Кристофер Сэнсом – Розгін (страница 58)

— Брате Едвігу, — тихо сказав я. — Ви можете назвати себе боязким, але думаю, що ви тут, мабуть, найтвердіша людина. А тепер я покину вас, продовжуйте зі своїми рахунками.

Я стояв на сходовому майданчику, збираючи докупи думки. Тепер був упевнений, що Ґабріель — убивця і вбив у пориві пристрасті. Але якщо книга, яку я знайшов, була тією самою, яку знайшов Синґлтон, тоді брат Едвіг мав чіткий мотив для вбивства мого попередника. Та Синґлтона вбили в пориві, і я не бачив у скарбника жодної пристрасті, окрім потягу до лічби і грошей, хоча він майже напевно був шахраєм. І тієї ночі його не було в Скарнсі.

Коли я повернувся до сходів, мою увагу привернуло світло на болоті: я розгледів два жовті вогники, що змигнули десь удалині. І пригадав, що за той продаж землі отримали пів скрині золота і що брат Едвіг перестрів мене того дня, коли я вийшов на болото. І якщо хтось захотів перевезти золото, до кого ще звернутися, як не до професійних контрабандистів? Я глибоко вдихнув і поспішив до лазарету.

Еліс сиділа на кухні пріора і різала коріння якихось трав. Вона на мить глянула на мене з пекучою ворожістю, а тоді змусила себе приязно всміхнутися.

— Готуєте одну з мікстур брата Ґая?

— Так, сер.

— Чи помічник Марк повернувся?

— У вашій кімнаті, сер.

Ворожість у її відстороненій ввічливості засмутила мене. Отже, Марк переповів їй те, що я йому сказав.

— Я був у рахівничій конторі. З верхнього вікна побачив світло на болоті та задумався, чи не з’явилися знову контрабандисти.

— Не знаю, сер.

— Ви сказали помічникові Марку, що покажете нам стежки.

— Так, сер. — У її голосі чулася настороженість.

— Мені було б цікаво на них поглянути. Чи не знайдете для мене час завтра?

Вона завагалась.

— Я маю обов’язки перед братом Ґаєм, сер.

— А якщо я з ним поговорю?

— Як вважаєте.

— І… є одна чи дві речі, про які я хотів би з вами поговорити, Еліс. Знаєте, я буду на вашому боці.

Вона відвернула погляд.

— Якщо брат Ґай скаже, що мені треба піти з вами, я, звісно, це зроблю.

— Тоді я попрошу його, — відповів я таким же холодним тоном.

Я почувався ображеним і злим, коли йшов коридором до нашої кімнати. Марк стояв і похмуро дивився у вікно.

— Я попросив Еліс показати мені стежки через болото, — сказав я без попереднього пояснення. — Адже щойно побачив там вогники. З поведінки Еліс я зробив висновок, що ти переказав моє прохання дати їй спокій.

— Я сказав їй, що ви вважаєте непристойним наше спілкування.

Я зняв плащ і опустився в крісло.

— Так і є, — погодився я. — Ти передав абатові мої накази?

— Могилу комісара Синґлтона завтра приберуть, а потім осушать ставок.

— Хочу, щоб ти був там. Я вийду на болото лише з Еліс. І перш ніж ти скажеш щось, про що пошкодуєш, я попросив про це, тому що, на мою думку, ці контрабандисти можуть мати значення для нашого розслідування. А потім піду до міста, на зустріч із Копінґером.

Я розповів йому, що знайшов у кабінеті брата Едвіга.

— Я хотів би знову опинитися серед звичайних людей, — сказав він, уникаючи мого погляду. — Тут, куди не глянеш, усюди натрапиш на шахрая чи злодія.

— Чи ти думав ще про те, що ми говорили, про те, що робитимеш після повернення до Лондона?

— Ні, сер. — Він знизав плечима. — Там також повно шахраїв і злодіїв.

— Тоді, мабуть, тобі варто жити на деревах, серед птахів, щоб не забруднитися контактом зі світом, — різко сказав я. — А зараз я вип’ю ще трохи доброго настою брата Ґая і посплю до обіду. Такого довгого і важкого дня не пригадую за все своє життя.

Розділ двадцять третій

Того дня вечеря в трапезній відбувалася стримано. Абат закликав усіх дотримуватися тиші під час трапези, попросивши помолитися за душу, як він назвав, невідомої особи, тіло якої знайшли у ставку. Обличчя монахів були напруженими, стурбованими, і я помітив багато перестрашених, тривожних поглядів, які кидали на мене. Здавалося, відчуття близького кінця, про яке згадував абат, уже почало охоплювати весь монастир.

Ми з Марком мовчки повернулися до лазарету; були виснажені, але я ще раз відчув відстороненість, яка охопила Марка, відколи заборонив йому залицятися до Еліс. Коли ми увійшли до нашої кімнати, я опустився у м’яке крісло, а Марк підклав у вогонь ще кілька полін. Я розповів йому про свою зустріч із братом Едвігом. Моя голова все ще гуділа від цього.

— Якщо я завтра вранці попрошу Копінґера надати інформацію про нього, то відповідь ми одержимо наступного дня. Якщо хоч один із цих продажів землі підтвердиться, ми звинуватимо Едвіга у шахрайстві. І це дає йому чіткий мотив для вбивства.

Марк сів на купу подушок навпроти, його обличчя ожило від зацікавлення. Попри всі наші суперечки, він так само, як і я, прагнув знайти нашого вбивцю. Я хотів перевірити свої здогадки, залучивши кмітливість помічника, а також було радісно знову почути його захоплену розмову.

— Ми завжди повертаємося, сер, до факту, що він відсутній у монастирі. Відсутній, коли Синґлтон знайшов книгу, і відсутній, коли його вбили.

— Знаю. Лише Ательстан знав, і, з його слів, він нікому нічого не розповідав.

— Чи міг Ательстан бути вбивцею?

— Відрубати голову людині, комісару? Ні. Пригадуєш, яким переляканим він був, коли підійшов до мене, щоб запропонувати себе як донощика. У нього немає відваги викликати на бій навіть мишу.

— Хіба ви не надто емоційно реагуєте на його натуру? — у голосі Марка промайнула нотка сарказму.

— Гаразд. Можливо, я захопився логічною конструкцією, яку вибудував, звинувачуючи Ґабріеля. Однак усе немовби так добре поєднується. Але так, звичайно, мусимо брати до уваги наше розуміння людських характерів, а характер Ательстана відчутно слабкий.

— І чому він має перейматися, якщо брат Едвіг піде на шибеницю або навіть якщо монастир розженуть? Він не аж такий побожний.

— І як він натрапив на цей меч? Хотілося б з’ясувати його історію; у Лондоні я напевно міг би довідатися про виробника через його клеймо. Гільдія мечників мала б знати. Проте ми тут застряли через цей сніг.

— Сер, а якщо Синґлтон розказав комусь іншому про те, що він знайшов у рахівничій конторі, і вони вирішили його вбити? Можливо, абат. Його печатка буде на цих угодах.

— Так. Печатка, яку він залишає на своєму столі, де будь-хто може нею скористатися, коли абата немає.

— А пріор Мортимус? Він достатньо жорстокий для вбивства, правда? І хіба не кажуть, що це він і брат Едвіг керують монастирем?

— Ці двоє шахраї на пару? Сам задумався. Мушу отримати відповідь від судді Копінґера. — Я зітхнув. — Скільки часу минуло, відколи ми виїхали з Лондона? Тиждень? Відчуття, наче ціле життя.

— Тільки шість днів.

— Шкода, що немає часу повернутися. Але навіть щоб надіслати повідомлення, через цей сніг знадобиться кілька днів. Чума на цей сніг, чи він падатиме вічно?

— Схоже на те.

Невдовзі Марк влігся на своє маленьке ліжко на коліщатках і засунув його під моє. Я сидів, дивлячись на палахкотливе вогнище. Через вікна, які вже знову вкривалися памороззю, почув, як дзвони кличуть на вечірню. Попри всі події, попри всі жахіття, богослужіння однаково відбувалися.

Я подумав про лорда Кромвеля, який чекав на мою відповідь у Лондоні. Найближчим часом спробую надіслати повідомлення, навіть якщо доведеться написати, що в мене немає відповідей і що потрібно розкрити ще два вбивства. Я міг уявити його розгніване обличчя, його прокляття, його сумніви в моїй відданості. Та якщо Копінґер підтвердить інформацію про продаж земель, я зможу заарештувати брата Едвіга за шахрайство. Раптом уявив, як допитую його у в’язниці Скарнсі, закутого в якійсь темній дірі, і відчув, що ця думка дає мені втіху. Це мене занепокоїло, і я подумав, як неприязнь до людини і перспектива влади над нею ведуть розум на неприємні манівці. Почуття провини охопило мене, і я знову почав думати про Марка й Еліс. Наскільки чистими були мої мотиви? Усе, що я сказав Марку про відмінність у їхніх соціальних статусах і про його зобов’язання перед родиною досягти успіху, було правдою. Але знав, що в мені ворушився хробак ревнощів. Я знову пригадав, як вони обіймалися на кухні, і заплющив очі, коли в закутку моєї уяви з’явився інший образ — як Еліс обіймає мене замість нього. Увесь час я чув дихання Марка, який поринув у сон. Я помолився, щоби Бог скерував мої дії на істинний і справедливий шлях; такий шлях, яким міг іти Христос. Тоді, мабуть, заснув на кілька годин, бо коли прокинувся, вогонь уже загас. Спина боліла, і я промерз до кісток. Знемагаючи від болю, підвівся з крісла, роздягнувся і втомлено заліз у ліжко.

Я одразу поринув у глибокий сон і наступного ранку прокинувся з відчуттям більшого відпочинку, ніж за весь минулий тиждень. Припис брата Ґая пішов мені на користь. Після сніданку я написав листа судді Копінґеру і віддав його Марку.

— Віднеси його зараз у Скарнсі. Запитай Копінґера, чи зможе він дати мені відповідь до завтра.

— Я думав, що ви самі хочете його побачити.

— Я хочу вийти на болото, доки сприятлива погода. — Я поглянув на небо, яке знову потемніло від хмар. — Скажи абатові, що могилу Синґлтона можна прибрати після твого повернення. Чи зробили щось для осушення ставка?

— У них є вигрібна яма, у яку вони можуть злити потік. Очевидно, вони вичищають мул приблизно раз на десять років.