Кларк Смит – Зібрання творів (страница 119)

[112] Ілер (фр. Hilaire) — ім’я, що, найімовірніше, походить від імені святого Іларія. Святий Іларій Піктавійський (315–367 рр.) був християнським святим, єпископом, учителем церкви й теологом і походив з Аквітанії — історичної області на південному заході сучасної Франції.

[113] Александрійська бібліотека — найбільша бібліотека елліністичного періоду (323 до н. е. — 30 р н. е.). Вважається, що основна частина книг Александрійської бібліотеки загинула в пожежі 47 до н. е. під час облоги Александрії Юлієм Цезарем, решту знищили у V ст. н. е. християнські фанатики, а у VII ст. н. е. — мусульманські.

[114] Інкунабула (лат. incunabula — «колиска», «початок») — першодрук, книжка чи односторонній відтиск, видрукований в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року, себто до початку друку палеотипів. Шрифтами та оформленням інкунабули нагадують рукописні книги, адже перші друкарі наслідували стиль манускриптів. Оскільки їхній наклад коливався від 100 до 300 примірників, інкунабули є вкрай рідкісними книгами.

[115] Гай Валерій Катулл (87–54 рр. до н. е.) — давньоримський поет-лірик, майстер любовної поезії.

[116] Сапфо (близько 630–570 рр. до н. е.) — давньогрецька поетеса та музикантка, творчиня «сапфічної строфи», майстриня любовної поезії. Платон називав її не інакше як «десятою музою». Першою в історії літератури оспівувала лесбійське кохання та секс між жінками. З усіх творів Сапфо до наших часів збереглося лише чотири поезії та численні короткі уривки.

[117] Мілет — давньогрецьке місто-держава. Можливо також, що йдеться про Гекатея Мілетського (близько 550 — близько 490 рр. до н. е.) — давньогрецького історика та географа, знаного, зокрема, за такі трактати, як «Мандри навколо світу» та «Землеопис».

[118] Перікл (495–429 рр. до н. е.) — давньогрецький державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Період його правління вважають часом найвищого розквіту Греції.

[119] Аспасія (близько 470 р. до н. е. — близько 400 р. до н. е.) — одна з найвидатніших жінок у Давній Греції, дружина Перікла. Відома, зокрема, тим, що її домівка була осередком культурного життя Афін.

[120] «Histoire d’Amour» (фр.) — «Історія Кохання». І книга, і її автор є вигадкою Кларка Ештона Сміта. Прізвище Вальянкер (Vaillantcoeur) перекладається з французької як «Хоробре серце».

[121]Демуазель (фр. Demoiselle, спотворена форма латинського domnicella — «маленька пані», «панночка») — термін, який історично вживався на позначення молодої неодруженої жінки зі шляхетного роду. З часом трансформувався на «мадемуазель».

[122] Шато де Фоссфламм (фр. Château des Faussesflammes) — назва, яка українською перекладається як «Замок облудних вогнів».

[123] Шателен (від фр. Châtelain лат. Сastellanus — «що стосується замку, фортеці») — первісно титул, яким у Франції іменували власника замку, зазвичай, представника шляхетного роду. Вживався у значенні «володар замку».

[124] Світоч — велика свічка.

[125] Pax vobiscum (лат.) — «Мир з вами» або «Нехай мир буде з вами».

[126] Modus operandi — латинська фраза, яка означає «метод дії». Вживається на позначення принципу дії різноманітних механізмів і процесів, а також широко застосовується у карному праві для опису способу скоєння злочину.

[127] Асфодель (лат. Asphodelus) — рід квіткових рослин підродини асфоделевих, поширений у Середземномор’ї. Рослини мають доволі великі квітки, білі, рідше жовті, іноді з пурпуровими смугами, зібрані в кисті або колосся. Згадуються у давньогрецькій міфології — асфоделеві луки були місцем в Аїді, де безрадісно існували душі померлих, які випили води забуття з річки Лети.

[128] Аттична мова або аттичний діалект — діалект давньогрецької мови, притаманний давнім Афінам. Вважається класичним взірцем давньогрецької мови.

[129] Порфір — гірська порода з фенокристалами лужного польового шпату, кислого плагіоклазу, кварцу, біотиту в основній масі, що складається з тих самих мінералів. Може мати сіре, жовте, рожеве та буре забарвлення. Деякі порфіри мають високі декоративні якості й використовуються для виготовлення предметів декоративно-ужиткового мистецтва та як оздобний камінь.

[130] Літанія — в християнстві — урочиста церковна служба, а також молитва, в якій заклики до Бога чи святого доповнюються регулярно повторюваними проханнями.

[131] Ламія — у давньогрецькій міфології — вродлива жінка, яку покохав Зевс. Дружина Зевса, Гера, дізнавшись про їхні побачення, повбивала усіх дітей Ламії, через що та збожеволіла й перетворилася на чудовисько, що пожирає дітей. Ламію описували як напівжінку-напівзмію, яка спокушала юнаків, заохочуючи задовольнити їхні сексуальні апетити, а по тому харчувалася їхньою плоттю. У пізніших переказах ламіями стали називати вродливих, але жорстоких жінок або чарівниць, які зваблювали юнаків і висмоктували їхню кров.

[132] Аполлоній Тіанський (1–98 р. н. е.) — давньогрецький філософ. Більшу частину свого життя провів у мандрах як проповідник-мораліст. Запевняв, що може передбачати майбутнє і творити чудеса. Зокрема, вважається, що Аполлоній переміг спокусницю-ламію.

[133] Алюзія на Шуб-Ніґґурат або Чорну Козу Лісів з тисячним потомством — міфічну істоту, вигадану Говардом Філіпсом Лавкрафтом (1890–1937). Це створіння вперше згадане в оповіданні Лавкрафта «Останній дослід» («The Last Test» (1928)). Характеризується як «божество збоченої плодючості».

[134] Даґон — семітське божество, особливо шановане в Ханаані. У філістимлян був головним богом і описувався як напівлюдина-напівриба. Посідає місце у пантеоні міфів Ктулху, разом із Гідрою та Ктулху вважається покровителем Глибоководних. Зокрема, згадується Г. Ф. Лавкрафтом в оповіданні «Даґон» («Dagon») (1917).

[135] Деркето — грецька форма імені сирійсько-фінікійського божества, в якому змішалися образи Астарти, Кібели, Атаргатіс, пізніше й Афродіти. Була богинею плодючості та покровителькою сирійських земель. Була зна- на також як «Дворога Астарот» і зображалася з двома рогами на голові.

[136] Зім (англ. Ximes) — вигадане Кларком Ештоном Смітом місто, за прототип якого, найімовірніше, послугувало місто Нім (фр. Nîmes), розташоване на півдні Франції, у регіоні Окситанія.

[137] Азазель — злий демон пустелі, біблійний персонаж.

[138] Ліліт — у єврейському фольклорі — демониця ночі. За переказами, Ліліт прагне вректи немовля і його матір або вбити їх, особливо в перший тиждень після пологів. Деякі джерела називають Ліліт першою дружиною біблійного Адама, до створення Єви. Створена одночасно з Адамом, Ліліт народила від нього дітей, але вбила їх, за це Бог її прокляв і перетворив на демоницю.

[139] Іоґ-Сотот (англ. Yog-Sothoth (англ. — Yog-Sothoth (Йоґ-Сотот) у Г. Ф. Лавкрафта або Iog-Sotôt — стилізована на французький манер форма імені — у Кларка Ештона Сміта) — вигаданий персонаж пантеону Великих Древніх з міфів Ктулху. Вперше згадується в повісті Говарда Філіпса Лавкрафта «Справа Чарльза Декстера Ворда» (1927). У пантеоні міфів Ктулху Іоґ-Сотот відіграє роль нейтрального божества, охоронця воріт між світами, фізичного втілення світобудови. Іоґ-Сотот замкнений поза нашим Всесвітом, він існує одночасно в усіх часах і в усьому просторі. Кларк Ештон Сміт висловлював думку, що Іоґ-Сотот в одному зі своїх втілень міг керувати часом.

[140] Содаґві — альтернативна назва божества на ймення Тсатоґґуа, про якого йде мова у цій збірці.

[141] Жеан (фр. Jehan) — середньовічна форма імені Жан (фр. Jean). Мовесуар (фр. Mauvesoir) — вигадане автором промовисте прізвище, яке перекладається з французької як «поганий (лихий) вечір».

[142] Синекура (від лат. sine cura animarum — «без турботи про душу») — за середньовіччя — прибуткова церковна посада, не пов’язана з певними обов’язками. У переносному значенні — добре оплачувана посада, що не вимагає особливо напруженої роботи.

[143] Молох — божество природи та сонця, у жертву якому спалювали живцем дітей. Вшановувався у Ханаані, Палестині та Фінікії, і, як верховному божеству, йому приносилося у жертву найдорожче, насамперед, новонароджені діти знатних родів. Дітей спалювали у бронзовому ідолі з людським тулубом і руками та головою бика, всередині якого палало багаття (за іншими версіями дітей клали йому на руки, під якими розводилося багаття). Слово «Молох» стало символом жорстокої сили, що вимагає страшних жертв.

[144] Місал (лат. Missale) — у католицизмі — збірник книг для богослужіння, що містить у собі тексти для меси.

[145] Ілюмінації (від лат. illumino — «освітлюю», «роблю яскравим», «прикрашаю») — загальна назва кольорових мініатюр і орнаментів, якими прикрашали середньовічні рукописні книги.

[146] Тонзура (від лат. tonsura — «стрижка») — виголене місце на маківці голови у католицьких духовних осіб.

[147] Сиґіл або сиґілла (лат. Sigillum — «печатка») — символ або комбінація магічних символів. Використовувалися магами та алхіміками для прикликання надприродних сил і керування ними. Сиґіли широко представлені у гримуарах і книгах з демонології. Одним з найвідоміших сиґілів є пентаграма.

[148] Ереб — одне з начал всесвіту у давньогрецькій міфології: вічний морок, породження Хаосу. Також словом Ереб називали підземне царство мороку, проходячи яким, душі померлих потрапляють до Аїду.