Лада Лузина – Меч і хрест (страница 75)
І самі! І самі! Як ті двоє – «по волі їх»! Випадково! Тільки вони не знали, а ми ж бо знаємо, чим ця випадковість закінчиться!
– Не про-ба-чить, – сказав Мир по складах, немов підписував собі смертний вирок.
– Два дурні! – завищала, як різана, Чуб. – Павловка вдома! Не хочете – я сама в міліцію піду… Зараз же!
– Ні! – Мир раптом стрімко ожив і підскочив до Дарини, міцно зчепивши їй руки ззаду сильним замком своїх долонь. – Буде так, як вона скаже. Як скаже, так і буде.
«А я ж його навіть не люблю!» – жахнулася вона.
– Дурень! – розлючено заволала Дарина, намагаючись вивільнитися з переконаних рук Мира. – Гадаєш, вона тебе любить? Вона іншого любить! Скажи йому! Хоч це ти сказати йому можеш?!
– Неправда! – Мир стиснув її так сильно, що Чуб скрикнула від болю. – Якщо потрібно, вона помре заради мене. А я заради неї!
– Помру, – чесно підтвердила Марійка, і справді готова негайно померти в покарання за те, що вона його розлюбила.
– Боляче ж! – заплакала Дарина. І трохи не впала, оскільки руки Мира з криком розпалися.
Засичавши, як батарея, що прорвалася, з верхнього майданчика спіральних сходів на голову Мира стрибнула важка Ізида Пуфик і полетіла на підлогу, відштовхнувшись од його лоба і маківки чотирма пазуристими лапами.
Мир відсахнувся, затуляючи роздертий лоб. Ізида по-звірячому захрипіла, згорбивши спину:
– Іщ-щ-ще з-з-за-ч-ч-е-пиш-ш-ш маму!!!
– Знаєте що? Що я вам скажу? – з надривом закричала «котяча мама». – Уся ваша любов – дурня! Хоча й дуже сильнодіюча. Ти її любиш, так? Жити без її пробачення не зможеш? А тебе через чотири години попустить. Та пізно буде! Ти присуху випив. Приворотне зілля! Випадково. Вона в кока-колі була! Я для себе зварила, а ви…
Мир поглянув на них обох збожеволілими очима. Беззвучно схопив повітря ротом і стиснув помертвілі губи. З хрестоподібних подряпин на його лобі текла кров.
– Присуха? Але навіщо? – схлипнула Марійка, мимоволі відшукуючи очима свій рюкзак, із роздутого боку якого виглядала червона кришка Дарининої коли.
– Та кажу ж, для себе! – рикнула скуйовджена Чуб. – Для Сані зварила! Коли ти вранці пішла, ми з Катею зілля зготували. Я – любовне. Вона – переможне…
– Лю-б-бовне? – Мир захитався, затрясся довгим і темним сміхом, широко розкриваючи рот. – Така любов? Хлиснув бурди! Так боляче… Неможливо повірити… Все, все, все. Немає більше сил! Усе, ніяких сил більше немає! Я не можу. Все…
Він упав коліньми на килим і захитав головою, з виснаженим, мокрим і червоним лобом і змученим чорним волоссям, що розсипалося по обличчю:
– Все. Все. Все. Та що ж це таке? Це нестерпно. Я більше не можу! Сил більше немає терпіти! Невже вони всі так страждали? Ще чотири години… чотири години. І попустить. Та пізно. Не допомагає! Що сталося – те сталося. Коли б не це, я б не дізнався…
– Ти про брата? – стражденно заламала руки Дарина, пригнічено дивлячись на справу своїх легковажних рук. – Та що тобі цей шизик? Зате тепер ти все знаєш! Медсестра – свідок! Од тебе відразу відстануть! – спробувала хоч якось утішити його вона. – Потерпи до ранку, і до ментів. А Марійку забудь. Тобі ще пощастило. Ти б бачив, що було з тими, хто моєї присухи з нігтів нанюхався! Гналися за мною, як недоумкуваті, по всій трасі. Дві аварії. Ледве жива залишилася…
Вона поривчасто підхопила і притисла до грудей дорогоцінного Пуфика, що хоробро кинувся на захист своєї хазяйки, і занурила ніс у її шерсть.
– Я ж говол-рила, – ніжно прогаркавила їй у вухо та. – Дл-руга стихія – merd. Повітл-ря неконтлольоване. Любов стає ненол-рмованою. Повітл-ряно-капілялний спосіб – чал-рівність тільки в замкнених пл-ростол-рах.
– А всього-на-всього – нігті, голубині яйця, травичка, перець та земля, – присоромлено виправдалася Дарина, дивлячись на зламану фігуру Мирослава.
– Яка земля? Звідки? – відреагувала оглушена Ковальова.
– Та тут, – зніяковіло пояснила Чуб, – в шафі в банці лежала. Мені Пуфик показала. Там цієї землі сто видів! З Байкового кладовища, з Лук’янівського, з Солом’янського, з Чорнобиля. І навіть прах чоловіка, померлого від нерозділеної пристрасті, у нас, виявляється, теж є.
– А що ще? Ще що там було?! – перебила її Марійка, раптом забувши враз про присушеного Мира. – Там були голки? Хвоя сосни була?!
– Була, – подумавши, пригадала Чуб. – А що таке?
– Вона його приворожила! – нестямно заголосила студентка. – Вона дала йому землю! Жартома. У мішечку. Вона – відьма!
Але Дарина, що ідеальним жіночим локатором визначила велику літеру в слові «його», прекрасно зрозуміла, хто «Вона».
– Прахова? – заперечливо хитнула Дарина головою. – Зовсім не обов’язково… Я знаю трьох дівуль, які хлопців поприворожували. Не так різко, як ми, звичайно, але теж продуктивно. Звичайні дівки. У нас же це на зразок народної традиції. Усі баби – відьми, так або інак…
– Ви! Ви всі! Всі ви! – розплющив очі Мирослав.
– Пробач, Мирчику! Пробач! – Дарина прохально витягнула губи в трубочку поцілунку. – Ти ж мені теж боляче зробив, але я тобі прощаю… Не пам’ятаєш, у нас у книзі немає протиотрути? – стривожено звернулася Чуб до Марійки. – Сил немає дивитись, як його ковбасить! – жалісливо повела вона очима в бік Красавицького, що зігнувся, немов скручений тяжкою різачкою в шлунку.
– Ніби щось таке було, – озвалася Ковальова. – Відсушка із трав, зібраних на Купала.
– Та до Купала він сам відсохне! – розлютилася Чуб.
– А де наша книга? – занепокоїлася Ковальова.
– Книгу взяла тл-ретя, – тихо муркнула Пуфик.
– Як узяла? – голосно скрикнула Чуб. – Це в неї що, ідея-фікс? Нав’язлива ідея книги красти? й що, першого разу було мало?
– Може, почитати хотіла… – припустила Марійка.
– Та якби ж вона читала ті книги, які цупить! Усе це не жарти! Чаклунство – не жарти, – захитала косами Дарина. – Тут усе на межі життя і смерті! Я уявляю, що з нею на рингу буде. Катя і так не Білосніжка, а тепер точно приб’є когось. І попередити не можна. Вона попереджала, що телефон відключить. Та й номер не дала…
– На рингу?
– Та в неї сьогодні поєдинок у приватному клубі.
– Клуб «Церцея»? На Пушкінській, поряд із «Бергоньє»?
– Із кафе «Дім Бергоньє»? – схвильовано перепитала Чуб.
– Із колишнім театром «Бергоньє».
– Нинішньою російською драмою? Так це одне й те саме. Завжди ти все ускладнюєш!
– Вона чекала на мене там! – ошаліла від власної безвідповідальності Марійка. – А я забула! Я зовсім забула! Потім таке закрутилося…
– Та ти зі своїм Врубелем узагалі вирубалася! Біжімо! Краще попередити її, інакше… – Дарина, не договоривши, перекинула Ізиду через плече і, схопивши свої пакети з «Сафо», помчала перевдягатись у ванну.
Марійка пригнічено подивилася на принишклого Мира. І зробила жахливе відкриття: в душі поміщається лише обмежена кількість почуттів!
Страх у Кирилівських печерах витіснив залишки домашнього скандалу. А Олег і Смугастий, що принизили її, миттєво забулися, знесені бурхливою зустріччю з Красавицьким. Але через велику кількість бурхливих подій, що тіснили одна одну, любов Мирослава так і не встигла пробратися в її серце. Їй просто не вистачило місця. І не лише їй.
Вона мусила хвилюватися за Мира, безжально вивернутого Дарининою присухою та зломленого існуванням божевільного брата; переживати за Митю, невинного й обдуреного, і за того, кого він уб’є, якщо його блакитні очі її обманюють; переживати за батька, який не може прийти до тями через смерть друга й сам покалічений обвалом; за Катю, яка намагалась її врятувати, бо була переконана в Марійчиному арешті; мусила боятися арешту, що, як і раніше, висів над ними дамокловим мечем, а ще більше – смерті, швидкої, обіцяної їм «уже сьогодні», що наближалася з кожним «так» її вірної «Чайки».
Але в результаті не відчувала взагалі нічого, окрім скорботної бездушності, що охопила її, коли вона побачила такого гарного, такого жаданого й недосяжного колись Мира Красавицького, схожого на зламану й викинуту ляльку. Вона дивилася на його поздряпаний лоб із чорним волоссям, що прилипло до нього, й абсолютно хворі очі під ним. Але думала не про нього…
Оскільки перша її думка була про підлу відьму Прахову, що отруїла беззахисного Михайла кладовищенською землею. Друга – про чорноокого Демона в засипаному снігом стрункому циліндрі та вперту Дарину, що навідріз відмовляється визнавати небезпеку, яка йде від нього й невблаганно підкрадається до них.
А для третьої місця в голові вже не вистачало…