Ли Бардуго – Біснуватий (страница 28)

— Знову Ісая?　

— Правильно. Це доповнює фразу, яку ми знайшли біля тіла професорки Стівен: «Сховай вигнаних, біженця не видавай». Ти знайшла щось про це в Леті?　

Алекс похитала головою.　

— У мене не було нагоди покопирсатися в цьому. — Була занадто зайнята, намагаючись дізнатися, як прорватися до пекла. — Мені нічого не відомо про Ісаю.　

— Він був пророком, який передбачив пришестя Христа, але я не розумію, як це пов’язано з двома мертвими професорами.　

Алекс оглянула книжкові полиці, захаращений стіл, заклякле тіло.　

— А хіба це… Це здається неправильним. Якимось занадто видовищним. Біблійні цитати. Тіло на підлозі. Є в цьому щось…　

— Театральне? — Тернер кивнув. — Наче комусь це здається кумедним.　

Наче хтось грався. А демони любили ігри й загадки, утім єдиний їхній домашній демон просто зараз застряг у захисному колі. Невже хтось із товариств бавився з ними?　

— А професорка Стівен знала Бікмена?　

— Якщо вони були пов’язані, ми про це довідаємося. Але вони працювали на різних кафедрах. Навіть у різних галузях. Декан Бікмен викладав американістику. Він не мав жодного стосунку до кафедри психології.　

— А як щодо отрути, яка вбила професорку Стівен?　

— Досі чекаємо на токсикологічну експертизу.　

Товариства не любили, коли до них була прикута увага, але це не означало, що хтось не міг оскаженіти. Та навіть якщо так, ніщо із цього не трималося купи.　

— Це докази, — озвалася Алекс, обмірковуючи все. — Ці біблійні цитати не в’яжуться. Якби хтось скористався магією, щоб… не знаю, помститися професорам, він би не залишив доказів. Це здається неврівноваженим.　

— Або хтось вдає із себе неврівноваженого.　

А це було б значно гірше. Хоча Стерн не хотілося, щоб ці вбивства стали її проблемою, вона не могла вдавати, наче тут не спрацювало щось неприродне. Магія була відхиленням, розмиттям межі між неможливим і можливим. У порушенні цієї межі було щось, що мовби підривало моральні засади й табу, котрі всі сприймали як належне. Якщо тобі все підвладне, стає значно складніше пригадати, чому саме не варто цього торкатися: грошей, влади, омріяної роботи, омріяного сексу, життя.　

— Скажи мені, що я полюю за тінями, Стерн, і можеш повертатися до того населеного привидами будинку на Орандж.　

«Іль-Бастоне» був одним із найменш населених привидами місць у Нью-Гейвені, утім Алекс не бачила сенсу порушувати цю тему.　

— Не можу, — зізналася вона.　

— А ти не могла б… поспілкуватися зі своїми контактами з протилежного боку?　

— У мене немає привидів-інформаторів, Тернере.　

— То, може, спробуй потоваришувати з кимось.　

Алекс знову здалося, що вона щось проґавила, що Дарлінґтон знав би, чого шукати, якби був тут; він упорався б із цією роботою. То, може, саме Дарлінґтон був їм потрібен. Тернер хотів відповідей і міг запропонувати їм дещо навзаєм. Чотирьох прочан. Чотирьох убивць. Алекс не була певна, що довіряти Тернерові — мудра ідея, але довіряла й хотіла, аби він грав на їхньому боці.　

— Тернере, — запитала вона, — ви колись убивали?　

— Це ще що за запитання?　

— Отже, так.　

— Не твоє собаче діло.　

Але могло бути.　

— Як довго ви мусите тут залишатися?　

Чоловік роздратовано рохнув.　

— Чому питаєш?　

— Тому що хочу вам дещо показати.　

Настільна гра; картон, панір, гральний кубик　

Походження: Чикаго, Ілліпойс; прибл. 1919

Дарівпик: «Книга та змія», 1936

Один із варіантів гри «Землевласник», що неабияк схожий на її пізніше втілення — «Монополію». Назви місць відповідають Чикаго та околицям. Гральний кубик вирізано з кістки — найімовірніше, людської. Деякі свідчення підказують, що виготовлену вручну гральну дошку створили в Принстоні, а кубики потім додали, і грою часто користувалися в часи «сухого закону», коли нетривалий спалах окультної активності трапився навколо книгарні Ді-Джі Нельсона, унаслідок чого на півночі міста посилилася демонічна присутність. Яскраві кольори та постійні торги, які передбачає гра, миттєво роблять її привабливою, а два чинники — незбагненні правила й нескінченні партії, що можуть тривати годинами, якщо не днями, — майже не залишають можливості перемогти. Коротко кажучи, ідеальна пастка для демонів.　

На жаль, колись один із кубиків загубився, а всі спроби замінити його виявилися невдалими.

14

Тернер не міг просто піти з місця злочину, де саме активно працювало слідство, але погодився перехопити Алекс наступного ранку після заняття з курсу «Сучасні поети». Чутки про смерть декана Бікмена поширилися швидко, і в кампусі запанував стурбований настрій. Життя тривало, люди поспішали, справи потрібно було зробити, проте Стерн бачила групки студентів, котрі обіймалися зі сльозами на очах. Бачила флаєри, які запрошували на всеношну на подвір’ї Морзе. Вона не могла відігнати думки про ранок після того, як знайшли Тарине тіло, нещирі істерики, дзижчання пліток, що кружляли університетом, наче рій шершнів. Алекс розуміла, що Бікі був улюбленцем, батьківською постаттю й персоною, яка вплетена в тканину Єлю. Але пам’ятала збудження після Тариної смерті, небезпеку, що причаїлася за крок, нову родзинку, яку можна було скуштувати без жодного ризику.　

Скорбота й страх були щирими. Професорка на занятті в Алекс розпочала лекцію з історії про те, як декан Бікмен із дружиною приймали її в себе вдома на День подяки й що ніхто зі знайомих Бікі не почувався в Єлі самотнім. Кабінет декана в Морзе опечатали, а біля дверей виставили представників служби безпеки — поліції Єлю, а не міської.　

Президент університету того ж вечора влаштував екстрену нараду зі стурбованими студентами у Вулсі-голлі. Газета «Єль дейлі ньюз» надрукувала коротке повідомлення про вбивство — підозрювали розбійний напад, і поліція вже вивчала переконливий слід, що вів за межі нью-гейвенської спільноти. Це трохи відгонило вивертом: «Не турбуйтеся, шановні батьки, цей злочин не має жодного стосунку до Єлю, навіть до Нью-Гейвена не має. Нема сенсу пхати ваших діточок до Кембриджу». Якщо смерть професорки Стівен заледве збурила якісь брижі — вбивство декана Бікмена стало роялем, який хтось жбурнув до озера.　

Тернер підібрав Алекс перед одним із нових готелів на Чепел- стріт, достатньо далеко від місця злочину й кампусу, аби нікому з них не доводилося хвилюватися, що його помітять. Дорогою до «Чорного В’яза» дівчина намагалася підготувати його, однак доки стисло викладала свою теорію щодо Дарлінґтона й те, як попри всі шанси таки мала рацію, детектив не прохопився жодним словом. Тернер просто дозволив їй говорити, заклякнувши в холодному мовчанні, наче був манекеном, якого всадовили за кермо, щоб продемонструвати безпечну їзду. Лише вчора Стерн виступала зі схожою промовою перед Мерсі, але подруга всотала почуте й повернулася спраглою більшого. А Тернер мав такий вигляд, наче ладен був скинути їх обох зі стрімчака.　

Алекс надіслала Доус повідомлення, що вони їдуть до «Чорного В’яза», бо це здавалося правильним, утім пошкодувала, помітивши перед вхідними дверима дівчину, вбрану в безформний спортивний костюм, із затягнутим у звичний скособочений пучечок яскраво-рудим волоссям: вона скидалася на розталу свічку, що несподівано зайнялася вогнем. Губи Памели стиснулися в осудливу лінію.　

— Вона здається щасливою, — насмішкувато зауважив Тернер. — А хтось здається щасливим, коли бачить наближення копів?　

— Так, міс Стерн, люди, у яких хтось поцупив їхнє лайно, або ті, хто намагається залишитися незарізаним, зазвичай здаються досить щасливими, коли нас бачать.　

Принаймні вона дізналася, що дорогою Тернер її слухав. Лише розмови про магію та окультні штуки навіювали на нього такий настрій.　

— Центуріоне, — привітала його Доус, і Алекс скривилася.　

— Мене звуть детектив Авель Тернер, і тобі це чудово відомо. Вигляд у тебе виснажений, Доус. Тобі недостатньо платять.　

Памела здивовано витріщилася на нього, а тоді погодилася:　

— Напевно, ваша правда.　

— Я відклав нерозкриту справу, щоб приїхати сюди. Можемо перейти до суті?　

Доус повела їх усередину, утім, доки вони йшли за детективом нагору сходами, прошепотіла до Стерн:　

— Це погана ідея.　

Алекс погоджувалася, проте не бачила, які в них іще є варіанти.　

— Він розповість Ансельмові, — не вгавала Доус, ідучи за детективом до бальної зали. — Новому Преторові. Поліції!　

— Ні, не розповість. — Принаймні Алекс на це сподівалася. — Нам потрібна його допомога, а це означає, що доведеться показати, із чим ми маємо справу.　

— А саме? Просто зізнайся, що ти все на ходу вигадуєш.　

Так і було. Утім щось усередині тягло її назад до «Чорного В’яза», а вона смикнула за собою ще й Тернера.　

— Якщо в тебе є інші ідеї, просто скажи, Доус. Ти знайома з якимись убивцями?　

— Окрім тебе?　

— Він може нам допомогти. Йому теж потрібна допомога. Декана Бікмена вбили.　

Доус заклякла як укопана.　

— Що?