Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 81)

Шепіт здивування прокотився по рядах солдатів на стінах.

— Що вона від нас хоче? — запитала Чет.

Ґлік пробурмотіла:

— Будь обережною, сестро. Це якась хитрість. Це ж Люті.

— Я знаю, що це Люті. — Пенда, притискаючи до себе немовля, вийшла вперед, щоб її було добре видно всім. — Я Пенда Орр, дружина короля Адана Старфолла. Ваші війська вторглися в наше королівство. Які ваші наміри?

— Мої війська не мають жодного інтересу до вас, — відповіла Кору. — Тепер, коли ми об'єдналися, ми вирушимо до Хребта дракона, щоб розбудити дракона. Оссус — наш єдиний ворог, який має значення.

Пенда замислилася, подивилася на Хоробру, на Ґлік, на капітана вартових Стяга, і всі вони виглядали так само спантеличеними й розгубленими, як і вона сама. Після недовгого мовчання вона гукнула вниз:

— Хто цей хлопчик з вами? Він ваш полонений?

Кору опустила погляд на Бірча, погладила його по волоссю.

— Цей хлопчик? Просто людське дитя, забране із вимерзлого містечка на півночі.

Хлопчик підняв голову, зустрівся очима з Пендою, і хвиля емоцій промайнула на його лиці. З його вигляду не було схоже, щоб його кривдили чи били, але він здавався стривоженим.

— Як його звати?

Хлопчик відповів сам.

— Бірч!

Пенді вдалося зберегти спокійний вираз обличчя.

— Звільніть його і віддайте нам.

— Він має бути зі мною, — кинула королева недбало, а потім заговорила про інше. — Я чула, що By дала армії Судерри зброю з димчастим склом. Вона завжди була дурнуватою, але тепер твої солдати можуть стати нам у нагоді. Віддай мені бійців, які отримали цю зброю, і ми вирушимо на битву разом.

— Адан Старфолл, — відповіла на це Пенда, — уже повів нашу армію в гори, де він приєднається до армії короля Колланана з Нортерри. — Вона навмисне вимовила це ім'я, щоб полонений хлопчик почув його. — У нас свої війни.

Королева крижаних Лютих виглядала здивованою і водночас задоволеною.

— Якщо вони вже рушили в гори, то ми перехопимо їх по дорозі. Тоді ми всі разом зможемо розбудити дракона.

Королева Кору розвернула свого вовкоконя, залишивши хлопчика при собі. Кудлата тварина попрямувала до центру двох велетенських армій, двоє магів слідували за нею. Незабаром об'єднана армія Лютих заворушилася, готуючись виступити в похід.

Пенда підняла руку до неба і торкнулася сердечного зв'язку. За мить її зелений ска пурхнув униз, до неї. Пенда попросила принести їй смужку паперу, написала термінове повідомлення і прив'язала його до ноги птаха-рептилії. Адан не міг активувати діамант «сльоза матері», проте він зможе прочитати її записку. Він мусить знати, що тут відбулося.

— Ти повинен летіти, Ксаре, — сказала вона. — Віднеси це послання, щоб попередити Адана Старфолла. І скажи королю Колланану, що його онук усе ще живий і що він у Лютих.

71

Весь табір утауків був охоплений полум'ям, а солдати конаґа Мандана закінчували зганяти докупи тих нечисленних пастухів, торговців, мисливців, матерів і дітей, яким вдалося вижити. Намети палали яскравіше, ніж розкидані по табору багаття, а крики людей, іржання коней, брязкіт обладунків та дзенькіт мечів почали стихати.

Мандан вкрай зрадів, коли виявив в одному з фургонів книги, записники та мапи. При світлі висячого ліхтаря він став перебирати знайдене і занурився у вивчення описів доріг та стежок. Оце так скарб!

Він подумав про те, як легко він вбив Шеллу дін Орр, яку вважали праматір'ю і очільницею всіх племен утауків. Мандан показав їм, до чого призводить непокора наказам конаґа, викрадення й підбурення до зради його королеви. Саме утауки, які поширювали підступні чутки, несли основну відповідальність за ті заворушення, що виникли в трьох королівствах.

Не звертаючи уваги на звуки ззовні фургона, він гортав мапи, простежував русла рік та потічків, порівнював письмові описи з відповідними мапами та вивчав основний прохід через гори. Мандан нахилився ближче, вражений тим, як детально промальовано мапи. Це були надзвичайно важливі знання.

До відчинених дверей фургона підійшла Дженна, з її реймера лилося помаранчеве світло.

— Загрозу усунуто, мій конаґу. Кільком вершникам вдалося втекти, а багато дітей розбіглися по лісу. Ви хочете, щоб ми їх спіймали?

Мандан був певен, що вони рознесуть повсюди ще більше диких історій, які виставлять його справжнім чудовиськом, але коли він подумав про всіх тих дітей, що загубилися в лісі без дорослих, без їжі...

— Нехай голодують. — Він глянув на книги, схеми та мапи. — Відправ усе це в замок Конвери. Утауки приховували важливі розвідувальні дані від наших армій. — Він похитав головою.

Дженна кинула погляд на сліди різанини, влаштованої в таборі, її обличчя освітлювало тріскотливе полум'я реймера.

— Один з тих чоловіків... небіж старої очільниці племені був поранений, але ви маєте вислухати його, перш ніж він помре.

Мандан глузливо спитав:

— Ти хочеш, щоб я занотував його спадок? Записав так, щоб його запам'ятали назавжди?

Обличчя Дженни стало напруженим.

— Вам варто почути те, що він вам скаже, Володарю, обіцяю вам. — Вона рушила вперед, а потім, зупинившись, обернулася й заговорила більш різким тоном. — Не баріться, жити йому залишилося недовго, хоча я не впевнена, що він це розуміє.

Мандан глянув на всі ці книги та сувої, шкодуючи, що не може залишитися тут і вивчати їх. Коли він повернеться додому, то проведе багато вечорів, ретельно вивчаючи знання з цих томів. Тепер буде легше зосередитися без Ліри, яка постійно надокучала йому своїм ниттям. Вона обожнювала його, аж поки утауки не отруїли її думки, не налаштували її проти нього. Довелося звершити правосуддя...

Мандан пішов за Дженною до залишків великого багаття посередині табору. Важкі залізні казани були перекинуті, юшка розлилася на вкриту попелом землю. Гидкі калюжі із залишками їжі утворилися поруч з мертвою Шеллою дін Орр і тілом якогось бородатого чоловіка. Неподалік напівлежав, спираючись на щось тверде, другий чоловік з глибокою раною в животі, залишеною мечем. З його рота тонкою цівкою текла кров.

Страждання цього чоловіка викликали в Мандана нудоту, але це ж був просто утаук. Він сидів на землі, смикаючись від болю, і дивився на молодого конаґа скляними очима. Раптом на бородатому обличчі чоловіка проступило впізнавання, яке змінилося гнівом.

— Мене звати Бурдон, — мовив він, так наче Мандану було діло до його імені. — Ви вбили нашу бабусю. Ви всіх нас убили.

Мандан нахмурився.

— Ви заслуговуєте цього за те, що накоїли. Утауки більше не будуть вільно шпигувати по всій Співдружності.

Дженна з піднятим реймером стояла поруч і слухала, Мандан кинув на неї нетерплячий погляд.

— Що тут такого важливого? Він помирає, і що?

— Ми всі помираємо, — просипів Бурдон. — Навіть ви.

Дженна копнула чоловіка в плече, і він застогнав, кашляючи кров'ю.

— Скажи йому те, що розповів мені!

— Велика армія... збирається... по той бік... гір, — почав Бурдон. — Дві армії. Сили короля Адана доєднаються до війська короля Колланана. — Чоловік спробував посміхнутися, але замість посмішки на обличчі з'явилася гримаса болю. — Ви не конаґ! — Утаук відвернув голову, наче для нього було нестерпно дивитися на лице Мандана. — Вам не жити.

Мандан спалахнув від люті. Нахабний указ — це одне, проте його брат і дядько, як він і боявся, дійсно зібрали повноцінне військо для вторгнення!

— Я зупиню їх! — Крикнув він, звертаючись до солдатів Співдружності та всіх утауків, які ще були живі. — Я законний конаґ. Я, Мандан Повелитель кольорів, правлю трьома королівствами.

Судомним рухом Бурдон підняв вкриту кров'ю тремтячу руку, щоб доторкнутися до грудей, і спробував намалювати коло.

— Початок є... кінцем...

Дженна рубонула його вогняним мечем, і в обличчя Мандану вдарили жар і шипіння реймера та сморід горілого м'яса.

— Навіщо ти це зробила? Він і так би скоро помер.

— Я хотіла його вбити. У нас є й інші справи, — відказала Хоробра. — Сили бунтівників рухаються до Конвери. Нам знадобиться більша армія, ніж ця, щоб протистояти їм. — Вона вказала на кавалеристів Співдружності, з яких складався їхній загін.

До них підійшов Титан. Волосся його було сплутане, чорний кольчужний плащ з'їхав на бік. Він опустив палаючу руку та загасив реймер.

— Ми тут закінчили, Володарю. Залишилося кілька дрібниць. Потрібно погасити багаття й зібрати всі припаси. Нашим солдатам знадобиться провізія.

Мандан згадав те, що сказала Дженна, і швидко прийняв рішення.

— Титане, я хочу, щоб ти став моїм посланцем. Я довіряю тобі.

Кремезний Хоробрий здивовано кліпнув.

— Звісно, ви довіряєте мені, Володарю. Я Хоробрий, а ви — конаґ.

Ці слова зігріли серце Мандана. Так, він конаґ.

— Візьми свіжого коня і повертайся в Конверу. Від мого імені збери всі військові загони в столиці, усіх воїнів з навколишніх районів, а потім якнайшвидше приведи їх сюди, щоб ми разом перетнули Хребет дракона. Ми повинні знищити армію бунтівників, це кубло щурів.