ека, що Матаяс часто не міг відрізнити хлопців, аж поки хтось із них не озивався. Він хотів би, щоб один із них зробив йому послугу й носив капелюха.

— Це добре для нас, — озвався Каз. — Шуанці й фієрданці не знають, де розпочати пошуки Кувея, а всі ці дипломати в Ратуші зчинять славний шум, що відверне увагу Ван Ека.

— Що сталося в Смеетовому бюро? — поцікавилася Ніна. — Ви знайшли, де Ван Ек її тримає?

— У мене є одна надзвичайно чудова ідея. Ми вдаримо завтра опівночі.

— Нам вистачить часу на підготовку? — запитала Ніна.

— Більше часу ми не маємо. Ми не збираємося чекати на карбоване запрошення. Як просуваються справи з довгоносиком?

Джасперові брови злетіли вгору.

— Довгоносиком?

Вілан витяг із пальта невеличкий слоїчок і поставив на стіл.

Матаяс нахилився ближче, щоб роздивитися його. Із вигляду вміст скидався на купку кругляків.

— Це довгоносик? — Він гадав, що довгоносики — це шкідники, які поселяються в зерносховищах.

— Не справжній довгоносик, — пояснив Вілан, — а хімічний. Насправді він поки що не має назви.

— Ти мусиш назвати його, — зауважив Джаспер. — Як інакше ми кликатимемо його їсти?

— Забудьте про те, як він називається, — урвав їх Каз. — Важливо те, що цей маленький слоїчок зжере Ван Екові банківські рахунки та його репутацію.

Вілан відкашлявся.

— Імовірно. Хімія — складна штука. Я сподівався, що Кувей допоможе.

Ніна сказала щось Кувеєві шуанською. Він знизав плечима й відвернувся, ледь помітно закопиливши губу. Хлопчик ставав щоразу похмурішим, можливо, через нещодавню батькову смерть, а можливо, через те що застряг на цвинтарі з бандою злодіїв.

— Ну, — підбадьорив його Джаспер.

— У мене інші інтереси, — відповів Кувей.

Казів чорний погляд протнув його, наче кинджальне вістря.