Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 31)

Касети?

Касети. Так.

Іноді я щось слухаю. Це ж нормально?

Звісно.

Ваш батько. Він ніколи не висловлював каяття? Або щось подібне?

Ні. Хоча багато науковців висловлювали. Вони одумалися. Мій батько казав, що їм треба було думати про це раніше. Треба було думати ще до того.

А це б щось змінило?

Ні. Він це й мав на увазі. Ніщо б нічого не змінило. Коли все тільки починалося, була деяка активність, спрямована на те, щоб дозволити науковцям висловитися щодо ймовірності скидання бомби, але мій батько вважав, що вони просто наївні. Він казав, що бомба належала тим, хто за неї заплатив, і це були точно не науковці. Вони заплатили за нас, казав він. До того ж ми були дешеві. Він сказав їм припинити скиглити.

Ваші батьки померли від раку.

Так. Я не думаю, що робота в Y-12 була особливо небезпечною, — хоча моя бабуся вважала, що саме це вбило мою маму. Тоді як робота мого батька в південній частині Тихого океану, ймовірно, межувала з самогубством. Звісно, про радіацію тоді мало що розуміли. Думаю, дехто побачить у цьому мораль.

Я так розумію, що точно не ви. Ви казали, що ваш батько помер у хатині над озером Тахо.

Ні, я казала, що він там жив. Дуже красива місцевість. Там був виступ скелі, на який можна було вилізти і роздивитися озеро внизу, десь за тридцять кілометрів звідти. Але він помер не там. Він помер у Хуаресі. У Мексиці.

Він помер у Мексиці?

Так.

І що він там робив?

Він поїхав, щоб вилікуватися від раку.

До Хуареса в Мексиці?

Так. Був екстракт з абрикосових кісточок із назвою амигдалін, який почали використовувати в клініках країн третього світу. Здається, вони називали його вітаміном В₁₇. Багато відчайдухів їхали в подібні місця. Зокрема, чимало знаменитостей.

Ваш батько їздив до Мексики, щоб лікуватися від раку в шарлатанів?

Так.

Вас це не дивує?

Звісно, дивує. Але він вичерпав усі інші можливості. Не думаю, що він багато від цього очікував. Гадаю, він думав у категоріях теорії ймовірності, і йому не вдалося звести їх до нуля. Тому він поїхав. Якщо в його міркуваннях і була помилка, то в тому, що він був надто освіченим, щоб повірити в цілющі властивості абрикосів. А повірити — єдиний шанс на те, що вони спрацюють.

Як і в ефекті плацебо.

Саме так.

Він помер у Мексиці.

Так.

Де його поховано?

Десь у Мексиці. Він просив мого брата поїхати з ним, але той не захотів. Тож батько поїхав сам і помер сам, і його поховали десь у Мексиці, але ми не знаємо, де саме.

З вами все гаразд?

Усе гаразд. Дайте мені хвилинку.

Усе гаразд?

Усе добре.

Чому ваш брат не захотів з ним поїхати?

Бо він думав, що батько виставляє себе дурнем.

І ви вважали, що він мав поїхати?

Так. І він теж. Коли було вже занадто пізно.

Ваш батько був атеїстом?

Дивне питання. А ви атеїст?

Іноді. А він був?

Не знаю. Напевно. Мені здається, що він вважав віру людини частиною її характеру. Він не думав, що вірити чи не вірити в Бога є свідомим рішенням. Кожен, певно, або вірянин, або ні. Певна, він вважав себе занадто молодим, щоб померти, але я не знаю, як безбожники ставляться до смерті.

Ви зараховуєте себе до них?

Ви просто почуєте ексцентричні відповіді. Який у цьому сенс?

Я приймаю все, що можу отримати.

Якщо ми не знаємо, що таке життя, — а ми не знаємо, — тоді я не певна, як би ми могли охарактеризувати його відсутність. Ми думаємо, що знаємо, де перебуваємо, але це очевидний абсурд. Помирати складно, але померти, не знаючи, де ти був за життя? Або чому? Що ж. У будь-якому разі я думаю, що ми намагаємося осягнути, який розум міг би присвятити себе тому, щоб підірвати світ.

Я лише намагаюся осягнути вас. Ваш брат відчував докори сумління, що не поїхав з батьком до Мексики?

Сказати «докори сумління» — нічого не сказати. Батько, зрештою, явився йому вві сні, а потім брат поїхав до Мексики, щоб спробувати його знайти.

Після смерті батька?

Так, він поїхав, бо хотів знайти, де його поховано.

Ми можемо поговорити про щось інше.

Може, сьогодні просто поганий день. У мене все гаразд. Зробіть ласку, далі.

Брат знайшов могилу батька?

Ні.

Як довго він був у Мексиці?

Не знаю. Я не могла до нього додзвонитися. Коли я нарешті знайшла його, йому було… Йому було дуже боляче. Він повернувся в Ель-Пасо. Я вмовила його піти в ресторан, але він не міг стримати плачу навіть за столиком. Я поклала йому руку на плече, але він відсмикнув її.

Чому він так зробив?

Це складно.

Гаразд.

Він знайшов ту клініку, але вони не захотіли з ним говорити. Зрештою, він віддав усі свої гроші мексиканським чиновникам, але нічого з того не вийшло. Він провів там багато тижнів. Спав у тридоларовому готелі. Не знаю, коли він востаннє їв. Він став схожий на привида.

Це було в Ель-Пасо?

Так. Він зупинився в готелі «Ґарднер», коли нарешті зателефонував мені. Йому наснився ще один сон. Тільки він не назвав його сном. Він сказав, що батько прийшов до нього вночі і в одязі для померлих стояв біля узніжжя його ліжка, і брат тільки й питав його, де він, але батько не знав. Він не знав, де він. Брат розповів мені це, плачучи по телефону, а потім поклав слухавку, і я подумала, що він накладе на себе руки.

Тож він так ніколи й не встановив, де похований ваш батько?

Ні.

Усе це засмутило вас так само, як і вашого брата?

Більше ніж засмутило. І досі засмучує. Але ж я не відмовлялася допомогти батькові. Мене не просили про допомогу. Найбільше я боялася за Боббі. Він був у жахливому стані.

Ви справді думали, що він може вбити себе?