Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 70)

— Переконаний, що кеттердамський номер люкс, — озвався Кольм, чухаючи потилицю. — Він значно кращий за мою кімнату в університетському гуртожитку.

Ніна з Інеж вийшли з ванної кімнати. Серцетлумачниця поклала собі повну тарілку їжі й гупнулася на канапу поруч із Матаясом. Вона склала одну вафлю навпіл і відкусила велетенський шматок, із блаженством поворушивши пальцями ніг.

— Вибач, Матаясе, — озвалася вона з повним ротом, — я вирішила втекти із Джасперовим батьком. Він забезпечує мене смакотою, до якої я звикла.

Інеж зняла туніку й залишилася в самій лише строкатій камізельці, демонструючи засмаглі оголені руки. Смужками рушників були перев’язані плече, обидва передпліччя, праве стегно та ліва гомілка.

— Що саме з тобою сталося? — поцікавився в неї Джаспер, передаючи батькові філіжанку кави на тендітній тарілочці.

Інеж улаштувалася в кріслі, поруч із яким на підлозі притнувся Кувей.

— Я завела нове знайомство.

Джаспер розтягнувся в недбалій позі на невеличкій канапці, а Вілан обрав собі інше крісло, на колінах у нього стояла тарілка з вафлями. У їдальні номера люкс були прекрасні стіл та стільці, але, вочевидь, вони нікого не цікавили. Лише Кольм сів там, поставивши біля себе каву та пляшку бренді. Каз лишився біля вікна, і Вілан замислився, що таке нездоланне той бачив за склом.

— Отже, — озвався Джаспер, додаючи цукор до кави, — окрім того, що Інеж завела нового приятеля, що там, у біса, сталося?

— Так, подивимося, — відповіла Ніна. — Інеж впала з двадцятого поверху.

— Ми зробили неабияку дірку в стелі батькової їдальні, — підказав Вілан.

— Ніна може піднімати мертвих, — додала Інеж.

Матаясова філіжанка дзенькнула об тарілочку. У його велетенських руках вона здавалася смішною.

— Я не можу їх піднімати. Тобто вони встають, але це не схоже на повернення до життя. Не думаю. Але я точно не впевнена.

— Ви серйозно? — не повірив Джаспер.

Інеж кивнула.

— Пояснити не можу, але я це бачила.

Матаясове чоло наморщилося.

— Коли ми були в Равканському районі, тобі вдалося викликати ті уламки кісток.

Джаспер добряче ковтнув кави.

— А як щодо будиночка біля озера? Коли ти контролювала пилюку.

— Яку пилюку? — перепитала Інеж.

— Вона не просто вбила вартового. Вона задушила його хмаркою пилюки.

— Біля Гендріксового будиночка на озері є родинне кладовище, — втрутився Вілан, пригадуючи ділянку землі з парканом, що межувала із західною стіною. — А що, як пилюка була... ну, кістками? Останками людей?

Ніна опустила тарілку.

— Цього майже достатньо, щоб я втратила апетит. — І знову підняла тарілку. — Майже.

— Тому ти питав, чи парем може змінити силу гришника? — поцікавився в Матаяса Кувей.

Ніна глипнула на нього.

— І як, може?

— Не знаю. Ти приймала наркотик лише одного разу. І пережила відвикання. Ти — рідкість.

— Мені пощастило.

— Невже все так погано? — запитав Матаяс.

Ніна позбирала з колін кілька крихт і повернула їх на тарілку.

— Цитуючи одну велику біляву брилу м’язів: «Це протиприродно». — Її голос утратив своє радісне тепло. Дівчина мала просто сумний вигляд.

— Може, і так, — погодився Матаяс. — Хіба Корпуснійців не називають Орденом життя і смерті?

— Сила Гриші не повинна працювати таким чином.

— Ніно, — м’яко озвалася Інеж. — Через парем ти опинилася на межі смерті. Можливо, ти принесла щось звідти із собою.

— Що ж, гнилуватий сувенір.

— Чи, напевно, Джел загасив один вогонь і розпалив інший, — додав Матаяс.

Ніна зиркнула на нього краєм ока.

— Тебе вдарили по голові?

Хлопець потягнувся і взяв Ніну за руку. Вілан раптом відчув, що втручається в щось особисте.

— Я вдячний, що ти жива, — сказав фієрданець. — Я вдячний, що ти поруч зі мною. Я вдячний, що ти їси.

Серцетлумачниця поклала руку йому на плече.

— Ти кращий за вафлі, Матаясе Гелвар.

Легенька усмішка вигнула фієрданцеві губи.

— Не говорімо того, чого ми не маємо на увазі, кохана.

У двері легенько постукали. Тієї ж миті всі потяглися до зброї. Кольм закляк на своєму стільці.

Бреккер знаком наказав йому залишатися там, де він був, і тихенько підійшов до дверей. Визирнув у вічко.

— Це Шпехт, — повідомив він. Усі розслабилися, і Каз відчинив двері.

Усі мовчки спостерігали, як Каз зі Шпехтом поспіхом шепотілися; потім капітан кивнув і знову зник у напрямку ліфта.

— Із цього поверху є доступ до годинникової вежі? — запитав у Кольма Бреккер.

— У кінці коридору, — відповів той. — Я не підіймався. Сходи занадто круті.

Не кажучи жодного слова, Каз вийшов. Якусь мить усі ззиралися, а потім рушили назирці, протиснувшись вервечкою повз Кольма, який зі сльозами на очах дивився, як вони йдуть.

Поки вони йшли коридором, Вілан зауважив, що весь поверх був присвячений розкоші кеттердамського люкса. Йому це здалося найгіршим місцем, де можна провести свою останню ніч, якщо він збирався померти.

Один за одним вони видерлися покрученими металевими східцями на годинникову вежу і штовхнули кришку люка. Горішня кімната була великою й холодною, майже все місце тут забирав механізм велетенського годинника. З його чотирьох циферблатів розгортався краєвид на Кеттердам і сіре передсвітанкове небо.

На південь від Чорного Серпанку здіймався стовп диму. Подивившись північніше, Вілан побачив Ґельдканал і човни пожежної бригади й міської варти, що оточили територію біля батькового будинку. Він пригадав шокований вираз батькового обличчя, коли вони приземлилися в центрі стола в їдальні. Якби Вілан не був такий нажаханий, міг би розреготатися. «Це сором зжирає людину без останку». Якби вони тільки підпалили й решту будинку!..

Віддалік у гаванях кишіли човни й фургони міської варти. Місто було помережане багрянцем міської варти, наче в ньому спалахнула епідемія.

— Шпехт каже, вони зачиняють гавані та зупиняють рейси трапних човнів, — повідомив Каз. — Вони запечатують місто. Нікому не вдасться потрапити всередину чи вибратися назовні.

— Кеттердам це не підтримає, — сказала Інеж. — Люди протестуватимуть.

— Вони не звинувачуватимуть Ван Ека.

Вілан відчув, як його злегка занудило.

— Вони звинувачуватимуть нас.

Джаспер похитав головою.

— Навіть якщо вони виведуть усіх піхотинців міської варти на вулиці, їм забракне людей, щоб перекрити місто й розшукувати нас.