Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 20)

— Три дні, Джаспере. А потім ми повертаємося додому. З грошима чи без них. — Він поклав руку синові на плече. — І, заради Святих, будь обережний. І ви всі.

Ніна раптом відчула в горлі клубок. Матаясова родина загинула на війні. Ніну забрали від батьків на навчання, коли вона ще була маленькою дівчинкою. Вілана, можна сказати, виселили з отчого дому. Кувей утратив свого батька і свою країну. А Каз? Ніна не хотіла знати, з якого темного провулку виповз Каз. Але Джаспер мав куди піти, мав когось, хто б попіклувався про нього, когось, хто міг сказати: «Усе буде гаразд». Вона уявила золоті поля під безхмарним небом, обшитий дошками будинок, захищений від вітрів рядком червоних дубів. Якась безпечна місцина. Серцетлумачниці хотілося, щоб Кольм Фахей промаршував до Ван Екового офісу й наказав йому віддати Інеж, інакше той дістане по пиці, їй хотілося, щоб хтось у цьому місті допоміг їм, щоб вони не були такі самотні. Хотілося, щоб Джасперів батько забрав їх усіх із собою. Вона ніколи не була в Новозем’ї, але це палке бажання побачити ті золоті поля скидалося на тугу за домівкою. «Дурня, — сказала вона собі, — так по-дитячому». Каз мав рацію: якщо вони хочуть домогтися справедливості, мусять узяти її самі. Але це не полегшило різкого болю в грудях, від якого краялося серце.

А тоді Кольм попрощався з Джаспером і зник між кам’яними могилами разом із Ротті та Шпехтом. Він обернувся, щоб помахати, і пішов геть.

— Я мусив піти з ним, — сказав Джаспер, зависнувши біля дверей.

— Ти вже одного разу мало не вбив його, — нагадав Каз.

— Нам відомо, хто влаштував засідку в університеті? — поцікавився Вілан.

— Джасперів батько ходив до міської варти, — озвався Матаяс. — Я переконаний, чимало офіцерів беруть хабарі.

— Це правда, — погодилася Ніна. — Але це не просто збіг, що банк став вимагати повернення позички саме тоді, коли він до цього вдався.

Вілан опустився за стіл.

— Якщо до справи залучено банки, за цим може стояти мій батько.

— Пекка Роллінз теж має вплив на банки, — додав Каз, і Ніна помітила, як його рука в рукавичці стиснула воронячу голову на ціпку.

— Чи можуть вони працювати разом? — запитала дівчина.

Джаспер потер долонями обличчя.

— Усі Святі, і ти, тітко Єво, сподіваймося, що ні.

— Я нічого не виключаю, — повідомив Каз. — Але нічого із цього не змінює того, що станеться сьогодні вночі. Ось. — Він потягнувся до однієї з ніш у стіні.

— Мої револьвери! — вигукнув Джаспер, притискаючи їх до грудей. — Ой, привіт, мої красунчики. — Його усмішка засліплювала. — Ти повернув їх!

— Сейф у «Купчастих хмарах» не надто міцний горішок.

— Дякую, Казе. Дякую.

Усі згадки про тепло, яке Каз виявляв до Джасперового батька, зникли так само швидкоплинно, як мрії про ті золоті поля.

— Який сенс у стрільці без револьверів? — поцікавився Каз, вочевидь не помітивши, як зникла Джасперова усмішка. — Ти занадто довго був у мінусі. Усі ми там були. Цієї ночі ми почнемо сплачувати наші борги.

Ніч уже спустилася, і вони вирушили в путь, щоб сплатити свої борги, а восковий місяць зиркав униз, наче пильне біле око. Ніна розсукала рукави. Заморозки відступили, і навколо запанувала справжня пізня весна. Принаймні те, що вважалося нею в Кеттердамі — вологе клаустрофобне тепло звіриної пащі, яке полегшували лише короткі непередбачувані шторми. Матаяс із Джаспером відбули до доків раніше, щоб переконатися, що гондола на місці. А потім до стартової точки подалася й решта, залишивши на Чорному Серпанку Кувея, Ротті та Шпехта.

Човен безшумо розтинав воду. Попереду Ніна бачила мерехтіння вогнів, що направляли їх уперед.

Джасперові револьвери повернулися на своє місце на стегнах, а ще в стрільця й Матаяса на плечах висіли гвинтівки. Каз ховав у пальті пістоль та озброївся своїм демонічним ціпком; Ніна помітила, як Вілан поклав руки на свій наплічник. Той був напхом напханий вибухівкою, фотобомбами й бозна-чим іще.

— Нам краще не помилятися щодо цього, — зітхнувши, озвався Вілан. — Мій батько буде напоготові.

— Я на це розраховую, — відповів Каз.

Ніна дозволила своїм пальцям погладити руків’я пістоля, запханого до кишені легкого весняного пальта. Раніше вона ніколи не потребувала зброї, ніколи не хотіла носити її з собою. «Тому що я сама була зброєю». Але тепер вона собі не довіряла. Контроль над своєю силою був таким крихким, наче дівчина знову тягнулася до чогось, розташованого трохи далі, ніж їй здавалося. Ніні потрібно було знати, що сила буде з нею цієї ночі. Вона не має права на помилку, особливо якщо від цього залежить життя Інеж. Серцетлумачниця знала, що, якби вона була на Велльґелуці, битва розгорнулася б інакше. Інеж ніколи б не викрали, якби Ніні вистачило сили зустрітися віч-на-віч з Ван Ековими посіпаками.

А якби в неї була парем? Ніхто б не зміг їй протистояти.

Ніна рішуче похитала головою. «Якби в тебе була парем, ти б стала справжньою наркоманкою і вже пройшла б чималий шлях до Баржі Женця».

Коли вони дісталися берега й висадилися на нього якомога швидше й тихіше, ніхто й словом не прохопився. Бреккер жестом наказав усім зайняти свої позиції. Він наблизиться з півночі, Матаяс із Віланом — зі сходу. Ніна з Джаспером відповідатимуть за охоронців із західного боку периметра.

Ніна зігнула пальці. Змусити замовкнути чотирьох вартових. Це має бути просто. Принаймні було просто кілька тижнів тому. Уповільнити їхній пульс. Тихенько занурити їх у непритомність, не дозволивши навіть пролунати сигналу тривоги. Але зараз Ніна замислилася: невже одяг так неприємно чіпляється до шкіри, змокрівши від її власного нервового поту?

Вона занадто швидко помітила постаті перших двох вартових на своїх місцях. Вони обіперлися на невисокий кам’яний пристінок, гвинтівки стояли поруч, підперті стояками, а ледаче дзижчання розмови то стишувалося, то гучнішало. Просто.

— Приспи їх, — підказав Джаспер.

Ніна зосередилася на вартових, дозволяючи своєму тілу налаштуватися на їхні тіла, вловлюючи їхнє серцебиття, стрімкий плин їхньої крові. Ніні здавалося, що вона наосліп спотикається в темряві. Там просто нічого не було. Вона помітила тьмяні обриси їхніх статур, слід упізнавання, але нічого більше. Дівчина бачила їх очима, чула їх вухами, але решта відчуттів мовчали. Те інше чуття всередині, дар, який був у ній, скільки Ніна могла себе пригадати, серце сили, що була її незмінною супутницею від самого дитинства, просто відмовлялося битися. Ніна могла думати тільки про парем, про сп’яніння, про жагу, наче цілий всесвіт лежав у неї під пальцями.

— Чого ти чекаєш? — поцікавився Джаспер.

Насторожений якимось звуком або й просто їхньою присутністю, один із вартових глипнув у їхній бік, пильно вдивляючись у темряву. Він звів гвинтівку і знаком покликав свого товариша за собою.

— Вони прямують сюди. — Джасперові руки потяглися до револьверів.

«Ох, Святі». Якщо Джасперу доведеться стріляти, інші вартові насторожаться. Пролунає сигнал тривоги, а тоді всі їхні зусилля можуть полетіти під три чорти.

Ніна зосередила всю свою волю. Жага парем шматувала її, стрясала тіло, рішуче впивалася в череп своїми пазурами. Дівчина не зважала на неї. Один із вартових затнувся і впав на коліно.

— Гіллісе! — гукнув інший. — Це що? — Утім, він був недостатньо дурний, щоб опустити зброю. — Стій! — крикнув він у їхньому напрямку, намагаючись підтримати свого друга. — Назвіться.

— Ніно, — розлючено прошепотів Джаспер. — Зроби щось.

Серцетлумачниця стиснула кулак, намагаючись розчавити гортань вартового, щоб він не зміг покликати на допомогу.

— Назвіться!

Джаспер витяг револьвер. «Ні, ні, ні». Вона не збиралася ставати причиною, через яку все піде шкереберть. Парем мав убити її або дати їй спокій, а не запроторити до жалюгідного безсилого чистилища. Ніну охопила лють, чистий, досконалий, зосереджений гнів. Її свідомість потягнулася вперед і раптом ухопилася за щось — не за тіло, але за щось інше. Дівчина краєм ока помітила якийсь порух, із затінку з’явилася тьмяна постать — хмарка пилу — і промайнула в напрямку, де стояв вартовий. Той відмахнувся від неї, наче намагаючись відігнати рій комарів, проте вона застрекотіла швидше, швидше, аж поки не перетворилася на майже невидиму пляму. Вартовий розтулив рота, щоб закричати, і хмара зникла. Чоловік рохнув і завалився горілиць.

Його поплічник і досі запаморочено балансував на колінах. Ніна з Джаспером кинулися вперед, і стрілець гупнув вартового по потилиці прикладом свого револьвера. Непритомний чоловік беркицьнувся на землю. Вони обережно обшукали першого вартового. Той лежав із розплющеними очима, витріщаючись у зоряне небо. Його рот і ніздрі були закорковані дрібним білим пилом.

— Ти це зробила? — запитав Джаспер.

Невже вона це зробила? Ніні здавалося, що вона відчуває смак пилу на власних губах. Це було неможливо. Корпуснієць може маніпулювати людським тілом, але не неживою матерією. Це була робота Творця — до того ж могутнього.

— Це був не ти?

— Я ціную твій вотум довіри, але це все зробила ти, красуне.

— Я не хотіла його вбивати. — А що вона хотіла зробити? Просто заткати йому пельку. Пил точився з кутика його ледь розтуленого рота тоненькою цівкою.

— Тут є ще двоє вартових, — нагадав Джаспер. — А ми вже запізнюємося.

— Як ти ставишся до того, щоб просто вдарити їх по голові?