Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 46)

— Як почуваєшся? — запитує Себастіан. Я бачу, як сильно він хоче торкнутися до мене. Як сильно хоче пригорнути. Проте він стримується. Тільки знову і знову дивиться на мене, ніби бажає переконатися, що зі мною все гаразд, ніби прагне поглинути мене поглядом.

— Добре. Навіть краще, ніж добре. Завдяки тобі.

— Я відчув тебе, — тихо каже він. — У пожежі. Я не міг дістатися туди достатньо швидко, а коли відшукав тебе в горах, тлум…

— Мені вже краще, — повторюю я. — Фінн сказав, що я використала забагато енергії за один раз, але сьогодні вранці я почуваюся як новенька, — і це майже правда.

Себастіан киває.

— Добре. Радий це чути.

— Дякую, що врятував мене, — незграбно тупцяю. — Знаю, я останнім часом засмучувала тебе, завдала тобі болю, але ти все одно прийшов.

— Звісно, прийшов, — він бере мене за плечі й притягує до себе. — Я ж казав, що завжди прийду на допомогу, і дотримав слова.

Моє серце стискається, коли я дивлюся в ці очі й бачу в них біль і тугу. Ще зовсім недавно я відчувала те саме.

Погляд Себастіана падає на мої вуста.

Він нахиляється до мене, але я притискаю руку до його грудей і відштовхую.

— Басті, ми вже не ті, ким були.

— Я не згоден, — каже він, його голос низький і хриплий. — Я таким і є. Кохання до тебе — це частина мене. Ти хоч уявляєш, як мені було? Не знати, чи встигну я туди. Дозволити йому допомогти тобі, коли ми повернулися. Ти хоч уявляєш, як це мене ранило?

— Уявляю. І мені прикро.

Я опускаю погляд на поліровану кам’яну підлогу. Занадто важко бачити його обличчя, зазирати в ці прекрасні очі й водночас закриватися від нього щитом.

— Фінн сказав мені, що ти зміг вистежити вогняних фейрі в горах і врятував чимало життів.

— Так, із допомогою Ріаана. Але багатьох ми все одно втратили, Брі, — він дивиться втомленими очима у вікно наприкінці коридору, як заходить сонце. — Вони загинули через неї. Через мою матір. Хочу, щоб ти вірила мені, коли я кажу, що не укладатиму з нею союзу. Радше піду на війну з її королівством, ніж дозволю їй знищити Немилостивих.

Я знаю, — важко ковтаю і стишую голос. — Я відчуваю це. Я відчуваю тебе. Я знаю тебе.

Мені дуже шкода, якщо котресь із моїх рішень змусило тебе думати, що я підтримую її хоч у чомусь. Зараз узагалі здається, ніби вона намагається покарати мене — налаштувати мій Двір проти мене ще до того, як я сяду на трон. І я… я не розумію за що.

Стискаю його руку.

— Ти робиш правильні речі. Просто продовжуй допомагати нам — Фіннові та його команді, мені. Ми придумаємо, що із цим робити.

— Добре, — каже Себастіан, потім дивиться на кімнату позаду мене. — Тепер, коли тобі краще, ми можемо переселити тебе в мої покої.

— Мабуть, не варто жити в одній кімнаті, Басті, — я прикушую щоку і змушую себе зустрітися з ним поглядом. — Я хочу, щоб ми працювали разом. Хочу, щоб ми були друзями, але не можу запропонувати щось, окрім цього.

Його бліді щоки спалахують багрянцем, й очі темнішають.

— Але з ним ти не проти ділити кімнату?

Кліпнувши, озираюся через плече.

Я не знала, що це була кімната Фінна, однак тепер усе набуває сенсу — те, що його вовчиці лежали в кутку, що простирадла пахли ним.

Опівнічний палац був його домівкою до того, як Мордей вкрав трон.

Оскільки палац достатньо великий, то покої Фінна, певно, були недоторканими, аж доки він повернувся.

Коли мої думки зупиняються на тому, що я щойно спала в ліжку, де Фінн провів безліч ночей, я навмисно уриваю їх і знизую плечима.

— Це тут ні до чого. Ми їдемо сьогодні.

Себастіан бере мене за руку й стискає пальці.

— Повернешся до мене? Потім… Даси шанс відвоювати тебе?

— Ви двоє ідете? — гукає Прета з іншого кінця коридору. Вона усміхається, але вираз її обличчя напружений. — Усі вже чекають у кімнаті для нарад.

Я обережно вивільняю свою руку із Себастіанової.

— Нам треба йти.

Ми йдемо за Претою до кімнати, в якій я раніше не бувала.

Фінн, Міша, Кейн, Тінан, Ріаан і Джалек зібралися за великим столом. Біля кожного стоїть по дві склянки — одна з водою й одна порожня. У центрі столу вивищуються три графини з бурштиновою рідиною, ніби ми зібралися на дегустацію віскі, а не планування стратегії захисту цього Двору від властолюбної королеви.

«Радий бачити, що ти знову на ногах, принцесо», — промовляє в моїй голові Міша.

Я дарую йому швидку усмішку: «Рада бути на ногах».

— Добре, що ви двоє доєдналися до нас, — зазначає Фінн. Його погляд ковзає по мені й зупиняється на моїй руці, яку Себастіан знову взяв у свою. Принц Тіней вмить обертається до Ріаана.

— Які позиції зайняли війська королеви в горах?

— Вони біля кордону. їхня кількість зростає, але немає жодних ознак просування.

— І чому ми повинні його слухати? — запитує Джалек. — Він служив Арії.

Очі Ріаана спалахують гнівом, але він вгамовує себе й відкидається на спинку стільця.

— Я служив своему принцові, — відрубує він. — І продовжую служити.

Себастіан відпускає мою руку й підходить до вільного стільця.

— Я думаю, Ріаан показав себе під час нападу на столицю. Без його допомоги ми б не змогли так швидко покінчити з легіоном вогняних фейрі.

«Але ти йому не довіряєш», — зауважує Міша в моїй голові, поки інші продовжують розмову.

«Я нікому не довіряю», — відповідаю йому.

«Брехуха».

«Ти можеш залізти в його думки? — запитую я. — Перевірити, чи можемо ми йому довіряти».

«Я вже намагався. Він надто добре захищений».

«Це підозріло?»

«Ні. Лише свідчить про здоровий глузд».

— …тепер, коли Опівнічні вершники стали табором у горах, — завершує Фінн.

Моя увага повертається до розмови за столом.

— То вони в горах? — запитую я, опускаючись на стілець поруч із Себастіаном. — Я думала, вони бунтують.

Себастіан хитає головою:

— Ми з Фінном зустрілися з капітанами й дали зрозуміти, що об’єднали наші сили.

Він тягнеться до моєї руки, яку я поклала на стіл, і стискає її.

Фінн уважно стежить за цим рухом.

Я ввічливо усміхаюся Басті, перш ніж обережно витягнути свою руку з-під його й покласти собі на коліна.

— Якщо Опівнічні вершники в горах, хто захистить столицю? — запитую я.

За столом повертаються до обговорення військової стратегії, а я намагаюсь ігнорувати біль відторгнення, який відчуваю від Себастіана. Міша мав рацію: зв’язок важче блокувати, коли ми поруч.