Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 16)
Але навіть за своє коротке студентське життя стрілець закохався в Букспляйн. Джаспер ніколи не був видатним читачем. Він полюбляв історії, але ненавидів сидіти нерухомо, а книжки, які йому задавали читати в школі, схоже, були призначені для того, щоб перетворити його мозок на воду. У Букспляйні, хай би куди помандрував його погляд, він завжди натрапляв на щось цікаве: освинцьовані вікна з вітражними облямівками, залізні ворота, викувані з фігурок книжок та кораблів, центральний фонтан з його бородатим науковцем і найкраще з усього — ґаргульї, кажанокрилі гротескові фігури в академічних шапочках, і кам’яні дракони, що позасинали над книжками. Джасперові подобалося думати, що той, хто збудував це місце, знав: не всім студентам підходить безмовне споглядання.
Проте, коли вони увійшли на подвір’я, Джаспер не озирнувся навкруги, щоб насолодитися кам’яною кладкою, і не прислухався до плюскоту фонтана. Уся його увага зосередилася на чоловікові, що стояв біля східної стіни, роздивляючись вітражні вікна вгорі, стискаючи в руках пожмаканого капелюха. Із раптовим спалахом болю Джаспер збагнув, що батько вдягнув свій найкращий костюм. Він охайно зачесав з лоба назад руде каельське волосся. Тепер у ньому з’явилася сивина, якої там не було, коли Джаспер поїхав із дому. Кольм Фахей скидався на фермера дорогою до церкви. Абсолютно недоречно. Каз — дідько, будь-хто в Бочці — кинув би на нього один-єдиний погляд і побачив лише ціль, що ходить і розмовляє.
Джасперове горло здавалося випаленим, мов сухий пісок.
— Та, — каркнув він.
Батькова голова різко смикнулася, і Джаспер приготувався до того, що могло статися далі: до будь-яких образ чи звинувачень, що йому кине батько; він на це заслужив. Але він був неготовий до усмішки з полегшенням, яка освітила грубуваті батькові риси. З тим самим успіхом можна було влучити кулею Джасперові в самісіньке серце.
— Джасе! — скрикнув батько. А тоді стрілець кинувся через двір, і батькові руки міцно обійняли його, стиснувши так сильно, що Джасперові здалося, наче він реально відчуває, як згинаються ребра. — Усі Святі, я думав, що ти помер. Мені сказали, що ти тут більше не вчишся, що ти просто зник, і... Я був певен, що ти вскочив у халепу з бандитами чи ще кимось таким у цьому забутому Святими місці.
— Я живий, та, — видихнув Джаспер. — Але, якщо ти мене так стискатимеш, це ненадовго.
Батько засміявся і відпустив його, тримаючи на відстані простягнутої руки й поклавши великі долоні синові на плечі. — Присягаюся, ти виріс іще на тридцять сантиметрів.
Джаспер нахилив голову.
— На п’ятнадцять. Е-ем, це Вілан, — сказав він, переходячи із новоземської на керчинську. Удома вони розмовляли обома — мовою його матері та мовою торгівлі. Рідна батькова каельська призначалася для рідкісних митей, коли Кольм співав.
— Приємно познайомитися. Ви розмовляєте керчинською? — практично прокричав батько, і Джаспер збагнув: причина в тім, що Вілан досі мав шуанську зовнішність.
— Та, — сказав він, нерішуче зіщулившись, — він нормально розмовляє керчинською.
— Радий знайомству з вами, пане Фахей, — озвався Вілан. Хай будуть благословенні його крамарські манери.
— Мені теж, хлопче. Ти також студент?
— Я... вчився, — ніяково відповів хлопець.
Джаспер і гадки не мав, чим заповнити тишу, що запала після цього. Він не був певен, чого чекає від цієї зустрічі з батьком, але точно не готувався до дружнього обміну люб’язностями.
Вілан прокашлявся.
— Ви не голодний, пане Фахей?
— Помираю від голоду, — вдячно озвався Джасперів батько.
Вілан штурхнув стрільця ліктем.
— Може, поведемо твого батька пообідати?
— Пообідати, — повторив Джаспер, наче щойно вивчив це слово. — Так, пообідати. Хто ж не любить пообідати? — Обід здавався дивом. Вони їстимуть. Вони розмовлятимуть. Можливо, вип’ють. Будь ласочка, нехай вони вип’ють.
— Але, Джаспере, що сталося? Я отримав повідомлення від Ґеменсбанку. Настає час повертати позичку, а ти змусив мене повірити, що вона була тимчасовою. І твоє навчання.
— Та, — почав Джаспер.
У стінах подвір’я пролунав постріл. Джаспер відштовхнув батька позад себе, коли куля із дзенькотом вдарилася об каміння під ногами, здійнявши хмарку пилюки. Несподівано в повітрі залунали постріли. Відлуння заважало зрозуміти, звідки стріляли.
— Що, заради Всіх Святих, це...
Джаспер сіпнув батька за рукав і потягнув його до прихованого кам’яного притулку вхідних дверей. Він глипнув ліворуч, збираючись ухопити Вілана, проте крамарик уже рухався, тримаючись поруч зі стрільцем і досить завбачливо пригнувшись. «Ніщо не змусить тебе навчатися швидше, ніж кілька пострілів у твій бік», — подумав Джаспер, коли вони дісталися захисного виступу. Він вигнув шию, намагаючись роздивитися лінію даху, а коли пролунало ще кілька пострілів, відсахнувся назад. Ліворуч, звідкись ізгори, укотре почулося базікання кулемета, і Джаспер міг тільки сподіватися, що це Каз із Матаясом стріляють у відповідь.
— Святі! — задихнувся батько. — Це місто навіть гірше, ніж попереджають путівники!
— Та, це не місто, — заперечив Джаспер, витягаючи з-під пальта пістоль. — Вони прийшли по мене. Чи по нас. Важко сказати.
— Хто прийшов по тебе?
Джаспер ззирнувся з Віланом. Ян Ван Ек? Банда конкурентів, які сподівалися поквитатися? Пекка Роллінз чи ще хтось, у кого Джаспер позичив грошей?
— Список потенційних шанувальників досить довгий. Ми мусимо забратися звідси, перш ніж познайомимося з ними ближче.
— Розбійники?
Джаспер знав, що існує чимала вірогідність, що його зрешетять кулями, тому намагався стримати посмішку.
— Щось таке.
Він роззирнувся з-за виступу дверей, ухилився від двох пострілів, а потім пірнув назад, коли вибухнула чергова кулеметна черга.
— Вілане, скажи мені, що маєш із собою ще щось, крім ручок, чорнила і компонентів для довгоносика.
— Я маю дві фотобомби і дещо новеньке, зроблене нашвидкуруч з, е-е-ем, пива.
— Бомби? — перепитав Джасперів батько, моргаючи, наче збудився від поганого сну.
Джаспер безпомічно здвигнув плечима.
— Може, вважатимеш їх науковим експериментом?
— Якій кількості людей ми протистоїмо? — поцікавився Вілан.
— Поглянь-но на себе, ти ставиш правильні запитання. Важко сказати. Вони десь на даху, і єдиний шлях назад — крізь арку. Доведеться перетнути чималий шлях подвір’ям, поки вони стрілятимуть із підвищення. Навіть якщо нам це вдасться, підозрюю, що ззовні Букспляйн на нас чекає ще більше галасу, якщо тільки Каз із Матаясом не розчистили якимось чином шлях.
— Я знаю інший вихід назовні, — повідомив Вілан. — Але він на іншому боці подвір’я. — Хлопець показав на двері під аркою з вирізьбленою фігурою якоїсь потвори, що гризла олівець.
— Читальна зала? — Джаспер оцінив відстань. — Гаразд. На рахунок «три» рвонеш. Я прикрию. Заведи мого батька всередину.
— Джаспере...
— Та, присягаюся, я все поясню, але просто зараз тобі достатньо знати тільки, що ми вскочили в халепу, а так сталося, що в халепах я справжній експерт. — Це була щира правда. Стрілець відчував, як повертається до життя. Турботи, що бігли за ним назирці, відколи він дізнався новину про батьків приїзд до Кеттердама, зникли. Він почувався вільним і небезпечним, наче блискавка, що прокотилася над прерією. — Повір мені, та.
— Гаразд, хлопче. Гаразд.
Джаспер був переконаний, що почув непромовлене вголос «поки що». Він побачив, як зібрався Вілан. Для крамарика все це досі було новим. Треба сподіватися, що Джаспер нікого не вб’є.
— Один, два... — На «три» він почав стріляти. Вистрибнувши на подвір’я, стрілець покотився, щоб заховатися за фонтаном. Він кинувся наосліп, але швидко, інстинктивно розрізнив постаті на даху, відчуваючи рух і постріли раніше, ніж устиг чітко продумати свій шлях зі зручного ракурсу. Йому не потрібно було нікого вбивати, просто нагнати страху і виграти для батька з Віланом трохи часу.
Куля влучила в центральну статую фонтана, і книжка в руках науковця вибухнула кам’яними друзками. Хай там якою зброєю користувалися нападники, вони не байдикували.
Джаспер перезарядив свій пістоль і підскочив угору позаду фонтану, стріляючи.
— Усі Святі, — вигукнув він, коли біль розірвав плече. Він по-справжньому ненавидів, коли його підстрелювали. Джаспер знову зіщулився за кам’яним виступом. Випростав долоню, вивчаючи, наскільки пошкоджено руку. Лише подряпина, але боліла вона пекельно, до того ж він заляпав кров’ю свій новий твідовий піджак. «Саме тому не варто навіть намагатися мати пристойний вигляд», — пробурмотів стрілець. Він бачив, як на даху над ним рухалися силуети. Вони будь-якої миті могли перебігти по колу до іншого боку фонтана, і тоді Джасперу буде край.
— Джаспере! — пролунав Віланів голос. Дідько. Він мав їх вивести. — Джаспере, на другу годину від тебе.
Стрілець глипнув угору, у небі щось заіскрило. Не встигнувши навіть подумати, він прицілився і вистрілив. Повітря вибухнуло.
— Пірнай у воду! — гукнув Вілан.
Джаспер занурився у фонтан, і наступної миті повітря аж засичало, засяявши. Коли Джаспер висунув із води мокру голову, він побачив, що всі видимі поверхні на подвір’ї та в парку були вкриті дірками, а над їхніми крихітними кратерами здіймалися завитки диму. Усі, хто був на даху, кричали. Що це за таку бомбу випустив Вілан?