Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 72)

— Як ти вважаєш, на що схоже моє пробачення, Джорді?

— Хто, у біса, такий Джорді?

На найкоротшу мить Казове обличчя обвисло, спантеличилося, а очі набули майже наляканого вигляду — мить, і все зникло, Вілан навіть замислився, чи не вигадав він це.

— Чого ти від мене хочеш? — буркнув Каз із замкнутим і жорстоким виразом обличчя, як зазвичай. — Моєї довіри? Ти мав її і розбив на друзки, тому що не зміг утримати язика за зубами.

— Один раз. Скільки разів я прикривав твою спину в битві? Скільки разів я виконував це справно? Хіба це геть не рахується? — Джаспер сплеснув руками. — Я не можу виграти з тобою. Ніхто не може.

— Це правда. Ти не можеш виграти. Ти вважаєш себе азартним гравцем, але ти просто природжений невдаха. Бійки. Карти. Хлопці. Дівчата. Ти граєш, поки не програєш, тож хоч раз у житті просто йди геть.

Джаспер ударив першим. Каз відхилився праворуч, а потім вони зчепилися. Вони наштовхувалися на стіну, билися головами, відсахувалися, розлючено роздаючи стусани й хапаючи один одного.

Вілан повернувся до Інеж, сподіваючись, що вона заперечуватиме, до Матаяса, аби той розчепив їх, до когось, аби вдіяли хоч щось, але всі решта лише позадкували, звільняючи місце. Тільки Кувей не показував, що його щось мучить.

Джаспер і Каз покотилися підлогою, врізалися в годинниковий механізм, випросталися. Це була не битва — це була вулична бійка, незграбна мішанина ліктів і кулаків.

— Ґхезен і його витвори, хтось зупиніть їх? — розпачливо зойкнув Вілан.

— Джаспер у нього не стріляє, — озвалася Ніна.

— Каз не користується ціпком, — додала Інеж.

— Гадаєте, вони не можуть повбивати одне одного голіруч?

В обох текла кров — у Джаспера з порізу на губі, у Каза звідкись поблизу чола. Джасперова сорочка була наполовину натягнута на голову, а Казів рукав розірвався по шву.

Люк розчахнувся, і з’явилася голова Кольма Фахея. Його рум’яні щоки ще більше почервоніли.

— Джаспере Ллевелліне Фахею, досить уже! — проревів він.

Джаспер і Каз витріщилися на нього, а потім, на Віланів подив, відійшли один від одного з винуватим виглядом.

— Що тут, у біса, відбувається? — сказав Кольм. — Я думав, що ви друзі.

Джаспер провів рукою по потилиці з таким виглядом, наче хотів провалитися крізь підлогу.

— Ми... гм-м-м... у нас виникло непорозуміння.

— Це я бачу. Я був дуже терпеливим щодо цього всього, Джаспере, але моє терпіння вичерпалося. Я хочу, щоб ти спустився вниз, перш ніж я долічу до десяти, інакше я так тебе вишпарю, що ти два тижні не зможеш сісти.

Кольмова голова зникла на сходах. Запала напружена тиша.

Потім захихотіла Ніна.

— Ну й у халепу ти вскочив.

Джаспер розлючено зиркнув на неї.

— Матаясе, Ніна дозволяла Корнелісу Смеету мацати себе за дупу.

Дівчина припинила сміятися.

— Зараз я тобі зуби назовні повивертаю.

— Це фізично неможливо.

— Я щойно піднімала мертвих. Ти справді хочеш зі мною посперечатися?

Інеж нахилила голову набік.

— Джаспер Ллевеллін Фахей?

— Заткайся, — буркнув стрілець. — Це родинне ім’я.

Інеж урочисто вклонилася.

— Як скажете, Ллевелліне.

— Казе?.. — боязко покликав Джаспер.

Але Каз витріщався кудись удалечінь. Вілан подумав, що знає цей вираз.

— Невже це?.. — запитав він.

— Обличчя, що свідчить про підступні махінації? — підказав Джаспер.

Матаяс кивнув.

— Однозначно.

— Я знаю, як учинити, — повільно протягнув Каз. — Як витягти Кувея, витягти гришників, отримати наші гроші, перемогти Ван Ека й дати тому сучому синові, Пецці Роллінзу, усе, на що він заслуговує.

Ніна вигнула брову.

— Це все?

— Як? — запитала Інеж.

— Увесь цей час ми грали у Ван Екову гру. Ми переховувалися. Але цьому покладено край. Ми влаштуємо невеличкий аукціон. Просто у всіх перед носом. — Каз повернувся обличчям до друзів, і його очі сяяли чорним матовим блиском, яку акули. — А що Кувей так прагне пожертвувати собою, винагородою буде саме він.

Частина п’ята

Королі та королеви

24. Джаспер

іля підніжжя металевих східців Джаспер намагався розгладити сорочку й витерти кров із губи, хоча тепер уже розумів, що навіть якби він з’явився в самій лише білизні, це не мало б значення. Його батько не був дурень, і та абсурдна історія, яку Вілан вигадав, щоб приховати стрільцеві помилки, зносилася швидше за дешевий костюм. Кольм бачив їхні рани й чув про їхні кепсько продумані плани. Він знав, що вони не студенти й не жертви шахраїв. То й що тепер?

«Заплющ очі та сподівайся, що розстрільна команда добре прицілилася», — похмуро подумав він.

— Джаспере.

Хлопець обернувся. Просто позаду нього стояла Інеж. Він не чув, як вона наблизилася, але в цьому не було нічого дивного. «Ти казав Інеж, що саме ти причина того, що вона мало не померла на вістрі Оуменового ножа?» Гаразд, Джаспер збагнув, що сьогодні вранці йому доведеться чимало вибачатися. Краще одразу взятися до справи.

— Інеж, пробач.

— Я прийшла не по вибачення, Джаспере. Ти маєш своє слабке місце. Усі ми маємо слабкі місця.

— І яке твоє слабке місце?

— Погана компанія, — озвалася вона, ледь помітно посміхаючись.

— Ти навіть не знаєш, що я накоїв.

— То розкажи мені.

Джаспер глипнув униз, на свої черевики. Вони були жахливо подряпані.

— Я заборгував Пецці Роллінзу чимало крюґе. Його найманці тиснули на мене, тому я... сказав їм, що їду з міста, але незабаром отримаю силу-силенну грошенят. Присягаюся, про Льодовий Двір я нічого не казав.

— Але цього вистачило, щоб Пекка склав усю картинку докупи й улаштував засідку. — Мара зітхнула. — І відтоді Каз карає тебе за це.

Джаспер здвигнув плечима.

— Мабуть, я заслужив.

— Знаєш, що сулійці не мають слова «перепрошую»?

— А що ти кажеш, коли наступаєш комусь на ногу?