Кларк Смит – Зібрання творів (страница 125)

[314] Ґнейс (нім. Gneis — «іскра») — зерниста метаморфічна гірська порода, що складається переважно з польового шпату, кварцу та кольорових мінералів.

[315] Контрфорс (фр. contre force — «протидійна сила») — вертикальна конструкція у вигляді висунутої назовні частини стіни, вертикального ребра чи окремої опори. Призначена для посилення опорної стіни, надання їй міцності та стійкості.

[316] Мачу-Пікчу (кеч. Machu Pikchu — «стара вершина») — доколумбове місто інків, розташоване в Андах на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта над долиною річки Урубамби в Перу, за 80 км на північний захід від міста Куско.

[317] Теокалі (в перекладі з мови наватль (ацтекської) — «будинок бога») — тип культової споруди, мезоамериканська піраміда з храмом на вершині. Являє собою чотирикутну кам’яну піраміду, сторони якої, як правило, чітко орієнтовані по сторонах світу. Піраміда складалася з декількох уступів, що утворювали тераси, а також мала круті сходи на всю висоту.

[318] Марсіанська тканина, є вигадкою Кларка Ештона Сміта.

[319] Фобос — два природні супутники Марса.

[320] П’ядуни (лат. Geometridae) — родина нічних метеликів. Назву geometridae, себто, дослівно «землеміри», ця родина дістала через те, що гусінь цих метеликів має лише дві пари ніг, внаслідок чого гусінь спершу висуває вперед голову і груди за допомогою грудних ніг, а потім підтягує задню частину тіла. Збоку це схоже на те, неначе гусінь міряє землю п’ядями, звідси походить українська назва родини.

[321] Детрит — нагромадження уламків гірських порід, жорстви, скупчення рослинних або тваринних решток.

[322] Фумігант (від лат. fumigare — «обкурювати», «диміти») — речовина, що застосовується для фумігації — очищення приміщень від шкідників за допомогою отруйних або їдких випарів.

[323] Карту́ш (від фр. cartouche, буквально — «набій», «патрон») — подовгастий овальний контур, який окреслює собою ієрогліфи. Картуші з горизонтальною рискою під ними позначають написаний в них текст як царське ім’я.

[324] Кларк Ештон Сміт почав писати це оповідання наприкінці серпня 1931 року. Серед подій, які надихнули його на написання цього твору, стали лісові пожежі, що вирували в Каліфорнії того літа і з якими він мусив боротися. За словами Сміта, небо після них було «темне і закіптюжене, наче випалене небо над планетою Марс». А головним літературним джерелом натхнення був рукопис повісті Лавкрафта «У горах божевілля», яку Сміт захоплено перечитував у серпні 1931 року і з якої запозичив ідею оздобленої зображеннями підлоги катакомб. Спершу автор хотів назвати оповідання «The Vaults of Abomi» («Склепи Абомі»). Кларк Ештон Сміт закінчив роботу над першим нарисом цього оповідання 12 вересня 1931 року. Але Фарнсворт Райт, головний редактор Weird Tales, відхилив первісний твір, вважаючи, що Смітові слід «пришвидшити» першу половину історії та зазначив, що коли залишити оповідання в такому вигляді, то більшість передплатників часопису «ніколи не дочитають до цікавої частини». Тож Смітові довелося видалити близько двох тисяч слів детальних описів. У такому вигляді редакція Weird Tales таки прийняла оповідання і 1932 року опублікувала його у травневому числі. Цього разу Фарнсворт Райт назвав цей твір «приголомшливим оповіданням, потужною історією». А втім, цікавим є той факт, що насправді авторові поступки були відносно незначними і «пришвидшення» першої частини оповідання зумовлене насамперед тим, що Сміт видалив передмову, зробивши з неї післямову. Загалом Кларк Ештон Сміт вважав такі скорочення злочинами проти твору, називав їх «хірургічними видаленнями», а у листі до Лавкрафта висловлювався щодо цих вимушених правок так: «Щодо «Склепів Йог-Вомбіса», то я послав би Райта під три чорти, якби не мав підтримувати своїх батьків і платити борги. З цих причин для мене важливо, щоб якомога більше моїх оповідань були прийняті й опубліковані в прийнятні строки. Хай там як, а я не став скорочувати оповідання такою мірою, якою пропонував мені Райт, і відмовився жертвувати суттєвими деталями і подіями вступної частини. Те, що я насправді зробив, полягає переважно в ущільненні описів, деякі з яких видавалися дещо велемовними. Але я відновлю більшість з них, якщо колись це оповідання буде видане у формі книжки». Тут варто лише додати, що за життя Сміт так і не опублікував відновленого твору. Оригінальну версію цього оповідання Сміт 1934 року подарував Робертові Гейворду Барлов, і врешті-решт вона опинилася в приватній колекції. Текст, наведений у цій книжці, є найповнішою версією твору й походить головним чином з оригінального друкопису Сміта.

[325] Йдеться про поширений сюжет, який, зокрема, зустрічається в Біблії та «Книзі тисячі й однієї ночі». За цим сюжетом цар Соломон ув’язнив джинів, які повстали проти нього, в мідних (або, в інших варіантах сюжету — у латунних) глеках, що запечатав своєю печаткою так, що джини не могли звільнитися звідти самотужки, і кинув глеки в море. Лише через багато століть випадковий рибалка виловив один з таких глеків і, знявши з нього печатку, побачив, що зсередини вирвався стовп диму, який, сягнувши небес і загуснувши, набрав форми джина.

[326] Пустельний марсіанський смерч, є вигадкою Кларка Ештона Сміта.

[327] Проспектор — особа, яка займається пошуком родовищ корисних копалин.

[328] Долина Гінном — глибока та вузька долина на південно-західному боці стародавнього Єрусалима. Завдяки грекам стала відомою як Геєнна. Долина мала погану славу через поширене в ній ідолопоклонство й людські жертвоприносини Ваалові, а також Молоху, на честь якого спалювали немовлят. Певний час долину використовували для спалювання сміття з Єрусалима, а також, щоб викидати туди тіла злочинців, яких вважали негідними поховання. Через свою історію, в юдаїзмі, християнстві та ісламі ця долина стала синонімом пекла.

[329] Цікавим є той факт, що словом vortlup (вортлап) Кларк Ештон Сміт спершу хотів назвати безіменних істот з оповідання «Склепи Йог-Вомбіса», але, зрештою, використав цю назву для описаних вище марсіанських істот, яких використовують як в’ючних тварин.

[330] Гадес або Аїд — у давньогрецькій міфології — підземне царство мертвих.

[331] Facilis decensus Avernus (лат.) — слова з поеми «Енеїда» давньоримського поета Верґілія. В українському перекладі М. Білика вони звучать як: «легкий перехід до Аверна», або ж дослівно: «легкий спуск (сходження) до Аверна».

[332] Ночесвітка (лат. Noctiluca scintillans) — вид одноклітинних організмів. Найпростіша джгутикова морська тварина, що має здатність світитися.

[333] Надир — «протилежний») — найнижча точка небесної сфери, протилежна зеніту.

[334] Карапакс (лат. carapax) — спинна (верхня) частина екзоскелета або раковини у деяких тварин, у тому числі членистоногих, таких як ракоподібні і павукоподібні, а також хребетних, таких як черепахи.

[335] Гліптодон (лат. Glyptodon) — рід вимерлих близько 10 000 років тому тварин ряду неповнозубих. Зовні дещо подібні до сучасних броненосців, гліптодони досягали майже 3 м завдовжки і важили до 2 тонн, а також мали товстий панцир, що складався з численних зрощених кісткових пластинок і прикривав зверху весь тулуб тварини. На голові гліптодонів був невеликий кістковий щит, утворений такими ж пластинками, а хвіст був захи- щений, як чохлом, зрощеними шпичастими кістковими кільцями.

[336] Кларк Ештон Сміт написав це оповідання в серпні 1932 року. Первісно він назвав його «The Eidolon of the Blind» («Ідол сліпців») і в листах до Авґуста Дерлета писав, що це буде «жорстоке й страхітливе» оповідання із «закінченням у дусі Данте», «до пари» його попередній марсіанській історії — «Склепи Йог-Вомбіса». Та попри сподівання автора, з усіх його творів оповідання «Мешканець безодні» чи не найбільше постраждало від свавілля редакторів, а сама його публікація супроводжувалася такими негараздами, що згодом Сміт став називати його не інакше, як своїм «тричі безталанним оповіданням». Проблеми почалися у вересні 1932 року, коли головний редактор Weird Tales, Фарнсворт Райт відхилив оповідання, як таке, що може «викликати огиду» у багатьох читачів часопису. Сміт, обурений такою оцінкою, в жовтні спробував опублікувати твір у Wonder Stories, одначе Г’юґо Ґернсбек, головний редактор цього видання, зажадав від автора додаткових описів, які слугували б «псевдонауковим поясненням» того наркотичного екстазу, який ідол з невідомого матеріалу викликав у марсіан і людей. Тоді автор ще раз спробував подати оповідання до Weird Tales, але знову дістав відмову. Зрештою Сміт погодився на вимоги Ґернсбека і додав до твору близько тисячі слів, які, не шкодячи загальній атмосфері, вводили в текст нового персонажа — безокого землянина Джона Чалмерса, який колись був археологом і, потрапивши в полон до марсіан — здеградованих залишків вимерлого народу йоргі, прожив з ними під землею багато років, навчився їхньої мови і звичаю поклоніння ідолові таємничої підземної істоти. Він фігурує в тому епізоді, де земляни вперше бачать ідола, й розповідає про його властивості, а згодом згадується вже як напівз’їдений труп (замість тіла троглодита, про яке йдеться у первісній версії). Та хоч фрагмент із Чал- мерсом і додав до історії кілька деталей, його було дописано виключно для того, щоб редакція схвалила твір, нічого суттєвого до авторського задуму він не додавав. Натоді Сміт тішився вже тим, що зміг залишити основну частину тексту, і особливо — плекану ним розв’язку, недоторканими. Проте не так сталося, як гадалося. Вже після публікації Сміт виявив, що редакція без його відома та дозволу змінила назву оповідання на «The Dweller in the Martian Gulf» («Мешканець марсіанської безодні»), у самому тексті було видалено цілі абзаци ретельно вибудуваного описового матеріалу, а на додачу ще й переписано кінцівку. Її зробили більш «м’якою» (у ній Беллманові вдалося зберегти зір і втекти), і це було зроблено настільки непрофесійно й недолуго, що кілька доданих редакторами речень впадають в око відмінністю від філігранного Смітового стилю, і навіть містять у собі помилку! Автор мав усі підстави приписати ці зміни якомусь «напівписьменному конторському служці», адже вони так спотворили й понівечили текст, що первісну історію було фактично знищено. Цей випадок поклав край співпраці Сміта з Wonder Stories. Те, як редактори часописів поставилися до цього твору, стало однією з причин того, чому Сміт у середині 1930-х років облишив написання прози. Саме оповідання без редакторських змін уперше було опубліковане 1960 року в збірці «Abominations of Yondo» від видавництва Arkham House. Оригінальний друкопис цього твору, на жаль, не зберігся. В цій книзі наведено найповнішу версію оповідання, найближчу до першотвору, яким його хотів бачити Кларк Ештон Сміт.