Кейт Мосс – Гробниця (страница 126)

Мередіт глянула на тильний бік обкладинки книжки, яку тримала на колінах, що злегка тремтіли від нервування. На ньому була репродукція світлини Леоні, Анатоля й Ізольди, зробленої в Рен-ле-Бені 1891 року. Фото її родини.

А Марк, менеджер книгарні, і досі говорив. Хол спіймав її погляд і зробив жест, наче застібав рот на застібку-«блискавку».

Мередіт засміялася. Хол переїхав до Америки в жовтні 2008 року, таким чином зробивши Мередіт найкращий подарунок на день народження. Юридичний бік справу Рен-ле-Бені виявився досить складним. Судове підтвердження заповіту забрало певний час, і до того ж виникли проблеми з установленням точної причини смерті Джуліана Лоуренса. То не був ані інсульт, ані інфаркт. Жодного видимого сліду фізичних ушкоджень не було взагалі, окрім якихось непояснимих шрамів на долонях. Його серце просто перестало битись.

Якби він не помер, то навряд чи його звинуватили б у вбивстві свого брата й замахові на вбивство Шейли О’Доннел. В обох випадках непрямі докази були досить переконливими, але в ситуації, що склалася, поліція не палала бажанням поновлювати слідство в справі про загибель Сеймура Лоуренса. Шейла ж О’Доннел не бачила, хто на неї напав, а свідків не було.

Існувало, однак, беззаперечне свідчення шахрайства й того, що Джуліан Лоуренс роками знімав прибутки з готелю та брав під них кредити, щоб фінансувати свою настирливу ідею. У нього виявили кілька незаконно здобутих цінних пам’яток вестготської культури. У його сейфі знайшли також мапи з детальними позначками місць розкопок і купу блокнотів з нотатками про один з різновидів карт Таро. Коли в листопаді 2007 року допитували Мередіт, вона визнала, що мала репродукцію цієї оригінальної колоди, але вважається, що сама колода була знищена пожежею 1897 року.

Хол продав Домен де ля Кад у березні 2008 року. Грошей від цього бізнесу не було, самі лише борги, з якими він і розрахувався завдяки продажу. Хол приготувався змінити своє життя. Певний час він підтримував контакт із Шейлою О’Доннел, і вона розповіла йому, що якесь англійське подружжя з двома дітьми підліткового віку придбало готель і успішно перетворило його на один з найвідоміших сімейних готелів на півдні Франції.

— Отже, пані та панове, вітайте міс Мередіт Мартін!

Вибухнули бурхливі аплодисменти, не в останню чергу тому, як подумала Мередіт, що Марк, нарешті, завершив свою довгу промову.

Вона набрала повні груди повітря, зібралася з духом і підвелась.

— Дякую за похвальну рекомендацію, Марку, — сказала Мередіт. — Мені дуже приємно бути тут. Як дехто з вас знає, ґенеза цієї книги бере початок з моєї подорожі, яку я здійснила, коли працювала над біографією Дебюссі. Пошуки привели мене до чудесного містечка в Піренеях, яке зветься Рен-ле-Бен, а від нього — до вивчення історії моєї родини. І ця книжка є моєю спробою провести в останню путь привидів минулого. — Мередіт зробила паузу. — Героїнею книги виступає жінка на ім’я Леоні Верньє. Якби не вона, мене б тут зараз не було. — Мередіт осміхнулася. — Утім, книгу присвячено моїй матері, Мері. Вона — чудова жінка. Як і Леоні.

Цієї миті Мередіт побачила, ідо Хол передав Мері, котра сиділа між ним та Біллом у передньому ряду, паперовий носовичок.

— Мері зробила музику частиною мого життя. Вона навчила мене ставити запитання й ніколи не закривати очі на нові факти, перспективи та можливості. Вона навчила мене наполегливо добиватися свого, хоч би як важко було. А найголовніше, — весело вишкірилась Мередіт, переходячи на невимушений тон, — це те, що вона навчила мене робити найкращі у світі гарбузові ліхтарі на Гелловін!

Присутні, серед яких більшість становили родичі й друзі, весело розсміялись.

Мередіт почекала, поки в залі знов не настане тиша. А потім, збуджена й трохи схвильована, взяла книгу й почала читати:

Ця історія починається у великому місті мертвих.

У тихих провулках, де мешкають скелети. Серед бульварів, тротуарів і закутків паризького цвинтаря Семетьєр де Монмартр — місця, заселеного надгробками та кам’яними янголами, серед яких вештаються привиди тих, кого встигли забути ще до того, як їхні тіла охололи в могилах.

Коли її слова пливли над аудиторією, вливаючись у величезну масу тих історій, що розповідатимуться сьогодні ввечері, напередодні Дня всіх святих, тихі приємні звуки старого будинку немов акомпанували Мередіт. На дошках підлоги порипували стільці, щось бурмотіли старі ринви на даху, на вулиці гули клаксонами автівки, а в кутку тихо шипіла кавоварка. Із сусіднього бару долітали звуки фортепіано. Цілі й половинні ноти просотувалися крізь стіни й проникали під плінтуси, долівку та найрізноманітніші закуточки в просторі між підлогою та стелею.

Мередіт уповільнила ритм, дійшовши до кінця уривку.

Бо насправді ця історія починається не з відсутності скелету в одній з могил на паризькому цвинтарі, а з колоди карт.

Колоди карт Верньє.

На мить запала тиша, а потім знову зазвучали аплодисменти.

Мередіт збагнула, що вона стоїть, затамувавши подих, — і полегшено зітхнула. Коли вона глянула на свою родину, друзів та колег, на якусь скороминущу хвилю їй здалося, що повітря ворухнулось і в дальньому кутку кімнати з’явилась усміхнена дівчина.

Мередіт посміхнулась у відповідь.

Вона пригадала всіх привидів, що торкнулися її життя. Маргарита Верньє на цвинтарі Семетьєр де Пассі. Цвинтар у Мілуокі, неподалік від того місця, де зустрічаються три річки. На ньому спочив вічним сном її прадід — Луї-Анатоль Верньє, французький солдат і американський громадянин. Згадала вона Луїзу Мартін, піаністку, чий прах розвіяли по вітру. Свою рідну матір, поховану на тих берегах, де сонце сідає за озеро Мічиган. Утім, найбільше Мередіт думала про Леоні, яка спочила в мирі на території маєтку Домен де ля Кад.

Повітря, вода, вогонь, земля.

— Дякую, — сказала Мередіт, коли аплодисменти стихли. — Дякую всім вам за те, що прийшли.

ПРИМІТКА АВТОРКИ ПРО КАРТИ ТАРО ВЕРНЬЄ

Таро Верньє — вигадана колода, придумана спеціально для «Зруйнованої гробниці». Її намалював художник Фінн Кемпбел-Нотман на основі класичної колоди Рейдера Вейта (1910).

Думки фахівців стосовно місця походження карт Таро є різними. З однаковою ймовірністю ним можуть бути і Персія, і Стародавній Єгипет, і Туреччина, й Індія. Проте вважається, що у своєму сучасному вигляді карти Таро вперше з’явилися в Італії в середині п’ятнадцятого сторіччя. Існують сотні колод — і щороку в продажу з’являються нові. Однак найпопулярнішими залишаються марсельські карти Таро, характерні яскравими жовтими, блакитними та червоними кольорами, а також сюжетно-тематична універсальна колода Вейта, вигадана 1916 року англійським окультистом Артуром Едвардом Вейтом та ілюстрована американською художницею Памелою Колмен Сміт. Саме ці карти використано для пасьянсу у фільмі про пригоди Джеймса Бонда «Живи сам і дай померти іншим».

Для охочих дізнатися більше про Таро існує чимало книжок та веб-сайтів. Найкращим і найповнішим довідником є «The Complete Illustrated Guide to Tarot» (авторка — Рейдер Поллак), опублікований видавництвом «Element» 1999 року.

ПОДЯКИ

Мені надзвичайно поталанило, що в процесі написання «Зруйнованої гробниці» я мала змогу користуватися підтримкою, порадами та практичною допомогою багатьох людей. Самозрозуміла річ, що всі можливі помилки стосовно фактів або ж їх тлумачення цілком належать виключно мені.

Мій агент Марк Лукас був і є не лише неперевершеним редактором і просто добрим приятелем, він ще й постачає кольорові стікери для приміток, і цього разу вони — червоні! Дякую також усім членам Ліги американських письменників за їхню копітку працю та допомогу, а особливо — Еліс Сондерс, Люсінді Бетрідж та Петрі Льюїс. Я вдячна Нікі Кеннеді за її ентузіазм, Сему Едінборо та його команді з Міжнародної лінгвістичної асоціації, а ще — моїй подрузі та землячці по Каркасону Кетрін Еклз із літературної агенції «Anne Loise Fisher».

Мені неабияк пощастило, що в Сполученому Королівстві мої твори видає «Оріон». А все почалося з Малькольма Едварда та незрівнянної Сьюзан Лемб. Над «Зруйнованою гробницею» видавець Джон Вуд (супер-енергійний), редактор Женев’єва Педж (супер-професійна й терпляча) та літературний співробітник Джейн Селлі працювали невтомно, не покладаючи рук і перетворили цей процес на суцільне задоволення! Дякую також усім, часто — невідомим, героям та героїням виробництва, продажу, маркетингу, реклами тощо, а особливо — Ґебі Янґ, Маркові Рашеру, Далласу Мандерсону, Джо Карпентеру та всім-всім зі Служби довідок.

У Сполучених Штатах я хочу висловити подяку Джорджеві Лукасу та моїй прекрасній редакторці в «Putnam» — Рейчел Каґан.

А також Анет Вебер у Дремері, Німеччина; та Філіпу Дорі й Ізабелль Ляфон у місті Латт, Франція.

Особливу подяку складаю авторові й композитору Греіу Ньюну, котрий допоміг мені з пасажами Фібоначчі й написав прекрасний музичний твір «Гообниця, 1891», який міститься в книзі та її аудіо-варіанті. Я також дуже вдячна Фінну Кемпбелу-Нотманові та мистецькому відділу видавництва «Оріон» за вісім карт Таро Верньє.

Хотілось би також подякувати тлумачам і палким прихильникам Таро по обидва боки Атлантики. Вони щедро ділилися порадами, пропозиціями та своїм досвідом — особливо дякую за це Сью, Луїзі, Естель та Полу; крамниці «Таємниці» в Ковент-Гардені; Рубі (вона ж — письменниця Джил Доусон) за те, що ворожила для Мередіт; а також усім тим, котрі побажали лишитися неназваними.