Кристель Дабо – Зимові заручини (страница 73)

Беренільда саркастично посміхнулася.

—    Ви такий наївний! Ну ж бо скажіть, що ж то був за янгол, який упав з неба? Чи, бува, не хлопчик у красивому вбранні, з пшеничного кольору волоссям, із чарівним пухкеньким личком?

Офелія подихала на скло окулярів і витерла їх об спідницю. Шевальє. Це знову був він.

—    Ви його знаєте? — злякався чоловік.

Беренільда голосно зареготала. Торн вийшов з оціпеніння й суворо поглянув на тітку, наказуючи їй опанувати себе.

Вона розчервонілася, кучері безладно впали їй на щоки, що було геть не схоже на неї.

—    Звірі були як скажені, ось у чім річ! Ваш янгол навіяв їм такі ілюзії, які може витворити тільки хвора фантазія.

Ілюзії, які спочатку їх розлютили, викликали голод, а потім розвіялися за лясканням пальців.

У жестах та словах Беренільди була така впевненість, що єгер зойкнув. Його очі стали великими й круглими, як тарілки.

—    А знаєте, чому цей маленький янгол пощадив вас? — вела далі Беренільда. — Щоб ви могли мені дуже детально описати, як було вирізано мою сім’ю.

—    Це дуже серйозне звинувачення, люба, — докинув у розмову свої міркування Арчибальд, указуючи на татуювання в себе на чолі. — І до того ж звинувачення перед купою свідків.

Його губи викривилися в посмішці, яка призначалася саме Офелії. Уся Павутина була свідком сцени, де вона зіграла свою роль у цьому спектаклі.

Кліпнувши очима, Беренільда надала своєму обличчю безтурботного вигляду. Дихання її заспокоїлося, а шкіра знову набула світлого, немов порцеляна, кольору.

—    Звинувачення? Хіба я щойно назвала чиєсь ім’я?

Арчибальд втупився у свій дірявий циліндр, немов той цікавив його значно більше, ніж усі люди, які були тут присутні.

—    Слухаючи вас, я подумав, що ви знаєте цього «янгола».

Беренільда звела погляд на Торна, щоб порадитися з ним. Нерухомо сидячи на дивані, він пильно подивився на неї. Глибиною свого мовчання він ніби наказував їй: «Грайте свою гру».

Цей мовчазний обмін тривав лише хвилину, але дав Офелії можливість зрозуміти, наскільки вона помилялася щодо Торна. Вона довго сприймала його як маріонетку Беренільди, проте саме він весь час був ляль-ководом.

—    Я глибоко вражена смертю своєї родини, — прошепотіла Беренільда зі слабкою усмішкою. — Біль забиває мені дух. Що насправді сталося сьогодні, ніхто не знає, і ніхто ніколи про це не дізнається.

Оксамитовий погляд, мармурове обличчя, ніби вона знову виступала иа сцені театру. Бідолашний Ян, геть розгублений, не міг уже нічого зрозуміти.

Офелія не знала, як скласти доладу все почуте. Нацькувавши жандармів на Міма, ув’язнивши дух тітки Ро-зеліни, змусивши бідну служницю кинутися з вікна, шевальє хотів утримати Беренільду тут і завадити їй бути на цьому полюванні? Це була лише здогадка. Ще одне припущення. Цей малий був загрозою. Його тінь висіла над кожною катастрофою, але його ніколи ні в чому не звинувачували.

—    То ми вважатимемо цю справу закритою? — жартівливо спитав Арчибальд. — Такий собі прикрий нещасний випадок на полюванні.

Хоч хтось сьогодні насолоджувався ситуацією. Офелія сприйняла б це як огидний цинізм, коли б інтуїтивно не відчувала, що він усіма своїми репліками допомагає Беренільді тримати себе в руках і зберігати спокій.

—    Поки що так.

Усі подивилися на Торна. Це були перші слова, які він мовив від самого початку їхньої маленької наради.

—    Мудро, — іронічно резюмував Арчибальд. — Якщо слідство виявить бодай щось, що наводитиме на думку про злочин, не маю сумніву — ви відновите справу, пане інтенданте. Мені здається, це у вашій компетенції.

—    Позаяк вам слід буде доповісти про це Фаруку, пане посол, — сказав Торн, кидаючи на нього гострий як бритва погляд, — становище моєї тітки при дворі стане нестабільним. Чи можу я розраховувати на те, що ви захищатимете її інтереси?

Офелія помітила, що ця фраза несла скоріше загрозу, ніж прохання. Арчибальд усміхнувся ширше. Він повільно стягнув одну ногу з підніжки, потім другу й напнув на голову свій дірявий циліидр.

—    Невже пан інтендант сумнівається в моїй старанності щодо благополуччя його тітки?

—    Раніше ви нею вже грішили, — прошипів Торн крізь зуби.

Так само, як донедавна чинив її Мім, Офелія надала своєму обличчю байдужого, відстороненого виразу. Утім насправді вона чула все, про що говорили, і все завважувала в поведінці присутніх.

Отже, Арчибальд колись уже зраджував Беренільду, тому Торн ненавидів його дужче за інших? .

—    Ви говорите нам про минулу епоху, — прошепотів Арчибальд, продовжуючи всміхатись. — Яка хороша пам’ять! Однак я розумію ваше занепокоєння. Адже своєю кар’єрою ви зобов’язані тітоньці. Падати разом з нею буде височенько.

—    Пане посол! — скрикнула Беренільда. — Ваша роль — не підливати масла у вогонь.

Офелія пильно спостерігала за Торном, що нерухомо сидів на дивані. Здавалося б, натяк Арчибальда не змусив його нервуватися, але вона помітила, що довгі тонкі пальці, що охопили коліна, судомно стиснулися.

—    Моя роль, мадам, полягає в тому, щоб говорити правду, тільки правду й нічого, крім правди, — відповів Арчибальд солодкавим голосом. — Сьогодні ваш племінник втратив лише половину сім’ї. Друга половина жива, але перебуває десь у провінції. І ця половина, інтенданте, — закінчив він, спокійно дивлячись на Торна, — багато втратила з вини вашої матері.

Торн примружив очі, що тепер нагадували дві сірі щілини, але Беренільда взяла його за руку, щоб заспокоїти.

—    Будь ласка, панове, не ворушіть усіх цих старих історій! Ми повинні думати про майбутнє. Арчибальде, чи можу я розраховувати иа твою підтримку?

Він підняв циліндр і шанобливо глянув на Беренільду своїми великими ясними очима.

—    Я маю запропонувати вам щось більше, ніж підтримку, люба. Я пропоную вам союз. Зробіть мене хрещеним батьком своєї дитини, і відтоді ви зможете вважати всю мою сім’ю своєю.

Офелія схопила хусточку, щоб відкашлятися. Хреще-ніш батько прямих нащадків Фарука? Ось той, хто своє візьме. Збита з пантелику, Беренільда інстинктивно поклала руки на живіт. Тим часом Торн сполотнів від люті і, здавалося, гасив бажання запхати Арчибальду в горлянку його клятий циліндр.

—    Я не можу відмовитися від вашої допомоги, — покірно відповіла Беренільда. — Нехай буде так.

—    Це офіційна заява? — наполягав Арчибальд, знову потираючи татуювання на чолі.

—    Арчибальде, я оголошую вас хрещеним батьком моєї майбутньої дитини, — витримано проголосила вона. — Ваш захист, сподіваюся, поширюватиметься на мого племінника?

Усмішка Арчибальда стала більш стриманою.

—    Ви забагато хочете від мене, пані. Я глибоко байдужий до людей моєї статі, і в мене немає найменшого бажання зараховувати до своєї родини таку похмуру особу.

—    Я також не хочу бути твоїм родичем, — відрубав Торн.

—    Скажімо, я відступлюся від своїх принципів, — провадив Арчибальд, ніби нічого не сталося. — І хочу запропонувати свій захист вашій маленькій нареченій, але за умови, що вона сама про це попросить.

Офелія з подивом звела брови, коли Арчибальд кинув на неї швидкий погляд яскравих очей. Зазвичай з нею поводились як з предметом меблів, і вона більше не очікувала, що хтось поцікавиться її думкою.

—    Відхиліть його пропозицію, — наказав Торн.

—    Цього разу я погоджуся з ним, — раптом втрутилася тітка Розеліна, грюкаючи блюдцем із чаєм. — Я не хочу, щоб у вас була така погана компанія!

Арчибальд поглянув на неї з відвертою цікавістю.

—    Он воно що! Компаньйонка також з Аніми? Мене обдурили під власним дахом!

Анітрохи не ображений, він, навпаки, здавався приємно здивованим. Арчибальд обернувся до Офелії, клацнувши підборами, і розплющив очі, блакитні як небо, так широко, що вони наче захопили все обличчя. Торн і Беренільда уважно спостерігали за дівчиною зі свого дивана, натякаючи таким чином, що від неї чекають відповіді, а не ідіотського мовчання.

Нараз у голові Офелії виникла несподівана для неї самої думка, не схожа на всі інші, властиві їй досі: «Зробіть свій вибір, маленька пані. Якщо сьогодні ви не виборете свою свободу, завтра буде вже пізно».

Арчибальд продовжував невинно дивитися на неї, роблячи вигляд, що це не він вселив у її мізки цю думку. І Офелія вирішила, що він має слушність, що їй зараз треба зробити власний вибір.

—    Ви людина без моралі, — промовила вона якомога голосніше. — Але я знаю, що ви ніколи не брешете, а правда — це саме те, що мені потрібно. Я погоджуюся вислухати будь-яку пораду, яку ви мені дасте.

Офелія дивилася Торну просто в очі, вимовляючи ці слова, бо вони були адресовані і йому теж. Вона побачила, як скривилося його обличчя. Арчибальд же продовжував безтурботно всміхатися.

—    Гадаю, ми з вами добре порозуміємося, наречена Торна. Із цієї хвилини ми друзі!

Він попрощався помахом циліндра, поцілував Беренільді руку й узяв із собою бідолашного розгубленого єгеря. Щойио посол переступив поріг вітальні, як з передпокою знову хвилею полинули крики та запитання придворних. Щойно тітка Розеліна повернула ключ у дверях, у кімнаті запала тиша. Напружена тривала тиша, у якій Офелія відчула, що її поведінку не схвалюють.

—    Мене вражає ваша зухвалість, — обурилася Беренільда, підводячись.

—    Мене попросили висловити думку, і я це зробила, — відповіла Офелія так спокійно, як тільки могла.