Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 108)

Інеж та Ротті допомагали Кувейові спуститися з човна. Попри те що хлопчик був скуйовдженим і тремтів, а сорочка розхристалася й оголила його досі забризкані свинячою кров’ю груди, він був цілий та неушкоджений. Джасперів батько, похнюпившись, сидів на човні та мав набагато стомленіший вигляд, ніж стрільцеві доводилося його колись бачити; його всіяне ластовинням обличчя вкрилося скорботними зморшками. Він повільно підвівся і зійшов із човна на пристань. Міцно притиснув Джаспера і сказав:

— Із тобою все гаразд. Із тобою все гаразд.

Ніна залишалася в човні, поклавши руки на Матаясові груди. Він лежав поруч із нею, смертельно-блідий, із заплющеними очима.

Джаспер запитально подивився на Інеж. На її обличчі виднілися сліди від сліз. У відповідь Мара лише коротко похитала головою.

— Як? — тихо запитав Каз.

На очах у Інеж забриніли свіжі сльози.

— Ми досі не знаємо.

Вілан приніс із дому ковдру, і вони розклали її в кутку човна, а потім Джаспер та Ротті допомогли витягти з нього кремезне Матаясове тіло. Увесь цей процес був незграбним, позбавленим гідності, і стрілець не міг позбутися думки, що фієрданець зненавидів би його.

Матаяса поклали на ковдру. Ніна опустилася поруч, не кажучи жодного слова і стиснувши його долоню своїми руками. Інеж принесла шаль і накрила нею плечі Серцетлумачниці, а потім мовчки сіла навпочіпки поруч і поклала голову дівчині на плече.

Якийсь час ніхто з них не знав, що робити далі, але врешті-решт Кувей подивився на годинник і безмовно подав їм знак. Робота, що потребувала їхньої уваги, досі залишалася незавершеною.

Вони взялися переобладнувати човен із випивкою. Коли виб’є десяту, він повинен менше нагадувати канальну крамничку крамаря і більше — човен тілозбирача. Вони неодноразово переробляли човни, узявши за основу одне й те саме судно, робили з нього каркас квіткової баржі, рибальський човен, плавучу ринкову ятку. Усе, що знадоблялося для роботи. Зараз трансформація була простою. Нічого не потрібно було добудовувати, лише зняти зайве.

Неглибокі кошики з пляшками склали в будинку, а горішню частину палуби розібрали, відкриваючи вантажні відсіки, завдяки чому човен став ширшим і пласкішим. Кольм допомагав, працюючи пліч-о-пліч із Джаспером, як це було колись давно на фермі. Кувей, досі слабкий від свого випробування, курсував між садом і елінгом.

Незабаром Джаспер спітнів, намагаючись зосередитися на ритмі роботи, але не міг відігнати від серця скорботу. Він уже втрачав друзів раніше. Він бував на завданнях, коли все йшло не так. То чому зараз відчуття були зовсім іншими?

Упоравшись із рештою роботи, Вілан, Каз, Ротті, Джаспер та його батько стояли в саду. Більше завдань не залишилося. Баржа була готова. Ротті убрався з голови до ніг у чорне, а розрізавши один із Ван Екових ошатних чорних костюмів, вони пошили йому каптур тілозбирача. Уже був час вирушати, та жоден із них не ворушився. Джаспер відчував, як навкруги пахне весною, солодко й нетерпляче, ароматом лілій, гіацинтів і ранніх сортів троянд.

— Ми мали зробити це всі разом, — тихенько озвався Вілан.

Можливо, це були наївні слова, протест заможного крамаревого сина, який лише скуштував життя в Бочці. Але Джаспер збагнув, що думає так само. Після всіх їхніх божевільних втеч і небезпечної близькості смерті він почав вважати їх шістьох зачарованими; почав думати, наче його зброя, Казові мізки, Нінина мудрість, талант Інеж, Віланова кмітливість та Матаясова сила якимось чином зробили їх недоторканними. Вони могли страждати. Їх могли бити, але Вілан мав рацію — у кінцевому підсумку вони всі мали вистояти.

— Жодних плакальників, — промовив Джаспер, здивований, як защипало від сліз у горлі.

— Жодних погребінь, — тихо озвалися всі.

— А тепер ідіть, — підбадьорив Кольм, — попрощайтеся.

Вони спустилися до елінгу. Проте перш ніж увійти, Вілан нахилився й зірвав із клумби червоний тюльпан. Усі вчинили так само й мовчки увійшли досередини. Один за одним друзі ставали на коліна біля Ніни і клали квіти Матаясові на груди, а потім підводилися і стояли навколо його тіла, наче ще не було занадто пізно і вони могли захистити його.

Останнім був Кувей. У його золотавих очах блищали сльози, і Джаспер зрадів, що він приєднався до їхнього кола. Саме завдяки Матаясові вони з Кувеєм вижили в засідці на Чорному Серпанку; він був одним із тих, завдяки кому Кувей матиме шанс по-справжньому жити в Равці як гришник.

Ніна відвернула обличчя до води, вдивляючись у вузькі будинки, що межували з Ґельдканалом. Джаспер бачив, що їхні мешканці поставили у вікна свічки, наче цей невеличкий жест міг якимось чином відігнати темряву.

— Я вдаю, що ці вогники сяють для нього, — сказала дівчина. Вона забрала з Матаясових грудей самотню червону пелюстку, зітхнула, відпустила хлопцеву руку й повільно підвелася. — Я знаю, що вже час.

Джаспер обійняв її.

— Він так сильно кохав тебе, Ніно. І це кохання до тебе зробило його кращим.

— Хіба в кінці це мало якесь значення?

— Звичайно, мало, — запевнила Інеж. — Ми з Матаясом не молилися одним богам, але ми обидва знали, що після цього життя є ще щось. І знаючи, що він чудово впорався в цьому житті, Матаяс із легкістю пішов до наступного.

— Ти залишишся в Равці? — поцікавився Вілан.

— Поки не знайду транспорт до Фіерди. Дехто з гришників може допомогти мені зберегти його тіло під час подорожі. Але я не можу повернутися додому, не можу відпочивати, поки він не знайде свій спочинок. Я відвезу його на північ. Туди, де крига. Поховаю його на узбережжі. — Тоді Ніна повернулася до інших, наче щойно помітила їх. — А як щодо вас?

— Нам потрібно вигадати, як ми витратимо наші гроші, — нагадав Каз.

— Які гроші? — перепитав Джаспер. — Усі вони потекли до шуанської скарбниці. Наче вони їм потрібні.

— Справді?

Нінині очі звузилися, і Джаспер побачив, як до дівчини повернулася дрібка наснаги.

— Припини ходити околяса, Бреккере, або я відправлю по тебе свою нечестиву армію мерців.

Каз здвигнув плечима.

— Мені здається, шуанцям вистачить сорока мільйонів.

— Тридцять мільйонів Ван Ек заборгував нам... — пробурмотів Джаспер.

— Чотири мільйони крюґе кожному. Я віддам частку Пера Гаскеля Ротті та Шпехту. Перш ніж повернути гроші до Ґеменсбанку, ми відмиємо їх через одну із фірм Покидьків, але до кінця місяця кошти повинні надійти на окремі рахунки для кожного з вас. — Він помовчав. — Матаясову частку віддамо Ніні. Я знаю, що гроші не мають значення, коли...

— Вони мають значення, — урвала його Ніна. — Я знайду спосіб зробити так, щоб вони мали значення. А як вдієте ви зі своїми частками?

— Знайду корабель, — відгукнулася Інеж. — Зберу екіпаж.

— Допомагатиму керувати імперією, — озвався Джаспер.

— Намагатимуся не знищити її, — пожартував Вілан.

— А ти, Казе? — запитала Ніна.

— Збудую щось нове, — відповів хлопець, здвигнувши плечима. — Дивитимуся, як воно згорить.

Джаспер зібрався з духом і промовив:

— Правду кажучи, ти повинен переписати мою частку на батькове ім’я. Не думаю... Не думаю, що я просто зараз готовий до такої суми грошей.

Каз довго на нього дивився.

— Це правильний хід, Джасе.

Ці слова трохи нагадували пробачення.

Джаспер відчував, яку серці смикається жаль. Уперше за багато років він купався в грошах. Батькова ферма була в безпеці. Але все це не здавалося правильним.

— Я думав, що все стане краще, коли я розбагатію, — зізнався він.

Вілан озирнувся на батьків маєток.

— Можу тебе запевнити, що це так не працює.

Віддалік закалатав дзвін. Джаспер пішов забрати батька із саду. Кольм стояв біля сходів будинку і жмакав у руках капелюх.

— Принаймні тепер ми можемо дозволити собі придбати тобі новий капелюх, — повідомив стрілець.

— Цей зручний.

— Я приїду додому, та. Коли з міста знімуть блокаду. Коли Вілан улаштується.

— Він хороший хлопчина.

«Занадто хороший для мене», — подумав Джаспер.

— Я сподіваюся, що ти справді приїдеш у гості. — Кольм опустив погляд на свої великі долоні. — Тобі слід зустрітися з такими, як твоя мати. Та дівчинка, яку твоя мати урятувала стільки років тому... Я чув, що вона дуже могутня.

Джаспер не знав, що відповісти.

— Я... я б хотів. Вибач за все це. За те, що втягнув тебе в це. За те, що мало не втратив усе, що ти збудував такою важкою працею. Я... здається, насправді я хочу сказати, що вчинок не матиме відлуння.

— Перепрошую?

— Сулійською це звучить краще. Я намагатимуся, та.

— Ти мій син, Джаспере. Я не можу захистити тебе. Можливо, мені не слід було навіть намагатися. Але я буду поруч, навіть якщо ти спіткнешся. Щоразу.