Лада Лузина – Меч і хрест (страница 53)
Підлеглі завмерли: Алекс із голим торсом, Завзята в трусах, Дарина лише в черевиках «як у Джоні Деппа».
Сані ожив першим і, підбігши до Чуб, дбайливо накинув на неї шубу. Дарина вчепилася в неї, немов у рятівне коло.
– Пробачте, – пропихтіла вона, плутаючись у рукавах. – Олександре Вітал…
«Мамочко! Олександр!!!»
Вона очманіло втупилася в нього.
– Дарино, – прохрипів директор так, мовби в нього відразу пересохло в роті. – Ви повернулися?
– Чорта з два вона до тебе повернеться, жлобе! – верескливо заволав голубий. – І я йду! Я йду разом із нею! Ввесь мій балет!
– А я вже звільнився! – гаркнув охоронець.
– Дарино, але вам не треба йти, – зворушено мовив директор, зворушений власними словами: він тупо дивився просто себе, ніби ті були ганебними мильними бульбашками, що з незрозумілої причини випливли з його благопристойного рота. – Я можу навіть збільшити вам… вам… – Губи директора болісно напружилися, тужачись народити страшну й абсолютно неможливу обіцянку.
– Дарино, не йди, пробач мені! Це все я… – заголосила Завзята, кидаючись до неї, прохально зігнувши спину й широко розставивши руки, так, немов збиралась учепитися в Даринині коліна.
Чуб мимоволі відскочила вбік.
– Йди геть, суко заздрісна! – грубо відштовхнув коханку Алекс. – Як я тільки жив із тобою рік! Даринко… – рішуче зробивши крок до неї, він схопив Дарину за плечі.
Та перелякано хрокнула, стискуючись у грудку.
– Прибери від неї граблі, село! Котись до своєї жлобишки!
Сані з несподіваною ненавистю заїхав Алексу в живіт сильною балетною ногою.
Алекс упав на спину.
Завзята скрикнула.
Миттєво спітнівши, директор підбіг до Дарини, намагаючись відтіснити її в бік службових дверей.
Охоронець підхопився і, насупившись, пішов на танцівника.
«Зараз він зробить із нього…» – що саме Алекс зробить із Сані, Дарина не додумала, але виразно уявила собі перемішані з кров’ю, зламані риси друга, винуватого лише в тому, що позичив їй свою улюблену річ.
І тоді, підкоряючись лише натхненному інстинкту, вона закричала:
– Сашко! За мною! – І побігла геть, не бачачи, але відчуваючи тремтячими лопатками, як чотири тіла різко сіпнулися за нею, немов були прив’язані до її спини сталевими канатами. Чадний запах став іще відчутнішим. Вона чула: бійка урвалася не почавшись, і чотири Сашки мчать їй услід, забувши про міжусобну ворожнечу, об’єднані спільною вірою: «Вона покликала мене з собою!»
Вона впала на коліна, витягуючи ключі з-під каменя, і вскочила в сідло.
– Да-а-ашо! – вдарив їй у спину хор із чотирьох знавіснілих од розчарування голосів, але вона вже в’їжджала на пішохідний міст.
«А Сані б зі мною однаково не переспав, – із незрозумілим вдоволенням подумала вона. – Він і полюбив мене виключно як зірку – Раневську й Пугачову в одній особі!»
Перша машина ув’язалася за нею відразу ж, як вона вирулила на трасу з кущів Олексіївського острова, названого на честь легендарного попівського сина. Водій «пежо» сигналив їй і махав рукою з вікна. Дарина знервовано поторкала дупу і акуратніше підіткнула під сідниці коротку шубу – ні, нічого не видно.
«Напевно, – з полегшенням зрозуміла вона, – я просто йому сподобалась!»
– Красуне, як тебе звуть? – крикнув той. Проте красуні було зовсім не до нього.
На мосту Метро історія повторилась.
– Дівчино, давайте познайомимось! – вивалився з вікна напіврозваленого «жигуля» якийсь спітнілий, усміхнений хлопчак із сумнівної якості зубами.
– Не хочу!
– А я дуже хочу! Дуже, дуже, дуже хочу… – заканючив він.
– Гей, чого до дівчини причепився? – рикнули на нього з сусідньої машини. – Дівчино, якщо він вас дістає… – грізно насупився лобатий хлопець із очима бультер’єра.
Але дівчина віртуозно обігнала обох, самовдоволено посміхаючись їхній реакції. Дорожній флірт був невід’ємною частиною Дарининого життя – до неї клеївся кожен десятий. Але видовище такої страхітливої краси, як голонога білявка в яскраво-червоній шубі, з гривою волосся, що розвівається за плечима, мусило діяти на незміцнілі чоловічі уми крутіше, ніж червона ганчірка на бика.
У кінці моста її очікувала пробка.
Дарина зупинилася. Суворий блондин у сірому костюмі, що сидів за кермом «мерседеса», швидко застрочив щось на глянсовій візитці й мовчки простягнув її їй. Вигляд у нього був таким, наче він сам не розуміє, навіщо робить це.
– Жінко в червонім, ви неповторні! – розбещено проспівав голос ліворуч.
Дарина машинально поглянула на візитку:
«Олександр Стольников… Сашко? Ні, просто збіг!» —
І, пхаючи її в кишеню, виявила там розтерзаний вузлик із смердючою присухою.
– Гей, lady in red, давайте знайомитися! – наполягав нахабний лівий голос.
– Ви Сашко? – уточнила вона нервово.
– А як ви здогадалися?! – сторопів плейбой на червоній «шкоді».
– Дівчино, що це у вас за парфуми? – азартно принюхався хтось ззаду. – Навіть я відчуваю. Як вони називаються?
– Одеколон «Саша»! – істерично гаркнула вона, пришпорюючи мопед.
– А я теж Саша!
– І я…
– Дівчино, куди ви від нас тікаєте?!
Пробка розсмоктувалась, і з ризиком для життя амазонка завиляла між машинами, миттєво оглухнувши від обурених сигналів, а вирвавшись на Набережне шосе, роздратовано викинула з кишені смердючу ганчірку і вивернула шовкову підкладку.
Запах гару вдарив їй у ніс.
– Гей, шубко! – закричали із зустрічної смуги.
І Дарина з жахом побачила, як величезний танкоподібний джип «хаммер» розвертається, порушуючи всі правила, і переконано прилаштовується ззаду. За ним, звідки не візьмися, з’явився чахлий безжурний «жигуль» з ароматизованою ялиночкою під лобовим склом.
– Червона шапочко, я тебе з’їм! – заіржав спітнілий хлопець, оголяючи іржаві зуби.
Його вже обганяла червона «шкода»: обличчя плейбоя за лобовим склом було злим і азартним. Він ударив по керму – і його судомний гудок протрубив для Дарини, як мисливський ріг.
Землепотрясна невиразно застогнала і помчала по набережній, боячись оглядатися назад.
Ззаду нестямно сигналили. Огинаючи Поштову площу з Річковим вокзалом, вона помітила: за нею мчить уже цілий ескорт, п’ять чи сім машин. Зустрічні водії гальмували, округлюючи здивовані очі. Перехожі завмерли на тротуарах.
– Дівчино, а чого вони за вами їдуть? – наздогнав її страхітливий джип «хаммер».
– А ви чого? – перелякано пропищала Чуб.
І почула: за її спиною дві чи три машини з гуркотом врізалися одна в одну. Хтось закричав…
Вильнувши з переляку, бідний загнаний «поні» потрюхикав по Володимирському узвозу, що розтинав дві гори. Праворуч здіймалася Володимирська гірка, порізана нестерпно крутими підйомами цегляних стежин, які деруться до чавунного Хрестителя Русі та Чортової гори, що причаїлася поряд із ним. Ліворуч збігала вниз до Дніпра Олександрівська гора із захованим під нижнім пам’ятником Володимиру святим хрестильним струмком.
Ззаду було пекло.
«Хаммер» уперто висів збоку, прикриваючи Дарину своєю значною масою. Здається, тільки це й рятувало її від збожеволілого ескорту мисливців, що гнали її, як бідолашного русака. Нетерпляча плейбойська «шкода» спробувала обігнати стотисячний джип і в’їхала у випадкову «мазду» на зустрічній смузі. В істеричну какофонію врізалася далека міліційна сирена. Дві руді білки перелякано понеслися вгору по косогору Володимирської гірки. Запах гару не зникав. Він мчав за нею. Ним пропахла кожна пір’їна її шуби, і Дарину лякало відчуття, що мопед горить під нею, обпалюючи розжареними боками її голі литки.
«Але ж я викинула її! – подумки простогнала вона, знову засовуючи руку до кишені та з розмаху потрапляючи пальцями в шовкову діру. – Мамо!»
Чортова суміш з добавкою з обстрижених нігтів розсипалася десь під підкладкою!
Їй кінець.