Кларк Смит – Зібрання творів (страница 126)

[337] Genius loci (лат.) — дух місця або геній місця. У римській міфології — дух-покровитель певного місця, яким могли бути якийсь куточок землі, селище, будівля, гора, окреме дерево тощо. Латинський вираз genius loci у XVIII cторіччі запозичили британські письменники, які популяризували його і стали вживати для того, щоб передати атмосферу того чи іншого краєвиду.

[338] Сul-de-sac (фр.) — «глухий кут», «закут».

[339] Пісочник крикливий (лат. Charadrius vociferus) — прибережний птах ряду Сивкоподібних (Charadriiformes). Поширений практично всією територією Канади і Сполучених Штатів. Його можна зустріти на відкритих місцевостях, на низькотравних луках, часто коло води, на мілинах вздовж річок, на прирічкових луках. При польоті та для відвернення уваги від гнізда цей птах видає високий протяжний крик кіл-дііі, кіл-ді-ді-дііі, або киїт-киїт-киїт, за який дістав свою видову назву, а також англійську назву kildee або killdeer.

[340] Йдеться про друкарську машинку виробництва фірми «Е. Ремінґтон і сини» — знаної американської зброярні. Це була найперша друкарська машинка, що з’явилася в продажу 1873 року.

[341] Хоакін Соролья і Бастіда (1863–1923) — іспанський майстер декоративного живопису, найвидатніший представник іспанського імпресіонізму.

[342] Ситник тонкий (лат. Juncus tenuis, англ. Wiregrass) — вид трав’янистих рослин з родини ситникових (лат. Juncaceae), походить з Північної Америки; натуралізований, зокрема, у Євразії. Росте у вологих місцях, на луках і болотах.

[343] Кларк Ештон Сміт завершив роботу над оповіданням «Genius Loci» 26 вересня 1932 року. В листі до Авґуста Дерлета від 28 вересня 1932 року Сміт писав, що зовсім не певен, чи зможе продати оповідання хоча б якомусь часопису, адже «воно видасться надто витонченим для палп-журналів, а високочолим редакторам не сподобається елемент надприродного». Втім, сталося інакше. Редактор Weird Tales охоче прийняв оповідання, і воно вийшло друком 1933 року в червневому числі того часопису. Loci» 26 вересня 1932 року. В листі до Авґуста Дерлета від 28 вересня 1932 року Сміт писав, що зовсім не певен, чи зможе продати оповідання хоча б якомусь часопису, адже «воно видасться надто витонченим для палп-журналів, а високочолим редакторам не сподобається елемент надприродного». Втім, сталося інакше. Редактор Weird Tales охоче прийняв оповідання, і воно вийшло друком 1933 року в червневому числі того часопису.