Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 107)
Він простягнув теку Віланові, але Джаспер вихопив її і почав гортати.
— Його мусить прочитати він, — заволав Ван Ек, — а не інший хлопець!
— Сподіваюся, першою твоєю інвестицією буде купівля намордника, — пробурмотів Джаспер.
Він простягнув Віланові документ. Це могло бути що завгодно. Вілан бачив слова, впізнавав їхні обриси й не міг сформулювати їхнього значення. Але він чув у голові музику, ту витівку пам’яті, якою він так часто користувався в дитинстві — Джасперів голос читав йому біля входу до Святої Гільди. Хлопчик побачив блакитні двері, відчув аромат гліцинії.
Вілан відкашлявся і вдав, що вивчає сторінку:
— Цей документ, засвідчений перед обличчям Ґхезена, відповідає чесним діловим стосункам людей, уповноважених Керчем і його Торговельною Радою, і підтверджує передачу всього майна, нерухомості та законної власності... — Він витримав паузу. — Гадаю, тут мають бути наші імена... Яна Ван Ека в керування Віланові Ван Еку до того часу, поки Ян Ван Ек знову не буде спроможним вести... свої власні справи. Мені справді потрібно читати далі?
Ван Ек із роззявленим ротом витріщався на Вілана. Члени Торговельної Ради хитали головами.
— Авжеж ні, синку, — заспокоїв його Радмейкер. — Гадаю, ти й так чимало зазнав. — Він кинув на крамаря сповнений жалю погляд. — Відведіть його до Ратуші. Можливо, нам знадобиться знайти і для нього медика. Щось, мабуть, сплутало йому розум і поселило в його голові ці божевільні думки.
— Це якийсь фокус, — сказав Ван Ек. — Чергова Бреккерова витівка. — Він вирвався з рук вартових і кинувся до Вілана, але Джаспер загородив йому шлях, схопивши за плечі й утримуючи на відстані випростягнутих рук. — Ти зруйнуєш усе, що я збудував, усе, що збудували мій батько і його батько. Ти...
Джаспер нахилився і сказав йому так тихо, щоб ніхто більше не зміг почути:
— Я можу читати йому вголос.
— У нього дуже заспокійливий баритон, — додав Вілан, і тоді вартові потягнули батька проходом.
— Вам це так не минеться! — галасував Ван Ек. — Тепер я знаю, яку гру ти ведеш, Бреккере. Я маю гостріший розум...
— Гострити лезо можна скільки завгодно, — озвався Каз, підходячи до друзів біля вівтаря, — кінець кінцем усе однаково залежатиме від якості металу.
Ван Ек завивав:
— Ви навіть не знаєте, чи це справжній Вілан! Він може носити обличчя іншого хлопчика! Ви не розумієте...
Решта членів Торговельної Ради йшла за ним назирці, усі здавалися трохи приголомшеними.
— Він втрачає глузд, — припустив Драйден.
— Ми мали здогадатися, що Ван Ек збожеволів, коли він уклав союз із тим негідником Пеккою Роллінзом.
Вілан простягнув Радмейкерові документ про передачу повноважень.
— Можливо, буде краще, якщо ми відкладемо це. Здається, я трохи збентежений.
— Звичайно. Ми отримаємо копію заповіту в Смеета й переконаємося, що все гаразд. Усі належні папери можемо надіслати до твого будинку.
— Мого будинку?
— Хіба ти не повернешся до будинку на Ґельдстраат?
— Я...
— Авжеж, повернеться, — запевнив Джаспер.
— Я не розумію, — озвалася Еліс, і покоївка ніжно погладила її. — Яна заарештували?
— Еліс, — звернувся до неї Каз. — Як ти ставишся до того, щоб перечекати в селі, поки всі ці брудні справи завершаться? Подалі від загрозливої чуми. Може, у тому чарівному будиночку біля озера, про який ти згадувала?
Обличчя Еліс засяяло, але потім вона завагалася.
— Як гадаєш, це цілком порядно? Коли жінка покидає чоловіка в такий час?
— Правду кажучи, це твій обов’язок, — заспокоїв її Каз. — Зрештою, хіба ти не повинна перш за все піклуватися про малюка?
Джаспер закивав із мудрим виглядом.
— Свіже сільське повітря, безліч полів, де можна... пострибати. Я виріс на фермі. Тому я такий високий.
Еліс насупилася.
— Ти трохи зависокий.
— Це була по-справжньому велика ферма.
— І ти зможеш далі навчатися музики, — додав Вілан.
Тепер очі Еліс радісно заіскрилися.
— У пана Баяна? — Її щічки зашарілися; дівчина кусала губу. — Напевно, так буде найкраще. Для малюка.
42. Джаспер
Але до всього цього Джасперу було байдуже. Стрільцеві потрібно було лише переконатися, що його батько в безпеці. Він страшенно хотів піти до пекарні, але не міг ризикувати, щоб за ним простежили.
Всередині аж свербіло, проте зараз Джаспер міг із цим упоратися. Можливо, допомогло використання його сили. А може, у нього запаморочилося в голові від бійки. Минуло занадто мало часу, щоб намагатися все розплутати. Але принаймні сьогодні Джаспер міг пообіцяти не робити жодних дурниць. Він сидітиме в кімнаті, висотуючи колір із килима, або вправлятиметься в стрільбі чи змусить Вілана прив’язати себе до стільця, якщо доведеться. Джаспер хотів знати, що станеться далі. Він хотів бути частиною цього.
Хай там який скандал заплямував сьогодні Ван Екове ім’я, ліхтарики все одно світилися у вікнах, а служники радісно відчинили двері Еліс і паничеві Вілану. Коли вони минали схожу на їдальню кімнату, де бракувало стола, Джаспер глипнув угору на велетенську дірку в стелі. Видно було аж на другий поверх, прикрашений вишуканою різьбою по дереву.
Стрілець похитав головою.
— Тобі справді слід бути обачнішим зі своїми штучками.
Вілан спробував посміхнутися, але Джаспер бачив, що він страшенно нервує. Він обережно ходив із кімнати до кімнати, час від часу коротко торкаючись меблів чи плями на стіні. Вілан досі був страшенно побитий. Друзі викликали університетського медика, але може знадобитися чимало часу, перш ніж хтось матиме змогу навідатися до них.
Коли вони опинилися в музичній кімнаті, Вілан нарешті зупинився. Він пробігся рукою по кришці фортепіано.
— Це єдине місце в будинку, де я колись був щасливим.
— Сподіватимемося, що тепер усе зміниться.
— Я почуваюся непрошеним гостем. Наче щомиті в ті двері може увірватися батько й наказати мені забиратися.
— Коли ти підпишеш папери, стане легше. Усе здаватиметься сталішим. — Джаспер вишкірився. — Ти, до речі, був там неперевершеним.
— Я страшенно перелякався. І досі боюся. — Він потупив очі до клавіш і зіграв приємний акорд. Джаспер замислився, як він міг сплутати Вілана з Кувеєм. Їхні руки були абсолютно різними — форма пальців, кісточки. — Джасе, — покликав Вілан, — ти справді мав на увазі те, що сказав моєму батькові? Ти залишишся зі мною? Допомагатимеш?
Джаспер обіперся ліктями на піаніно.
— Нумо подивімося. Жити в розкішному крамарському маєтку, дозволяти прислузі піклуватися про себе і витрачати трохи більше часу на хлопця, що подає надії як експерт із підривних робіт і грає на жалюгідній флейті. Гадаю, я впораюся. — Джасперів погляд помандрував від золотисто-рудих Віланових кучерів до кінчиків пальців на ногах і у зворотному напрямку. — Але заломлю нічогеньку ціну.
Віланове обличчя вкрилося пишним рожевим рум’янцем.
— Ну, сподіватимемося, що скоро тут з’явиться медик і складе докупи мої ребра, — кинув він, рушаючи назад до вітальні.
— Еге ж?
— Так, — підтвердив Вілан, коротко озираючись через плече, тепер його щоки червоніли, наче вишні. — Хочу виплатити тобі аванс.
Джаспер зайшовся гавкітливим реготом. Він не міг пригадати, коли востаннє почувався так добре. А в нього навіть ніхто не стріляв.
Кухарка приготувала їм холодну вечерю, а Еліс повернулася до своїх кімнат. Усі решта посідали на сходи, що вели до садка позаду будинку, дивилися, як незвично сідає сонце у води майже порожнього Ґельдканалу, і чекали. Можна було побачити лише, як ковзають по воді човни міської варти, пожежних бригад і поодинокі судна медиків, залишаючи по собі широкі невпинні брижі на воді. Ніхто не з’їв багато. Чекаючи, поки спуститься ніч, усі добряче нервували. Чи вдалося всім іншим вибратися неушкодженими? Чи сталося все так, як планували? У них досі залишалося чимало роботи. Каз тримався ідеально спокійно, але Джаспер відчував у нього всередині напругу, що згорнулася клубком, наче гримуча змія.
Стрілець також відчував, як його власна надія сходить нанівець, зникає, щоб поступитися місцем хвилюванню за батька. Хлопець оглянув будинок, стрімким кроком перетнув садок, зачудувався зчиненим у Ван Ековому кабінеті гармидером. Відколи це сонце так повільно сідає? Він міг переконувати себе, що з батьком усе гаразд, саме так, як він цього хотів, але не міг повірити в це, поки на власні очі не побачить грубувате обличчя Кольма Фахея.
Нарешті настала ніч, минула довжелезна година, й аж тоді великий човен із випивкою ковзнув до пристані біля елегантного Ван Екового елінгу.
— Вони це зробили! — загаласував Вілан.
Каз повільно видихнув. Джаспер схопив ліхтар і шампанське, яке вони поставили охолоджуватися. Усі побігли через садок, розчахнули двері й ринули до елінгу. Вітання завмерли в них на вустах.