Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 19)

«Гришник. Чому жоден із них не каже цього?»

Кольм випустив із рук грудку повсті, яка раніше була його капелюхом.

— Я нічого не розумію. Чому ти привів мене до цього жахливого місця? Чому в нас стріляли? Що сталося з твоїм навчанням? Що сталося з тобою?

Джаспер розтулив рота і знову стулив його.

— Та, я... Я...

— Це була моя провина, — бовкнув Вілан. Усі погляди повернулися до нього. — Він, е-е-е... переймався банківською позичкою, тому замість навчання став працювати з одним...

— Місцевим зброярем, — запропонувала Ніна.

— Ніно, — застережливо гримнув Матаяс.

— Йому потрібна наша допомога, — прошепотіла вона.

— Щоб брехати своєму батькові?

— Це вигадка. Геть інша річ. — Вона й гадки не мала, до чого вів Вілан, але йому вочевидь потрібно було посприяти.

— Так! — палко погодився Вілан. — Зброярем! А потім... Я розповів йому про угоду...

— Їх обдурили, — додав Каз. Його голос був спокійний і врівноважений, як завжди, але поводився він силувано, наче йшов незнайомою місцевістю. — Їм подали ділову пропозицію, яка здавалася занадто слушною, щоб бути правдою.

Кольм гупнувся на стілець.

— Якщо вона такою здається, тоді...

— Вона напевно такою є, — втрутився Каз. У Ніни з’явилося дивне відчуття, що цього разу він говорить щиро.

— То ви з твоїм братом загубили геть усе? — запитав у Вілана Кольм.

— З моїм братом? — тупо перепитав Ван Ек.

— З твоїм братом-близнюком, — пояснив Каз, глипаючи в бік Кувея, який тихенько сидів і спостерігав за цим засіданням. — Так. Вони загубили геть усе. І відтоді Віланів брат не зронив жодного слова.

— Він не видається таким тишком, — зауважив Кольм. — А ви всі... студенти?

— Щось на кшталт, — погодився Бреккер.

— Які проводять вільний час на кладовищі. А ми не можемо піти до влади? Розповісти їм, що сталося? У тих шахраїв можуть бути ще й інші жертви.

— Ну... — почав Вілан, але Каз поглядом наказав йому замовкнути. У гробниці запала дивна тиша. Каз сів за стіл.

— Влада не допоможе вам, — пояснив він. — Не в цьому місті.

— Чому ні?

— Тому що головний закон тут — прибуток. Джаспер і Вілан спробували підібрати крихти. Міська варта навіть не витре їхні сльози. Часом єдина можливість домогтися справедливості — узяти її самому.

— Отак ви й ускочили в халепу.

Каз кивнув.

— Ми збираємося повернути ваші гроші. Ви не втратите свою ферму.

— Але, щоб здійснити це, ви збираєтеся переступити межу закону, — сказав Кольм і стомлено похитав головою. — Ви навіть не здаєтеся достатньо дорослими, щоб закінчити університет.

— Кеттердам був моєю освітою. І ось що я можу вам сказати: Джаспер ніколи б не звернувся до мене, якби мав іще куди піти.

— Ти не можеш бути таким поганим, хлопче, — похмуро зауважив фермер. — Ти ще не живеш достатньо довго, щоб уже заробити свою частку гріхів.

— Я швидко вчуся.

— Чи можу я тобі довіряти?

— Ні.

Кольм знову підняв свого пожмаканого капелюха.

— Чи можу я вірити, що ти допоможеш Джасперові вибратися із цієї халепи?

— Так.

Кольм зітхнув. Він окинув усіх поглядом. Ніна збагнула, що виструнчилася.

— Ви, люди, змушуєте мене почуватися надзвичайно старим.

— Проведіть трохи часу в Кеттердамі, — запропонував Каз, — почуватиметеся древнім. — Після цього він посунув свій капелюх набік, і Ніна помітила в його рисах відсторонений занепокоєний вигляд. — У вас чесне обличчя, пане Фахей.

Кольм зачудовано глипнув на хлопця.

— Ну. Я мав би на це сподіватися і дякую, що помітили.

— Це не комплімент, — заспокоїв Джаспер. — І мені знайомий цей вираз обличчя, Казе. Навіть не наважуйся дозволити цим коліщаткам закрутитися.

У відповідь Каз лише повільно кліпнув. Хай би яка схема заворушилася в його диявольських мізках, тепер її вже пізно було спиняти.

— Де ви зупинилися?

— У «Страусі».

— Повертатися туди небезпечно. Ми перевеземо вас до готелю «Ґельдреннер» і зареєструємо під іншим іменем.

— Але чому? — залопотів Кольм.

— Тому що деякі люди хочуть Джасперової смерті і вони вже скористалися вами як приманкою, щоб виманити його зі схованки. Я навіть не сумніваюся, що вони захочуть узяти вас у заручники, а тепер уже й так занадто багато всього відбувається. — Каз нашкрябав кілька інструкцій для Ротті й віддав йому надзвичайно грубий стіс крюґе. — Залюбки можете харчуватися в їдальні, пане Фахей, але я попрошу вас забути про краєвиди і залишатися в готелі, поки ми не вийдемо з вами на зв’язок. Якщо хтось поцікавиться вашими справами, скажете, що ви тут трохи відпочиваєте і розслабляєтесь.

Кольм подивився на Ротті, відтак на Каза. Він рішуче видихнув.

— Ні, дякую вам, але це помилка. — Батько повернувся до Джаспера. — Ми знайдемо інший спосіб сплатити борги. Або розпочнемо все спочатку деінде.

— Ти не віддаси ферму, — наполягав Джаспер і додав тихіше: — Вона там. Ми не можемо залишити її.

— Джасе...

— Будь ласка, та. Прошу, дай мені виправити все... — Він ковтнув і згорбив плечі. — Я знаю, що підвів. І просто хочу дістати ще один-єдиний шанс. — Ніна підозрювала, що він звертається виключно до батька.

— Ми не належимо до цього міста, Джасе. Це занадто гучне, занадто беззаконне місто. Тут ніщо не має сенсу.

— Пане Фахей, — тихо озвався Каз. — Знаєте, що кажуть про прогулянку коров’ячим пасовиськом?

Джасперові брови злетіли вгору, а Ніна спробувала придушити нервовий смішок. Що цей виродок з Бочки міг знати про коров’ячі пасовиська?

— Опусти голову і дивися, куди йдеш, — відповів Кольм.

Каз кивнув.

— Просто вважайте Кеттердам по-справжньому великим коров’ячим пасовиськом. — Зморшки довкола фермерового рота смикнулися в слабесенькій посмішці. — Дайте нам три дні, щоб повернути ваші гроші та безпечно вивезти вас і вашого сина з Керчу.

— Невже це справді можливо?

— У цьому місті може статися що завгодно.

— Ця думка не сповнює мене впевненістю. — Чоловік підвівся, і Джаспер скочив на ноги.

— Та?