Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 51)

— Я... Не існує нікого, кого б я жадав більше; не існує нічого, чого б я прагнув більше, ніж бути приголомшеним тобою.

— Але ти не хочеш мене поцілувати?

Матаяс повільно вдихнув, намагаючись дати лад власним думкам. Усе це було неправильно.

— У Фієрді... — почав він.

— Ми не у Фієрді.

Йому потрібно було, щоб Ніна зрозуміла.

— У Фієрді, — наполегливо вів Матаяс, — я мусив би запитати у твоїх батьків дозволу погуляти з тобою.

— Я не бачила своїх батьків, відколи була дитиною.

— До нас би приєднався супровід. Я щонайменше тричі повечеряв би з твоєю родиною, перш ніж нам дозволили б залишитися наодинці.

— Ми наодинці просто зараз, Матаясе.

— Я приносив би тобі подарунки.

Ніна нахилила голову набік.

— Далі.

— Зимові троянди, якби міг собі їх дозволити, срібний гребінець для волосся.

— Усе це мені не потрібно.

— Яблучні пироги із солодким кремом.

— Мені здавалося, дрюскелле не їдять солодощів.

— Усі вони були б для тебе, — пояснив хлопець.

— Я уважно тебе слухаю.

— Уперше ми поцілувалися б в осяяному сонцем лісі або під зоряним небом після сільських танців, а не в гробниці чи якомусь темному підвалі, де біля дверей стоять вартові.

— Дозволь мені сказати прямо, — урвала його Ніна. — Ти не цілував мене, тому що декорації були недостатньо романтичними?

— Річ не в романтиці. Порядний поцілунок, порядне залицяння. Є правила, як усе це має відбуватися.

— Для порядних злодіїв? — Кутики її чарівних уст вигнулися, і на мить Матаяс злякався, що вона розрегочеться з нього, проте Ніна лише похитала головою й підійшла ще ближче. Їхні тіла тепер розділяв щонайбільше один подих. Бажання скоротити навіть цю крихітну відстань зводило з розуму.

— Першого ж дня, коли ти з’явився би в моєму будинку, щоб порядно позалицятися, я поставила б тебе в куток у коморі, — повідомила дівчина. — Але, прощу, розкажи мені більше про фієрданських дівчат.

— Вони розмовляють тихенько. І не фліртують із кожним зустрічним самотнім чоловіком.

— Я фліртую і з жінками теж.

— Гадаю, ти фліртувала б і з фініковою пальмою, якби вона звернула на тебе увагу.

— Можу заприсягтися, якби я фліртувала з рослиною, вона б виструнчилася й уважно спостерігала б. Ти ревнуєш?

— Увесь час.

— Приємно. Чого ти чекаєш, Матаясе? — Від глибокого муркотіння її голосу всередині все затремтіло.

Він тихенько прошепотів, не зводячи очей зі стелі:

— Нічого.

— Матаясе, ти що, молишся?

— Можливо.

— Про стриманість? — ледь чутно поцікавилася Ніна.

— Ти справді відьма.

— Я не порядна, Матаясе.

— Я усвідомлюю це. — Жалюгідне, пронизливе, голодне усвідомлення.

— Мені шкода тобі це повідомляти, проте ти теж не порядний.

Тепер його погляд упав на неї.

— Я...

— Скільки правил ти порушив, відколи ми зустрілися? Скільки законів? І це ще не кінець. Те, що стосується нас, ніколи не буде порядним, — запевнила Ніна. Дівчина нахилила своє обличчя до Матая-сового. Вони були так близько, наче вже торкалися одне одного. — Ані те, як ми зустрілися. Ані те, як живемо. Ані те, як ми поцілуємося.

Серцетлумачниця звелася навшпиньки, і її вуста дуже легко торкнулися його. Це важко було назвати поцілунком — просто швидкий разючий дотик губ.

Перш ніж дівчині вдалося хоча б подумати про те, щоб відійти, Матаяс обійняв її. Він знав, що, напевно, усе чинив не так, але не міг змусити себе перейматися цим, адже вона була в його обіймах, її вуста розтулилися, а руки обвилися навколо його шиї, і, любий Джеле, язик ковзнув до його рота. Не дивно, що фієрданці так обачно ставилися до залицянь. Якщо Матаяс міг цілувати Ніну, відчувати, як вона покусує його губу своїми гарненькими зубками, як притискається її тіло до його власного, уловлювати тихеньке зітхання в горлі, невже він колись завдавав би собі клопоту вдаватися до чогось іншого? Невже хоч хтось би так учинив?

— Матаясе, — прошепотіла Ніна, і вони знову поцілувалися.

Вона була солодкою, як перший весняний дощ, соковитою, як молоді луки. Його долоні звивалися вздовж дівочої спини, окреслювали її форми, скрадалися хребом, огинали чіткі опуклості стегон.

— Матаясе, — повторила дівчина наполегливіше, відриваючись від нього.

Він розплющив очі; напевно, знову припустився якоїсь жахливої помилки. Ніна кусала нижню губу, рожеву й набряклу. Але дівчина всміхалася, а очі її іскрилися.

— Я зробив щось не так?

— Зовсім ні, ти чудовий бабінк, але...

Зоя відкашлялася.

— Тішуся, що ви двоє знайшли чим зайнятися, поки чекали.

Її вираз обличчя був сповнений відрази, проте поруч стояла Женя і мала такий вигляд, наче ось-ось лусне від радості.

— Напевно, тобі краще опустити мене? — припустила Ніна.

Реальність впала на Матаяса мов сніг на голову: проникливі погляди вартових, Зоя з Женею у дверному отворі, і те, що, цілуючи Ніну Зенік зі стримуваним рік бажанням, він підняв дівчину в повітря.

Хлопця затопило хвилею зніяковілості. Який фієрданець так чинить? Він обережно розтиснув руки на Ніниних пишних стегнах і дозволив їй ковзнути на підлогу.

— Безсоромник, — прошепотіла дівчина, і Матаяс відчув, як зашарілися щоки.

Зоя закотила очі до неба.

— Ми ведемо справи з парочкою безтямно закоханих підлітків.

Матаяс відчув на обличчі приплив чергової гарячої хвилі, але Ніна лише поправила перуку й поцікавилася:

— То ви приймаєте нашу допомогу?

Щоб розробити логістику того, як розгортатимуться події тієї ночі, їм не знадобилося багато часу. Оскільки повертатися до шинку для Ніни могло бути небезпечно, діставши інформацію про місце та час, коли можна буде сісти на Ван Еків корабель, вона передасть до посольства повідомлення, імовірно, через Інеж, адже Мара може приходити та йти непоміченою. Біженці залишатимуться в схованці якомога довше, а потім Зоя та Женя відведуть їх до гавані.

— Будьте готові до бійки, — порадив Матаяс. — Шуанці спостерігатимуть за цією частиною міста. Поки що їм бракувало зухвалості напасти на посольство чи ринок, але це лише питання часу.

— Ми підготуємося, фієрданцю, — пообіцяла Зоя, і в її погляді він побачив твердість природженого командира.

Повертаючись із посольства, Ніна побачила золотооку Серцетлумачницю, одну з тих, хто влаштував у шинку засідку. Вона була шуанка з коротко підстриженим чорним волоссям і мала на стегнах пару тонких срібних сокир. Ніна сказала Матаясові, що це єдина Корпуснійка серед біженців і дипломатів.