Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 73)
By кинула гнівний погляд на Аксуса, а потім повернулася до Гейла.
— Всі люди належать мені з моменту свого народження, — заявила By, — і з моменту народження їхніх батьків. Як підвладна нам раса, ви повинні виконувати будь-які накази, які я вважатиму за потрібне вам віддати. А ти... — вона роздратовано пирхнула, уставившись на Гейла Орра. — Ти хизуєшся переді мною цими кольорами. Ти скалишся мені в очі. Ти маєш нахабство припертися до мене вести «переговори», хоча мав би плазувати у мене в ногах. — Вона підняла щит з драконової луски. — Я наказую тобі стати переді мною на коліна.
Гейл важко ковтнув. Троє Хоробрих занепокоєно ворухнулися в сідлах.
—
— Це не ціна. Це твій обов'язок, — гримнула вона. — Ти станеш переді мною на коліна, бо я так наказую.
Його знаменита усмішка, якою він вмів обеззброїти будь-кого, померкла.
— Королево By, я нагадую вам про тисячі стріл з наконечниками з димчастого скла, націлених на вас у цю саму мить. — Він озирнувся на місто, де на мурах виднілися численні фігури бійців.
Чет тихо скомандувала своїм товаришам:
— Хоробрі!
Вона стиснула реймер навколо зап'ястя і запалила, як і інші, свій полум'яний меч.
Ска пронизливо закричали, стривожено ширяючи вгорі, і до їхньої зграї зліталося все більше й більше птахів-рептилій.
By зацікавлено подивилася на Хоробрих.
— Напівкровки з вогняними клинками? Це мало би мене налякати? — Вона знову глянула на Гейла. — Я наказала тобі стати на коліна.
— Ми можемо це обговорити і вирішити, чого насправді хоче кожна сторона, — сказав Гейл. — Давайте будемо розсудливими.
— Розсудливими! — By різко змахнула навскіс розкритою долонею, ніби то було лезо сокири. Гейл почув гучний хрускіт, схожий на звук ламання сухої гілки, перш ніж відчув біль. Кістки його ніг розкришилися. Ноги підкосилися, так ніби в нього стало занадто багато суглобів, і Гейл завалився вперед. Він розпластався на землі, не встигнувши навіть виставити руки, — і в цю мить біль, ставши нестерпним, вибухнув всередині нього німим криком.
Злобно вишкірившись, By знову підняла руку, згинаючи пальці і скручуючи їх так, що вони нагадували лапки мертвого павука.
Із несамовитим криком Чет кинулася вперед, розмахуючи своїм реймером. Інші Хоробрі неслися вслід за нею.
Маг Аксус жбурнув невидимий згусток повітря, відкинувши Хоробрих убік, перш ніж їхні реймери встигли розрубати королеву By.
Гейл завив від болю. Він перекотився, спробував підвестися, але ноги його не слухалися.
Не звертаючи уваги ні на що інше, By сягнистим кроком рушила прямо до Гейла, збираючись зробити з нього показову жертву, яка послужить прикладом для інших. Зупинившись перед ним, вона розтягнула губи у зловтішній посмішці, а тим часом поруч билися Хоробрі, намагаючись протистояти навалі воїнів Лютих. Якимось чином Гейлу вдалося, з останніх сил зберігаючи самовладання, сягнути здоровою рукою за спину і вихопити потайний кинджал з димчастого скла, який він сховав там, бо, попри всю свою браваду і самовпевненість, анітрохи не довіряв піщаним Лютим.
На ногах у By були високі чоботи, але її стегна не були нічим прикриті. Гейл ударив клинком знизу вгору, залишивши глибоку червону рану на її нозі. Королева відсахнулася, широко роззявивши рота від несподіваного нападу. Вона була вражена тим, що зробило димчасте скло. З рани хлинула кров.
Цього було достатньо, щоб Гейл на мить забув про свій біль.
By різко крутнула своїм списом з кістяним наконечником і, поки Гейл безуспішно намагався підвестися, із силою встромила свою зброю йому в груди.
— Ось тобі. Саме так, як помер мій брат, — прошипіла вона.
— Ні! — закричала Пенда зі стіни, побачивши, як падає її батько. Хоробрі атакували з несамовитою люттю. Їхні реймери спалахували, мов блискавки, і Чет та двом іншим Хоробрим вдалося відтіснити мага й численних ворожих воїнів. Вартові Стяга, жбурнувши вбік жовті прапори, вихопили мечі з димчастим склом, щоб захищати себе.
Шаленої атаки Хоробрих виявилося достатньо для того, щоб відкинути Лютих хоча б на декілька секунд.
— Заберіть його! — крикнула Чет.
Пенда почула ці слова, незважаючи на відстань. Вартові Стяга вбили двох воїнів, які не очікували, що їх атакуватимуть зброєю з димчастим склом. Один Хоробрий зіскочив з коня, висмикнув спис королеви By з грудей Гейла і підхопив його тіло з землі.
Пенда закричала з високої стіни.
— Татку! — Дитина в неї на руках заплакала, сама Пенда теж розридалася, все її тіло здригалося від горя. — Ні!
Ґлік міцно її обійняла.
Внизу Хоробрі билися з Лютими, рубаючи вусібіч своїми палаючими реймерами. Вартові Стяга схопили тіло Гейла і поскакали назад до міста, а Хоробрі тим часом прикривали їхній відступ. Чет та її супутники затято відбивалися, стримуючи натиск набагато більших сил Лютих.
Високо вгорі голосно клекотіли й свистіли Арі та Ксар, кружляючи над битвою, а потім раптом понеслися вниз, до армії піщаних Лютих.
Пенда відчула, як слабне, рветься її сердечний зв'язок.
Ґлік застогнала і похитнулася, ледь втримавшись на ногах, вона хапала ротом повітря, ніби задихаючись, і несподівано занурилася в дивний транс.
— Їх занадто багато... їх усіх!
Чорні хмари потемніли, і незліченні маленькі тіні вирвалися з них, мов рій сарани. Ксар і Арі мчали до поля битви внизу, а за ними тисячі й тисячі диких ска. Птахи-рептилії сотнями нападали на Лютих, вони били їх крильцями, дзьобали, дряпали.
Армія Лютих змішалася, охоплена хаосом, ауґи в паніці задкували. Ска утворили якусь подобу захисної стіни, щоб Чет та інші Хоробрі змогли вирватися з бою і відступити до воріт.
Солдати на мурах міста закричали вниз, щоб вартові відчинили браму. Ска не припиняли діймати й відволікати військо Лютих, поки всі вершники не опинилися за міцними стінами Баннрії разом зі своєю страшною ношею.
64
Мандан, проспавшись, дещо оговтався від дії макового молочка, але, прокинувшись, почував себе кволим, його нудило, все тіло тремтіло. Проте в голові все ж трохи прояснилося, і його охопило обурення, яке виявилося достатньо сильним, щоб змусити його почати діяти.
Коли відправлені на пошуки солдати доповіли йому, що посланець-утаук теж втік із замку, конаґ збагнув, що Ліра, очевидно, втекла з ним і що вони замислили все це разом. Указ Колланана й Адана, в якому вони закликали позбавити його влади, таємна змова утауків, яка тепер була розкрита, і спроба вбити його — все це було частиною одного великого заколоту. Його власна дружина, королева, брала в цьому участь, а також його брат разом з дядьком. Поки він докладав усіх зусиль, щоб вибудувати оборону та зібрати своє військо, підступна зрадниця Ліра, мов отруйна змія, затаїлася поруч, виношуючи плани його повалення.
Мандан сидів згорбившись на троні, блювотні потуги мучили його, в голові гупало. Все ж узявши себе в руки, він підняв голову і поглянув на двох Хоробрих, що увійшли до тронної зали, явно принісши йому якісь новини. Його накрило хвилею хворобливого збудження.
— Ви знайшли Ліру? — зажадав негайної відповіді Мандан. — Я хочу, щоб ви повернули її живою, хоча жити їй після цього залишиться не довго.
— Ми маємо багато чого повідомити, мій конаґу, — ухильно відповів Титан. — Наші розвідники намагаються простежити, куди поскакав вершник-утаук. Ми підозрюємо, що королева з ним.
— Звісно, вона з ним! — гаркнув Мандан. — Вона зрадила мене. Цілком можливо, що вона навіть стала його коханкою.
— Ми шукаємо каравани й табори утауків, — буркнув Хоробрий. — Вони всі спілкуються між собою. Хтось із них має знати, що сталося.
— Утауки зникли, — тихо прошипіла Дженна сповненим люті голосом, — вони всі як один покинули місто. Явно домовилися про це поміж собою.
— Ви мали зупинити це, — заявив Мандан. — Ви мали дізнатися про це заздалегідь.
Очі Дженни спалахнули від обурення, але Титан заговорив першим.
— Ми розбиралися з більш важливими проблемами в Конвері.
— У вас для цього була ціла армія, — відрізав Мандан.
— Не ціла армія, — заперечив Титан. — Поки що ваші лорди-васали прислали тільки третину того, що ми очікували. До того ж кількість дезертирів зросла, в тому числі й серед замкових слуг.
— Дезертири! Знайдіть їх. І покарайте.
— Поголос про указ дійшов сюди із Судерри та Нортерри. Дехто вірить у звинувачення, і ніхто не хоче початку міжусобної війни.
— Брехня, — заявив Мандан. — Я — конаґ. Вони повинні вірити мені більше, ніж будь-кому іншому.
Дженна застигла з кам'яним, непроникним виразом обличчя, а от Титан виглядав стривоженим.
— Люди починають втрачати довіру до вас, Володарю. А якщо Уто справді вбив конаґа Конндура...
— О, Уто звісно цього не робив! — Мандан постійно повторював собі це і щоразу вірив у ці слова трохи більше. — Мого батька вбили ішаранські тварюки. Це всі знають! А тепер королева Ліра намагалася отруїти мене. Вона вступила у змову з бунтівниками Аданом і Коллананом. Ми повинні знайти їх і завдати їм нищівної поразки.
Заговорила Дженна.
— У нас є ідея, Володарю. Один з розвідників щойно повідомив, що помітив на цьому боці гір великий табір утауків, який рухається дорогою вздовж ріки.