Леонид Платов – Секретний фарватер (страница 21)

— Необстріляні були, — пояснив Чачко.

— Сорок перший рік! Зненацька прямо по курсу силует пароплава! Я: “Апарати — готуй! Повний вперед!” І одразу ж застопорив, потім дав задній хід. Буруни попереду!

— Каміння?

— Авжеж, воно. Це я маяк атакував.

Шурко засміявся.

— Бачиш, є такий маяк в Ірбенській протоці, називається “Колкасрагс”. Майданчик на низькому острівці, вежа з ліхтарем, ліхтар, оскільки воєнний час, погашений, а внизу смужка піни. Дуже схоже на корабель, що йде на тебе. Давнє це діло. Тоді, правда, були ми з тобою, Чачко, нетерплячі!

Навіть сердитий боцман зволив усміхнутися. І раптом сміх урвався. По катеру пронеслося: “Тсс!” Усі завмерли, прислухаючись.

Недалечко клекотіла вода. Потім пролунало протяжне форкання, немовби велетенська тварина шумно зітхала, випливаючи на поверхню.

Підводний човен! І десь зовсім близько. В тумані важко орієнтуватися. Та, певно, поруч, за миском.

Шубін — стиха:

— Боцмане, до кулемета! Команді гранати, автомати розібрать!

Він видерся на берег, пробіг, ховаючись за деревами. Юнга невідступно поспішав за ним.

Так, підводний човен! У туманній імлі видно темну пляму, що поступово збільшується, немовби розповзається. Баластові систерни продуті повітрям. Над водою ви-прищився горб — бойова рубка, потім показалася вузька спина — корпус. Клацнули щелепи. Це відчинився люк.

З води війнуло затхлою вологістю, наче з погреба чи з розритої могили.

У тумані спалахнули два вогники. На містку закурили.

Шубін почув кілька слів, сказаних по-німецьки. Голос був тонкий, буркотливо-невдоволений:

— Він мав би вже бути тут.

Другий голос — з шанобливими інтонаціями:

— Накажете вогні?

— Ні. Не довіряю цим фіннам.

— Але я гадаю, у такий туман…

Мовчанка.

На воді чути дужо добре. Слова котяться по водній поверхні, наче м’ячі по асфальту:

— Фінни мені завжди здавалися ненадійними, — промовив той же буркотливо-невдоволений голос. — Навіть у тридцять дев’ятому, коли Європа так розраховувала на них.

Підводний човен погойдувався метрів за тридцять від Шубіна. Його штучно, під електромоторами, утримували на місці ходами, не наближаючись до берега, щоб не пошкодити гребні гвинти.

Юнга пробурмотів тремтливим голосом:

— Товаришу командир, накажіть! Гранатами закидаємо її!

Шубін промовчав. Гранатами підводного човна не потопиш. Шарварку тільки наробиш, себе викриєш.

З туману долинуло:

— Не можу ризикувати… Мій “Летючий Голландець” вартий трьох танкових армій…

— О так! Де з’являється Гергардт фон Цвішен, там війна дістає новий поштовх…

— Тих-ше!

До Шубіна, який напружував слух, долинуло лише одне слово: “Вува”. Потім у шаруватому тумані, що булькав, лелів, невиразно бубонів, застрибали, наче бульбашки, дивні звуки: чи то кашель, чи то сміх.

Позаду хтось легенько торкнув Шубіна за плече.

— Чачко доповідає, — прошепотіли над вухом. — Мотори на готуйсь!

— Світає, — долинуло з туману.

Другий голос сказав щось про глибини.

— Звичайно. Не можу йти в надводному положенні на очах у всіх шхерних роззяв.

Туман став зовсім попелястим і швидко розвалювався на шматки. В його сірій масі зачорніли проріхи.

Немовби матеріалізуючись, ущільнюючись на очах, дедалі чіткіше вимальовувався підводний човен, який чомусь назвали “Летючим Голландцем”. Він був наче зітканий із туману. Пасма водоростей звисали з його крутого борту.

Чачко здивовано ворухнувся. Шубін пригнув його нижче до землі. Та він і сам не сподівався, що підводний човен такий великий.

— Нарешті! — сказали на “Летючому Голландцеві”. — Ось і пан радник!

Стукаючи движком, між берегом і підводним човном пройшла моторна. На борту її стояла людина в штатському. Вона поквапливо стрибнула на палубу човна.

Нерозбірливі виправдання.

Буркотливий тонкий голос:

— Прошу в люк! Вас чекають унизу!

Повільно розсовуючи туман, який, звиваючись кільцями, стелився по воді, підводний човен одійшов від острова.

Схвильований Шубін трохи підвівся. Куди він поверне: праворуч чи ліворуч?

Адже створні знаки розсунуто. Пастка чекає на здобич!

Якщо підводний човен поверне ліворуч, щоб лягти на створ…

Він повернув ліворуч.

Низько пригинаючись до землі, Шубін і Шурко перебігли галявинку, стрімголов скотилися на палубу катера.

— Заводь мотори!

Катер відскочив од берега. Розвернувся,

Деякий час він ішов на малій швидкості, якнайобережніше, потім, завернувши за мис, дав повний хід.

Тільки б мотори не підвели! Виносьте з біди, коненята мої милі, е-ех, голуб’ята!

Шурко виглянув із моторного відсіку. Усе мелькало, мчало у пінявому вихорі. Гілки дерева шмагонули по рубці.

І раптом одразу стало дуже світло і далеко видно довкола.

Промені прожекторів метнулися над шхерами. Вони наблизились до протоки і схрестилися над підводним човном, який бився в кам’яному капкані.

Шубін озирнувся тільки на мить.

Наші б літаки сюди! Та він не міг викликати літаків — рація не працювала.

І треба було поспішати, поспішати! Уже в п’яти припікає в шхерах.

Він правильно розрахував — під шумок легше втекти. В сум’ятті і безладді берегова оборона цієї дільниці таї? і не зрозуміла, хто промчав мимо. Важко було взагалі зрозуміти, що це таке: довгі смуги брезенту тріпотіли на вітрі, соснові гілки стирчали з люків, оберемок ламані прикривав турель кулемета!

Та й увага була прикута до того, що коїлося на середині протоки — біля підводного кам’яного пасма. На допомогу човну уже поспішали буксири, які були поблизу. Надривно вили сирени.

Шубін крутнув убік, промчав лісистим коридором, що раз повернув.