Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 53)

— Це мій, — пояснив Матаяс, коли всі повернулися і витріщилися на них, а літня жінка похитала головою. Потім хлопчик зомлів.

Тієї ночі, на кораблі, Матаяс розповів Ніні про Трассела, про його злу вдачу, про рваний шрам. Урешті-решт дівчина задрімала, і Матаяс дозволив собі теж заплющити очі. Крига чекала. Налетів убивчий вітер із білими зубами, десь віддалік завивали вовки та кричала Ніна, але Матаяс не міг до неї піти.

Відтоді сон повертався щоночі. Складно було не вчувати в ньому якогось лихого передвістя, і, коли Ніна недбало кинула ту жовту пігулку собі до кишені, Матаяс наче побачив, як насувається шторм: у вухах заревів вітер, поза шкурою пішов мороз, з’явилася впевненість, що скоро він втратить дівчину.

— Парем може більше з тобою не спрацювати, — сказав він тепер. Вони нарешті дісталися до безлюдного каналу, де пришвартували гондолу.

— Що?

— Твоя сила змінилася, чи не так?

Нінині кроки сповільнилися.

— Так.

— Через парем?

Тепер Ніна зупинилася.

— Чому ти мене про це розпитуєш?

Він не хотів її розпитувати. Він хотів знову поцілувати її, але сказав:

— Якщо тебе візьмуть у полон, можливо, шуанцям не вдасться скористатися наркотиком, щоб поневолити тебе.

— Або все може бути так само погано, як раніше.

— Та пігулка, отрута, що її дала тобі Тамар...

Ніна поклала долоню йому на руку.

— Я не збираюся потрапляти в полон, Матаясе.

— Але якщо ти...

— Я не знаю, як подіяла на мене парем. Мушу сподіватися, що з часом цей ефект зійде нанівець.

— А якщо ні?

— Мусить, — запевнила Ніна, зморщивши лоба. — Я не можу так жити. Це наче... бути собою лише наполовину. Хоча...

— Хоча... — підбадьорив фієрданець.

— Просто зараз жага не така сильна, — озвалася дівчина, наче щойно сама зрозуміла. — Правду кажучи, з моменту бійки в шинку я майже не думала про парем.

— Невже допомагає використання цієї нової сили?

— Можливо, — обережно погодилася вона. — І... — Ніна насупилася.

Матаяс почув низьке розкотисте бурчання.

— Це був твій шлунок?

— Був. — Нінине обличчя розітнула сліпуча посмішка. — Матаясе, я зголодніла.

Чи могла вона насправді врешті-решт зцілитися? Чи апетит їй повернуло те, що Ніна вчинила в шинку? Матаясу до цього було байдуже. Він просто радів, що вона так посміхається. Хлопець підняв Серцетлумачницю в повітря й закрутив її.

— Ти підірвешся, якщо далі так поводитимешся, — попередила Ніна з черговою яскравою посмішкою.

— Ти легенька як пір’їнка.

— Не хотіла б я побачити ту пташку. А тепер ходімо замовмо мені стіс вафель, удвічі вищий за тебе. Я...

Вона змовкла на півслові, з обличчя миттю зникли всі барви.

— Ох, Святі.

Матаяс озирнувся через плече в напрямку її погляду і виявив, що дивиться собі в очі. На стіну наклеїли плакат, прикрашений страшенно точною замальовкою його обличчя. Під ілюстрацією і збоку кількома різними мовами було написано єдине слово: РОЗШУКУЄТЬСЯ.

Ніна зірвала плакат зі стіни.

— Тебе ж мали вважати мертвим.

— Мабуть, хтось побачив Маззенове тіло, перед тим як його спалили.

Можливо, фієрданці. Можливо, просто хтось у в’язниці. Унизу було написано ще кілька слів керчинською, їх Матаяс не міг прочитати, але він достатньо добре упізнав власне ім’я та суму.

— П’ятдесят тисяч крюґе. Вони пропонують винагороду тому, хто мене впіймає.

— Ні, — заперечила Ніна. Вона показала на текст під великими цифрами й переклала: — «Розшукується: Матаяс Гелвар. Живим або мертвим». Вони назначили ціну за твою голову.

16. Джаспер

оли навантажені Ніна з Матаясом повернулися до гробниці, Джасперові закортіло підскочити з-за столу й затанцювати з ними обома вальс. Минулу годину він провів, намагаючись пояснити Кувею, як вони дістануться до посольства, і в нього склалося чітке враження, що малий прикидається дурником — напевно, просто тому, що йому подобалися сміховинні Джасперові жести.

— Можеш повторити останню частину? — тепер перепитав Кувей, нахиляючись трохи заблизько.

— Ніно, — попросив стрілець, — можеш допомогти нам полегшити спілкування?

— Дякувати Святим, — озвалася Інеж, полишаючи за столом спільну з Віланом і Казом роботу. Вони впорядковували безліч линв і механізмів, які Каз поцупив у цирку «Циркоа». Вілан провів останні дві години, змінюючи щось для забезпечення неушкодженості Інеж на силосах і додаючи намагнічені затискачі, що чіплятимуться до металевих боків споруд.

— Чому ти весь час витріщаєшся на нього? — поцікавився Кувей. — Я маю точно такий самий вигляд. Ти міг би дивитися на мене.

— Я не витріщаюся на нього, — заперечив Джаспер. — Я... наглядаю за роботою. — Що швидше Кувей потрапить на човен, то краще. У гробниці вже занадто людно.

— Вам удалося встановити зв’язок із біженцями? — запитала Інеж, махаючи Ніні через стіл і звільняючи біля себе місце, щоб Серцетлумачниця могла сісти.

— Усе відбулося гладенько, — запевнила Ніна. — Крім кількох розбитих вікон і того, що нас мало не застрелили.

Каз відірвав погляд від стола, слова дівчини гарантували його зацікавленість.

— Великі проблеми в Маленькій Равці? — поцікавився Джаспер.

— Нічого такого, із чим ми не змогли б упоратися, — відповіла Ніна. — Будь ласка, скажіть, чи маємо ми щось поїсти?

— Ти голодна? — здивувалася Інеж.

Усі вирячилися на Ніну. Вона присіла в реверансі.

— Так, так, Ніна Зенік голодна. А хтось погодує мене, перш ніж мені доведеться приготувати одного з вас?

— Не верзи дурниць, — порадив Джаспер, — ти не вмієш готувати.

Інеж уже копирсалася в тому, що залишилося від їхніх їстівних припасів, і розкладала перед Ніною небагаті пожертвування: солону тріску, сушене м’ясо й черстві крекери.

— Що сталося в шинку? — поцікавився Бреккер.

— Біженці перебувають в укритті в посольстві, — повідомив Матаяс. — Ми зустріли...

— Їхнього лідера, — підказала Ніна. — Вони чекатимуть на звістку від нас. Дівчина запхала до рота два крекери. — Вони гидкі.

— Не поспішай, — порадив Матаяс, — ти вдавишся.

— Це того вартує, — відказала Ніна, намагаючись проковтнути.

— Крекери?

— Я вдаю, що це пиріг. Коли відпливає корабель?