Ли Бардуго – Біснуватий (страница 49)
— Я прийшла сюди не за магією, не для розваги й не тому, що мені хотілося знайти друзів і навчитися базікати про поезію на коктейльних вечірках. Я прийшла сюди, тому що це мій один- єдиний шанс на майбутнє, яке не буде схоже на прочитану вами справу. І я не збираюся викидати його псу під хвіст заради багатенького хлопчака, котрий був достатньо милий, аби кілька разів поговорити зі мною.
Усе це було правдою. Усе, крім останньої частини.
Ансельм уважно розглядав дівчину, зважуючи її слова.
— Ти казала, що Лета завинила йому.
— Я не Лета.
— І ти нічого не планувала?
— Нічого, — не вагаючись відповіла Алекс.
— Я хочу, щоб ти присягнулася. Хочу, щоб ти поклялася материним життям, бо, якщо ти намахуєш мене, не буде ні грошей, ні плану порятунку. Я не благочинник.
— Присягаюся.
— Ти мене неабияк здивувала, Алекс Стерн. — Ансельм підвівся. Кинув кілька купюр на стіл. Потім потягнувся й підставив обличчя світлу. — Гарний обід. Трохи сонця й моря, бесіда з вродливою жінкою. Я майже почуваюся людиною. Подивимося, чи протримається це відчуття аж до Нью-Йорка. — Він простягнув руку. Долоня в нього була теплою і сухою, а погляд синіх очей — чистим. — Тримайся від гріха подалі й не висовуйся. Гроші я тобі роздобуду.
Тепер Ансельм анітрохи не був схожий на Дарлінґтона. Він був засмаглий і в костюмі. Заможний шахрай, який пантрував свої інтереси й хотів скористатися нею для їх досягнення. Черговий злодій, що нишпорить серед артефактів на чужій землі. Він був Летою, яку розуміла Алекс, а не Летою, яку любив Дарлінґтон.
Алекс потиснула йому руку.
— Згода.
24
Увечері напередодні Гелловіну вони зустрілися в їдальні «Іль- Бастоне». Вона здавалася офіційнішою за вітальню, та й Доус запевняла, що їм потрібне місце. Алекс не дуже розуміла навіщо, аж доки не побачила велетенські креслення Стерлінга, розкладені на столі. Ще Памела притягнула свою улюблену білу дошку й приготувала цілу каструльку гарячого сидру, що наповнив «Іль- Бастоне» ароматом квашених яблук.
Мерсі тричі перевдягалася, перш ніж вони вийшли зі своєї кімнати в гуртожитку, і нарешті зупинилася на зручному твідовому піджаку й оксамитовій спідничці.
— Ти ж знаєш, що робиш нам послугу, чи не так? — запитала Алекс.
— Одягайся відповідно до роботи своєї мрії.
— А яка робота твоєї мрії?
— Не знаю, — зізналася Мерсі. — Та якщо магія існує, мені хочеться справити гарне враження.
«Невже ми всі спраглі цього?» — розмірковувала Стерн, заводячи подругу до «Іль-Бастоне» і спостерігаючи, як у неї розширюються очі від побачених сходів, прикрашених соняхами, вітражів і розмальованих кахлів, якими було оздоблено камін. Навіщо виховувати дітей, обіцяючи їм магію? Навіщо плекати в них бажання, яке ніколи не вдасться задовольнити — мрії про одкровення й перетворення, — а потім кидати в безбарвне, прагматичне життєве море? На Дарлінґтоновому прикладі вона побачила, що може зробити з людиною скорбота за втраченим, але, можливо, у неї всередині теж жив той смуток. Жахливе знання, що не буде жодного таємного призначення, жодного доброго наставника, котрий помітить у ній прихований талант, жодного заклятого ворога, котрого можна було б перемогти.
Можливо, той жаль, та туга плекалася оповідками про чарівніші світи та їх нескінченні можливості, і саме тому всі вони стали такою легкою здобиччю для Лети. Можливо, це змушувало Мерсі одягатися в оксамит і твід та прикрашати вуха фальшивими смарагдами; її вела вперед мрія знайти свій шлях у глибинах шафи. Алекс лише сподівалася, що за пальтами на неї не чекало нічого огидного.
Раніше того самого вечора вона спостерігала за членами «Рукопису», котрі прив’язали до стільця попспівачку, чиї пісні очолювали чарти, закинули їй шию назад та запхали до рота соловейка в крихітних мотузяних путах. Потім дочекалися, коли пташка спорожниться співачці в горло. Це мало б повернути її легендарний голос. От
Тернера вони знайшли за столом у їдальні, де він детально вивчав приготовані Доус нотатки. Алекс підозрювала, що він здебільшого просто намагався ігнорувати Тріппа, котрий напихався вигадливо розкладеними м’ясними закусками, фондю та м’якенькою здобою різних геометричних форм, поданими на кухні.
— Алекс! — вигукнув хлопець, у якого рот був набитий сиром, щойно побачив її. — Твоя приятелька Доус — хвора кухарка. Типу божевільна.
Доус наливала в горнятко гарячий сидр, і на обличчі в неї відбилася суміш крайнього задоволення й суворого несхвалення, від чого губи витягнулися в напівпосмішці, наче в людини, що страждає від закрепу. Замість звичного спортивного костюма вона вдягла джинси, а волосся заплела у французьку косу. Навіть Тріпп убрався в синій піджак і футболку поло замість повсякденної футболки й спортивних штанів. Алекс раптом відчула, що вбрана занадто просто.
— Розпочнімо, — озвався Тернер. — Декому з нас уранці ще на роботу.
«А декому ще реферати писати», — подумала Алекс. А про стос книжок, який дедалі зростав, узагалі не варто згадувати: «До маяка», від якого вона нудилась; «Роман на жовтому папері», який її здивував; сторінка за сторінкою Геродота, який швидко змусив її засумніватися в нещодавно відкритій пристрасті до грецької історії; довгі, заплутані вірші Воллеса Стівенса, від яких Алекс іноді замріювалася, а іноді вони негайно заколисували. Якби вона могла обрати спеціальністю щось інше, крім англійської, то так би й зробила, але не була озброєна жодними іншими знаннями. А це означало, що на неї, можливо, чекав ще ближчий контакт із новим Претором.
Вони зустрічалися у вітальні по обіді, щоб обговорити підготовку Алекс до ритуалу із соловейком у «Рукописі». Професор Велш-Вітлі сьорбав херес і дзьобав біскоті, уважно читаючи каталожні картки Стерн, а тоді коротко шмигнув носом і постановив:
— Зійде.
Алекс ледве стрималася від переможного зойку, хоча, насправді зрозумівши суть ритуалу, складно було зберігати тріумфальний настрій. їй кортіло повернутися додому й більше ніколи про нього не згадувати, але вона заповзялася надрукувати звіт і надіслати його Преторові до того, як вони спробують використати Рукавичку. «Нема причин для хвилювання, сер. Не варто привертати зайву увагу».
— Тернере, — пробурмотіла дівчина, коли всі повсідалися за столом, — у професора Лембтона були діти?
— Син. Живе в Арізоні. І, так, у нього є алібі, — відповів він негайно, і Алекс збагнула, що чоловік міг сидіти з ними за цим столом, але його свідомість була деінде, невпинно прокручуючи деталі вбивств на факультеті.
— Можливо, вам захочеться ще раз перевірити те алібі.
— Чому? Що тобі відомо?
— Цитати, за якими ми полювали, ведуть до страти Карла І. Але нагоди помститися шукав його син.
— І як ти випадково про це довідалась?
— Я нишпорка, — відповіла дівчина, постукавши себе по голові й насолоджуючись тим, як Тернер надміру заводить очі під лоба. — Копнула трохи глибше. Склала все докупи.
Вона не збиралася згадувати про обід із Майклом Ансельмом чи починати розмови про демонів і вампірів та ймовірність того, що хтось висмоктав із Марджорі Стівен кров і життя. Вона не зробить цього, доки не переконається, що в цьому є щось більше за її власну параною.
Доус постукала ножем по склянці з водою, і звук вийшов навдивовижу чистим та лунким. Коли всі повернулися до неї, дівчина залилася рум’янцем під ластовинням і сказала:
— Нам… слід починати?
Тріпп із горою їжі на тарілці та пляшкою пива в другій руці приєднався до них за столом.
— А ми мусимо скласти присягу чи щось таке?
— Не помру. Намагатимуся не бути мудаком, — відповів Тернер. — Ось така присяга. Покінчімо із цим.
Доус витерла руки об джинси й сіла на своє місце біля білої дошки, де намалювала приблизний план Стерлінга.
Вона показала на вхід, на перший пункт Рукавички.
— Ми прибудемо рівно об одинадцятій, щоб облаштуватися. Залишатимемося в залі «Лінонії». Скористаємося примітивними загортальними чарами, щоб заховатися, коли бібліотека зачиниться.
— А що ми збираємося сказати Лорін? — прошепотіла Мерсі, поки Доус описувала, де в залі «Лінонії» їм слід заховатися і яка частина приміщення буде зачарована. — Вона оскаженіє, якщо ми рано підемо з вечірки.
Алекс не була певна. Це повинно бути щось таке нудне, аби Лорін не захотілося піти з ними.
— Вказівок, якими ми могли б керуватися, небагато, — продовжила Доус. — Утім мудрим рішенням буде піст упродовж принаймні шести годин.
— Лише вегани потрапляють до пекла? — розреготався Тріпп.
Доус подивилася на нього суворим поглядом науковиці.
— Тобі захочеться спорожнитися.
Це негайно заткнуло йому пельку.
Памела показала на Мерсі.
— Наша вартова нестиме пост на подвір’ї. Четверо прочан увійдуть до Рукавички разом рівно о першій годині.
— А як ми захистимо Мерсі? — запитала Алекс.
Дівчина підняла вгору маленьку червону книжечку.